6. Історичне значення гуртка «Руська трійця»

«Руська трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження.

У 1836 р. М. Шашкевич уклав першу в Україні "Читанку для малих дітей”, яка протягом багатьох років служила єдиним підручником для навчання дітей у сільських школах грамоті рідною мовою. Значний внесок був зроблений діячами "Руської трійці" в розвиток етнографії та фольклористики на західноукраїнських землях. На їх етнографічну діяльність значною мірою вплинули твори західних та східних етнографів та фольклористів. І.Вагилевич займався дослідженням карпатських етнічних груп - бойків, гуцулів та лемків. Йому належать фольклорно-етнографічні та історичні розвідки, присвячені зокрема українській міфології та символиці. Їх третій товариш, Яків Головацький, був насамперед ученим-славістом - фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком, мовознавцем, бібліографом. Разом з Вагилевичем він також заклав основи українського карпатознавства. Істотною заслугою «Р. т.» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (1837 р. у Будапешті), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу.

Нової якості національний рух набуває в 30-х роках, коли у Львові виникає гурток "Руська трійця". Його утворюють вихованці Львівської семінарії Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. У 1832 р. Група студентів, членів гуртка, проголошує своєю метою перетворення української народної мови на справжню літературну. "Руська трійця" намагалась поширювати українські історичні традиції, фольклор, ідеї об'єднання українських земель. З цією метою у 1834 р. був підготовлений до друку альманах "Зоря", видання якого заборонила цензура. Члени гуртка, переробивши збірку, 1836 р. спробували знову видати альманах вже під назвою "Русалка Дністровая". Після заборони видання у Львові, цей альманах все ж побачив світ у 1837 р. в Будапешті. Проте більша частина тиражу збірки, що надійшла потім з Угорщини до Львова, була конфіскована поліцією. Значення діяльності "Руської трійці" полягає в тому, що: 1) західноукраїнська інтелігенція під впливом гуртка стала переорієнтовуватись на народні маси; 2) "Русалка Дністровая", видана "Руською трійцею", довели що проста українська мова може бути літературною.

7. Перші політичні партії Наддніпрянської України та їх політичні платформи.

На противагу антинародній колонізаторській політиці російського царизму на поч.. 20 ст. розгорнулася масова політична боротьба. У національно-визвольному русі зросла роль трудового населення. Продовжувала культурницьку діяльність інтелігенція. Вона намагалася легально, з дозволу царських властей розвивати національну освіту й культуру.

Активізація громадсько-політичного життя в Україні на поч.. 20 ст. створила грунт для переростання культурно-освітнього громадівського руху в національно-визвольний рух. Велику роль у цьому відіграло створення українських політичних партій.Ще 1897 року виникає Українська загальна організація, до якої увійшло бл. 20 грома, значна кількість студентських гуртків. У 1900 році з ініціативи групи харківських активістів культурницького i студентського руху (Д. Антоновича, М. Русова, Б. Камінського) була створена Революційна українська партія (РУП). Фактично її маніфестом стала виголошена М. Міхновським промова «Самостійна Україна», де було виразно сформульовано ідеали українського самостійництва на радикальних засадах. З 1903 року фактичним керівником РУП став М. Порш. Рупівці поширювали листівки, в яких проповідували в основному мирні форми дій.

У 1902 р. від РУП відкололася Українська народна партія (УНП) – організація націоналістичного напряму, яку очолював Махновський. Її метою було проголошення самостійної демократичної республіки. шанування укр.. мови, традицій. Після 1907діяльність УНП занепала.

У грудні 1904 р. з РУП вийшла i створила Українську соціал-демократичну спілку (УСДС) група, яку очолював М.Меленський. Воан намагалася перетворити партію на автономну організацій Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), що об’єднувала б усіх робітників України, незалежно від національності.

Члени РУП, які залишились після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму з’їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Її лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш.УСДРП виступала за автономію України в складі Російської держави.

У 1897 р. на нелегальному з'їзді представників громад у Києві виникла Всеукраїнська загальна організація. 1900 р. - група представників студентських українофільських гуртків у Харкові створила першу на східноукраїнських землях українську політичну організацію — Революційну українську партію (РУП). Першим програмним документом цієї організації стала брошура «Самостійна Україна», автором якої був харківський адвокат М. Міхновський.

Перший розкол в РУП - утворення 1902 р. міхновцями Української національної партії (УНП). Невдовзі стався другий розкол - 1903 р. від РУП відмежувалася група на чолі з Б. Ярошевським, яка утворила Українську соціалістичну партію (УСП).

Пропагандистський арсенал рупівців охоплював нелегальні періодичні видання (газета «Селянин», журнал «Гасло» тощо), численні брошури та прокламації. Основним об'єктом пропаганди стало селянство. Наростання революційної кризи, інтенсивна діяльність РУП підштовхнули до активності та політичної самоорганізації помірковані кола українського національного руху. У 1904 р. із Всеукраїнської загальної організації з ініціативи Є. Чикаленка виділяється група, яка утворює Українську демократичну партію (УДП).

Ця організація стояла на ліберальних позиціях і обстоювала встановлення конституційної монархії, проведення широких соціальних реформ та надання Україні автономних прав у межах федеративної Росії.

Отже, на рубежі XIX і XX ст. помітно активізується діяльність українського національного руху, швидко йде процес витіснення культурницьких форм роботи політичними, поглиблюється розкол між українською інтелігенцією старшого та молодшого поколінь, набирає сили тенденція до організаційного згуртування та політичного самовизначення активної частини суспільства, формуються політичні партії.

Напередодні революції політична палітра охоплювала широкий спектр національних політичних партій. Найрадикальніші з них висунули гасло державної незалежності України. Характерною рисою цього періоду була абсолютна перевага в українському русі лівих національно-соціалістичних сил. Українські ліберали та консерватори не змогли організаційно згуртувати свої сили на національному ґрунті і тому, як правило, орієнтувалися на загальноросійські політичні партії консервативного та ліберального напрямів.