3. Охарактеризуйте суть та етапи розвитку громадівського руху в Україні у 19 ст.

Після ударів, яких царизм завдав українському рухові на початку 60-х років XIX ст., російським урядовим колам здавалося, що українське питання вирішене назавжди. Проте дух української інтелігенції виявився набагато міцнішим, аніж це собі уявляло міністерство внутрішніх справ. Уже наприкінці 60-х років громадівці почали відновлювати свої організації та діяльність у Києві, Полтаві, Чернігові й інших містах України. Відновлення чи утворення нових громад, вступ до них нових членів не розголошувалося, засідання відбувалися таємно, діяльність набула напівлегального характеру.

У другій половині XIX ст. кращі сили української інтелігенції були зосереджені в Петербурзі. Сюди на постійне проживання прибули після заслання провідники Кирило-Мефодіївського товариства— П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров.

У цей час там засновується українське товариство «Громада», в якому найактивнішими були П. Куліш та М. Костомаров. Підтриманий багатими українськими поміщиками Тарновським і Ґалаґаном, Куліш заснував у північній столиці друкарню для видання українських книжок.

Однак найбільшим досягненням петербурзької «Громади» став щомісячний публіцистичний та літературно-художній часопис «Основа» (1861—1862), який відіграв роль головного загальноукраїнського друкованого органу, пробуджував українську національну свідомість.

«Громади» як суспільно-культурні товариства організовуються і в кількох містах України — Полтаві, Києві, Харкові, Чернігові, Одесі. Громади займалися переважно культурно-освітніми заходами. Вони опікувалися організацією українських шкіл, виданням книжок українською мовою, влаштуванням театральних вистав, концертів тощо. Активно розвивати в Наддніпрянській Україні національну свідомість мас взялися студенти Київського університету.

Проте така діяльність громад насторожувала російський царизм. Розпочалася кампанія проти українства. Репресії «увінчались» циркуляром міністра внутрішніх справ Валуєва від 18 липня 1863 p., який забороняв вживання української мови в друкуванні та шкільному навчанні. А 18 травня 1876 р. імператор Олександр II підписав Емський указ про повну заборону українського письменства. Імператорський указ забороняв ввозити з-за кордону книги українською мовою, друкувати оригінальні твори, перекази і навіть тексти до нот українською мовою, а також влаштовувати нею сценічні вистави та публічні читання. Гоніння царського самодержавства на мову й культуру українського народу не тільки не задушили, а навпаки, пожвавили громадівський рух. Він став організованішим і цілеспрямованішим.

У кінці 50х років ХХст. У ролі пробуджувачів національної свідомості виступили студенти Київського університету – активні учасники громадівського руху, який на той час мав культурно-просвітницький характер. Перша в Україні громада виникла в 1860р. на базі таємного гуртка «хлопоманів». Невдовзі громадівський рух, який має й іншу назву – «українофільство», набув значного поширення. Серед лідерів руху були В.Антонович, П.Чубинський, М.Драгоманов, М.Лисенко та ін. Громадівці започаткували недільні школи, займалися пропагандою художньої літератури, вивченням української мови. Ідеологічним органом громадського руху був журнал «Часопис», який видавався в Петербурзі. Культурно-освітня діяльність громад викликала занепокоєння у правлячих кіл. 20 липня 1863р. було видано Валуєвський циркуляр, яким заборонялося видання українською мовою наукових, релігійних,освітніх праць, а також діяльність недільних шкіл. В умовах переслідувань та арештів 1863-1864рр. громади змушені були припинити свою діяльність. Громадівський рух відновився у 70ті рр., що стало можливим у результаті деякого послаблення контролю за внутрішнім життям українського народу з боку правлячих кіл. З ініціативи В. Антоновича у Києві утворюється так звана «Стара громада», яка в своїй роботі утримувалася від політичної діяльності, а віддавала перевагу культурно-освітнім заходам. Активність «українофілів» посилилася із заснуванням у 1873р. у Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, яке плідно займалося вивчення історії,фольклору, економіки.