2. Назвіть та охарактеризуйте основні підходи в історичній літературі щодо проблем формування українського етносу.

Історико-етнографічний регіон – це етнотериторіальне утворення в межах розселення даного етносу, що за історичною долею та етнічним образом населення є самобутнім. Історично склалося так, що на території України формувалася складна система різноманітних історично-етнографічних регіональних одиниць: одні з них повторювали кордони літописних східнослов’янських племен, інші – союзів племен, треті – земель, четверті – кордони колонізованих сусідніми країнами районів, п’яті – межі новоосвоєних українським населенням земель.

Процес формування регіональної етнічності України поділяється на три основних етапи. Перший охоплює VІ–Х ст. і пов’язаний із етноплемінними утвореннями. Якщо зіставити територію розселення східнослов’янських племен з історико-етнографічними регіонами, то можна побачити, що деякі з них певним чином співпадають. Так, територія Середньої Наддніпрянщини приблизно співпадає з територією розселення полян, Волинь – волинян, Полісся – деревлян і т. ін. Другий етап відбувався у ХІ–ХІV ст. і пов’язаний з процесом дроблення держави на окремі етнотериторіальні частини, головною одиницею серед яких була земля. Тривалість такої самостійності відбивалася на етнокультурних особливостях населення землі, сприяла поступовій трансформації землі як політично-територіального утворення в етнічну землю. Регіональна своєрідність етнічності населення України різко окреслюється на третьому етапі – ХV–ХІХ ст. – у зв’язку з колонізацією її окремих земель сусідніми державами, а також колонізацією українцями «вільних» земель Півдня і Сходу.

Проблема становлення української нації заполітизована і не вивчена до кінця.

Існує біля 50 наукових концепцій щодо виникнення та формування укр.етносу. Серед основних:

Перші теорії походження слов’ян

1.Нестор.“Повість минулих літ”-дунайська теорія.Прихильники: російські історики ХІХ ст. С.Соловйов, М.Погодін, В.Ключевський.

2.Середньовіччя. Скіфо-сарматська, або азіатська теорія, викладена на сторінках Боварської хроніки (ІХ ст.). Ця теорія базується на визнанні предками слов’ян скіфів і сарматів, які осіли у південній частині Східної Європи. Саме тут і сформувався той центр, звідти з тих часів вони розселились на північ і схід.

Новий етап у вирішенні проблеми етногенезу слов’ян розпочався на початку ХІХ ст.

3.Праця відомого чеського славіста Л.Нідерля “Слов’янські старожитності” (1902р.) започаткувала вісло-дніпровську теорію походження слов’ян. Відповідно до цієї теорії ще у ІІ тис. до н.е. існувала багато-слов’янська спільність. Саме в результаті її розпаду у ході розселення і з’явилися слов’яни, прабатьківщиною яких Л.Нідерле вважав широкий ареал між Віслою і Дніпром, а центром повічних слов’янських земель – Волинь. Прихильниками, модифікаторами та розробниками цієї теорії у різний час були М.Фосмер, Н.Шахматов, В.Петров.

4.Ще одним варіантом вирішення проблеми слов’янського етногенезу стала вісло-одерська концепція, обґрунтована польськими вченими К.Костешовським, Я.Чекановським, Т.Лор-Сплеренським у 30-40х рр. ХХ ст. Ця теорія локалізує слов’янську прабатьківщину природними кордонами – річками Віслою і Одером.

5.У 50-60х рр. ХХ ст. виникає дніпро-одерська теорія (В.Гізель, П.Третяков, М.Артемонов, Б.Рибаков), яка органічно ввібрала в себе ідеї і висновки багатьох попередніх теорій (насамперед вісло-одерської) і помістила слов’янську прабатьківщину між Дніпром і Одером. Логіка цієї теорії така: на рубежі ІІІ-ІІ тис. до н.е. індоєвропейська спільнота розпалась на ряд етнокультурних та мовних гілок, однією з яких була германо-балто-слов’янська. Подальший поділ цієї гілки і привів до появи протослов’ян як самостійної етнічної спільноти. Сучасні українські археологи В.Баран, Д.Козак, Р.Терпиловський,суттєво збагатили і розвинули дніпро-одерську теорію, точно визначивши етнографічну основу східного слов’янства та ареал його формування: слов’янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну арену десь на початку І тис. н.е. Це був динамічний і драматичний час великого переселення народів (ІІ-VІІ ст.). Українці ведуть свій родовід від слов’янського кореня.

6.Тривалий час в історичній науці йшло протиборство двох теорій походження українського народу – міграційної та автохтонної.