15.Охарактеризуйте поняття «культура» I становище у сфері культури на сучасному етапі

Культу́ра— сукупність матеріальних і духовних, нематеріальних цінностей, створених людством протягом його історії.

У сфері культури активно розвиваються міжнародні зв'язки, що сприяє поширенню української культури у світі. Після здобуття незалежності десятки країн світу уклали з Україною угоди про культурну співпрацю. Українське товариство дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами має контакти з 900 громадськими організаціями і понад 300 відомими громадськими діячами із 102 країн світу. Товариство культурних зв'язків із українцями за кордоном «Україна» співпрацює з 50 організаціями зарубіжних українців, країн Європи, США, Канади, Латинської Америки, Австралії. Протягом 1992—1993 pp. понад 100 українських творчих колективів побувало на гастролях за кордоном.

Водночас за останнє десятиліття у культурній сфері не вдалося подолати деструктивні тенденції, найпомітніші серед яких:

— маргіналізація культури;

— скорочення мережі установ культури;

— повільне формування правових засад культури, мистецтва, які відповідали б сучасним світовим вимогам та особливостям українського культурного процесу;

— обмежене фінансування культури;

— комерціалізація культурної сфери, що за відсутності стійких традицій меценатства поставило на межу виживання значну частину творчих колективів, спричинило домінування грошей над естетичними ідеалами;

— прогресуюча культурна деградація населення.

Характерною особливістю сучасного стану культури є неоднозначність процесів у гуманітарній сфері. Так, домінування плюралізму в духовному розвитку суспільства дає змогу ознайомити широкий загал із шедеврами світової культури, які раніше з ідеологічних причин були недоступними; стимулює творчу активність митців. Але водночас плюралізм відкриває шлях для проникнення в духовну сферу антикультури. Пропагуючи насилля, антигуманність, вона за відсутності стійкого культурного імунітету становить серйозну загрозу для суспільства. Це зумовлює потребу радикальних, але виважених, далекоглядних і продуманих змін.

4 Модуль

1.Як I коли зародилася писемність на Русі I якими були основні типи шкіл у Київській Русі?

Важливими ознаками цивілізованого народу є власна писемність і освіта. У східних слов’ян, як і в інших народів, зародкові форми писемності виникають у дохристиянський період, про що свідчать літературні й археологічні джерела.

Піктографічне письмо (найдавніший вид слов’янського письма) виникає приблизно у середині І тис. н.е. Це були примітивні знаки (риски і зарубки) для датування термінів хліборобської діяльності, язичницьких свят. Для запису складних текстів вживали грецькі й латинські букви, але без їх пристосування до особливостей фонетики слов’янської мови.

Потреби суспільного розвитку, виникнення та становлення власної держави – Київської Русі – вимагали певного рівня культури, писемності, освіти. Ці процеси зумовили історичну необхідність у літерно-звуковому письмі. Упорядкування слов’янського письма пов’язують з просвітницькою діяльністю Кирила і Мефодія. Найдавніші слов’янські абетки – глаголиця й кирилиця. Кирилиця складалася з 43 літер, з грецького письма було запозичено 24 літери, інші 19 відповідали слов’янським звукам. На Русь вдосконалена кирилиця прийшла з Болгарії, разом з монахами й богословськими книгами.

Розвиток освіти у Київській Русі ґрунтувався на власних традиціях та використанні античного й болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Київські князі почали створювати школи, дбаючи про поширення писемності серед підданих. Початкові школи існували при великих монастирях.

У Київській Русі існувало три типи шкіл: палацова школа (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа “книжного вчення” (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (переважно для купецького й ремісничого населення міст). Школи організовувалися за грецьким зразком. У давньоруських школах вивчали основи письма, читання, рахунку (арифметики), співів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку й латинську).

Першим і головним ступенем навчання було читання. Більшість учнів приватних і церковних шкіл проходили лише цей клас. Другій ступінь освіти включав вміння писати і рахувати. Третій ступінь охоплював вивчення іноземних мов, насамперед грецької, що мало практичне значення завдяки стосункам з Візантією.

Поняття “навчання грамоти” (тобто основи письма, читання, рахунку, хорового співу) з’являється у пам’ятках давньоруської писемності наприкінці ХІ – на початку ХІІ ст. Школи грамоти за обсягом знань прирівнювалися до елементарної початкової освіти.

Формування шкіл в Кихвській Русі почалося в 11 ст. Школи поділялися:

• палацова школа – для верхівки суспільства

• школа книжного вчення – для священників

• приватні школи домашнього навчання

3 ступені навчання:

1. Вміння читати.

2. Вміння писати і рахувати

3. Вивчення іноземних мов.

Існування власної писемності та освіти є основною ознакою цивілізованості народу. Засвідчене археологами значне поширення грамотності на Русі є безпосереднім наслідком розвитку давньоруської освіти. Вже за часи Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта була важливою сферою загальнодержавної та церковної політики. Про високий рівень розвитку освіти свідчить існуюча в той період диференціація навчальних закладів: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа «книжного вчення» (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (головним чином, для купецького та ремісничого міського населення).