67. Суспільний характер людського буття.

Суспільне буття розуміється як реальний процес життя людини, суспільства. Це не що інше, як природно облаш-тований стан співіснування, взаємозв'язку людей через організацію виробництва і відтворення людини. Суспільне буття — це також організація людиною сукупності системи відносин стосовно виробництва не тільки самої людини, а й умов її існування, особливо благ, необхідних для задоволення тілесних і духовних потреб та інтересів.

Суспільна свідомість є відображенням суспільного буття, системою суспільних ідей, теорій, соціальних почуттів, настроїв, ілюзій тощо. У зв'язку з цим прийнято констатувати, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, бо перш ніж щось відображати, те, що відображається, має бути, існувати.

Проте й суспільна свідомість є проявом буття, реальністю в системі відносин "людина — світ". Отже, вона є проявом суспільного буття, реальністю в бутті, породженою людиною. А це дає підстави стверджувати, що суспільна свідомість є вищим проявом суспільного буття. Ця особли­вість виявляється передусім у тому, що суспільна свідомість, як і будь-який прояв свідомості, є творенням образу, згідно з яким організується життя людини і суспільства.

Таким чином, своєрідність суспільної свідомості полягає в тому, що вона є породженням суспільного буття, тому буття її визначає, і водночас суспільна свідомість є визначником, організатором зміни суспільного буття відповідно до потреб та інтересів людини і суспільства.

Суспільна свідомість — це сукупність, система почуттів, звичаїв, звичок, традицій, думок, ідеалів, ідей, теорій, які відображають суспільне буття і функціонують у суспільстві, скеровуючи, спрямовуючи життя суспільства у відповідному напрямі.

Сутністю суспільної свідомості є те, що, з одного боку, вона є відображенням суспільного буття, тобто має суб'єктивний характер виникнення, а з іншого — ця свідомість набуває статусу об'єктивної реальності, матеріалізується, тобто реально існує як надбання суспільства, яке має і позитивні, і негативні сторони свого існування, адже ідеального суспільства ніколи не було, немає і бути не може. Суспільна свідомість, як і будь-яке суспільне явище, має досить складну структуру, розгляд якої дає змогу зрозуміти не тільки її наповненість, багатство елементів, які її складають, а й осягнути її функціонування, зрозуміти важливість її впливу на гармонізацію відношення "людина — світ". У сучасній літературі стосовно структури суспільної свідомості є кілька точок зору. З нашого погляду, найбільш вдалою, такою, що синтезує багато інших, є розгляд структури суспільної свідомості "по вертикалі", тобто через виділення її основних рівнів, та по "горизонталі" — через виділення форм існування.

68. Індивідуальне та соціальне в людському бутті

Індивідуальне та соціальне - це ті полюси, між якими виникає смислове поле проблем буття людини в суспільстві. Сам термін "індивід" буквально означає "неподільний", а "соціальне" можна перекласти як "сумісне". Поняття "індивідуальне" виражає окремішність лю­дей, притаманність кожному з них певної міри буттєвої остаточності, що забезпечує йому безумовну присутність у світі. Поняття ж "соціальне", навпаки, виражає таку якість людського буття, що виникає на фунті співбуття людей, завдяки взаємній присутності їх у світі.

70. Свідомість

Свідомість - стан психічного життя людини, що виражається в суб'єктивній переживаемости подій зовнішнього світу і життя самого індивіда, а також в звіті про ці події

У філософії, свідомість розглядається як здатність співвідноситися, усвідомлювати предмет(Гегель). При цьому під " свідомістю" розуміється не психічна здатність тіла(як в психології), але фундаментальний спосіб, якою людина співвіднесена зі своїм предметом і світом взагалі. Про це говорять, що свідомість є форма або спосіб даності предмета, форма або спосіб даності світу взагалі

Так збагнута свідомість є завжди, не може ні початися, ні припинитися, не може зникнути, точно також як не може зникнути світ, який свідомістю конституйований співвідносний. Свідомість і світ - два полюси одні і ті ж, єдиній співвіднесеній свідомості. Саме тому в строго філософському сенсі некоректно свідомість розглядати самостійно, у відриві від його співвідносного полюса - світу(психологізм), як і світ - у відриві від його співвідносного полюса - свідомості(наївність).

У новітній філософії, поняття " свідомості" втрачає своє значення, передусім, завдяки роботам Хайдеггера. Згідно з ним, свідомість є невірний спосіб відношення до світу, який самою постановкою питання, цій свідомості протиставлений

Погляди філософів на походження і сутність свідомості.

Дуалізм є теорія про те, що існує два різновиди субстанцій : свідомість і фізичні об'єкти. Засновником цієї теорії є Рене Декарт, який стверджував, що людина є мислячою субстанцією, здатною засумніватися в існуванні всього, окрім своєї власної свідомості, і що свідомість, таким чином, несводимо до фізичного світу.

Матеріалізм є теорія про те, що якщо щось існує, то воно має фізичний характер. Свідомість, тому, описується матеріалістами як властивість мозку. Матеріалісти критикують як дуалістів і ідеалістів, так і біхевіористів, доводячи, що поведінка не є свідомістю, але внутрішньою фізичною причиною свідомості. Серед матеріалістів можна згадати Фрідріха Енгельса, Дэвида Армстронга, Дональда Дэвидсона