9. Історичні й соціальні передумови виникнення філософії

філософія – це теоретична форма світогляду, особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі. Найпершими історичними формами світогляду є міф та релігія. Саме вони являються джерелами виникнення філософії. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. Саме у Древній Греції з'являється і саме слово «філософія», утворене з двох грецьких слів: «филео» — любов, «софія» — мудрість. Таким чином, філософія буквально — любов до мудрості. Однак, історично філософія розвивалася у контексті протистояння цивілізацій: східної та західної. поділ філософії на суб’єктивну та об’єктивну. Виходячи з цього, суб'єктивна історія філософії - спроба описати філософії. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. Саме у Древній Греції з'являється і саме слово «філософія», утворене з двох грецьких слів: «филео» — любов, «софія» — мудрість. Таким чином, філософія буквально — любов до мудрості. Однак, історично філософія розвивалася у контексті протистояння цивілізацій: східної та західної. поділ філософії на суб’єктивну та об’єктивну. Виходячи з цього, суб'єктивна історія філософії - спроба описати об'єктивну історію філософії. Суб'єктивна історія філософії як історична самосвідомість філософії зароджується пізніше філософії. Самі спроби опису об'єктивної історії філософії в хронологічній послідовності становлять об'єктивну історію суб'єктивної історії філософії. Об'єктивна історія суб'єктивної історії філософії може бути теж представлена як книжкова полиця, на якій у хронологічному порядку розставлені «історії філософії».

10. Філософські школи Стародавньої Індії

Зародки філософського мисленні Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. до н.е.). Вже у ІІ тис. До Р.Х. на території Індії склались дрібні державні утворення. Староіндійське суспільство мало кастовий характер. Світоглядом цього суспільства була міфологія. Давньосхідна і давньогрецька філософія виникають майже одночасно, але історію цієї науки починають завжди зі Сходу. Чому? Це можна пояснити так:

1. Східна філософія тісніше переплетена з такими науками, як міфологія, релігія, магія, традиціями та обрядами.

1. Філософська думка Стародавнього Сходу опиралась на канонічні духовні джерела і в цьому сенсі вона сягала своїм корінням значно далі, ніж алятична.

Характерною особливістю староіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії.

Основні:

1. Санкх’я (обсичлення, точне знання).

1. Червона-локоаята (заперечення існування Бога).

1. Ньяя (в центрі уваги питання логіки та пізнання).

1. Ваймешіка (школа своєрідного атомізму).

1. Йога

1. Міманса

1. Ведонта

При цьому слід зауважити, що ці школи характеризують неоднорідністю, а їх основною є ставлення до Вед. Ті даршани, які визнають авторитет Вед (санкх’я, ніяк, вайшешика, йога, мімінса, ведонта) називають астіка. А ті, які не приймають авторитет Вед – називаються настіка. (Н-д: червока-локаята).

Виникненю філософських шкіл Стародавньої Індії передували впливові духовні рухи, які містили філософсько-світоглядні ідеї і були спрямовані на одне: звільнення людини від нескінченних перевтілень, блукань душі.

Серед філософських шкіл провідне місце займала школа:

1. Санк’я (засновник Капіла, VІІ ст. До Р.Х.). На першому плані в судженнях коли – питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі повинна орієнтуватися людина у своїх діях.

2. Червака–локаята (засн. Бріхаспаті, VІІ-VІ ст. до Р.Х). Локаята вважають, що не існує Бога, а також немає винагороди за благочинне життя. Вирішуючи вічну філософську проблему – смисл людського життя – чарвака-локаята вбачає сенс людського життя в щасті. Щастя розуміє як насолоду, але це щастя людина повинна створити сама.

3. Ньяя (Готама ІІІ ст. до Р.Х). Тут докладно розглядали основи та засоби пізнання форми умовиводів ознаки достовірності знань.

4. Вайшешіка (Канада, VІ-V ст. до Р.Х), дають підстави вважати її шкалою своєрідного атомізму. Це школа, яка найбільш пов’язана з природно-науковими уявленнями тодішнього світу. Школа займалась розробкою таких традиційних ідей філософії.

5. Веданта – яскраво представляє об’єктивно-ідеалістичну систему Веданта бере свій початок у вченні Упанішад. Основою веданти є обґрунтування існування бога Брахмана, який є кішечкою і єдиною основою буття.

6. Міманса – визнає реальність зовнішнього світу і заперечує роль Бога у цьому світі. Заперечує ідею нереальності чи ілюзорності світу. Мімаса вважає, що світ вічний і незмінний, він не має ні початку ні кінця, хоча окремі речі в ньому здатні змінюватися, виникати і гинути. Міманса розрізняє вічні, незмінні звукові субстрати. Слова і їх конкретні і фонетичні вирази, здатні модифікуватись і змінюватись під впливом людини.

7. Йога – виходить із своєрідного з’ясування питання про сутність відношення душі до тіла духовного і тілесного. Сутність цього відношення (за йогою) у безперервному самовдосконаленні душі й тіла внутрішній світ, що реалізуються через безпосереднє бачення й переживання.

(Засновник Патанджалі).

Треба сказати, що запальна особливість староіндійської філософії полягає в тому, що уявлення про людину спирається на принципи етики страждань і щастя. Шлях позбавлення від страждань – у правильному способі життя.

Однак, головною особливість є те, що у філософії Стародавньої Індії сформульовано ідеї єдності душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії, активно-діяльної сутності і людини і світу.