Тема 24

Утворення монгольської феодальної

Держави. Основні риси суспільного

І державного ладу*

Історики держави і права Радянського Союзу та й сучасної України чомусь дуже скупо зверталися до вказаної теми. Можливо, давалася взнаки та обставина, що національна гордість нащадків і спадкоємців Київської Русі не дозволяла об'єктивно поставитися до її могильщиків. При ближчому розгляді мусимо зазначити, що тріумф Чингісхана і його нащадків пояснювався не лише досконалою організацією армії, але й іншими факторами. Наприклад, монголи чи не вперше у світі успішно застосовували використання ресурсів переможених народів для підсилення своєї військової могутності. При цьому бралися на використання не лише новинки військової техніки, але й пряме залучення армій переможеного супротивника у військові дії проти чергового нового ворога у якості допоміжних частин.

Саме монголи зуміли провести перші в історії сучасного людства пе­реписи (і тим самим налагодити досконалу фіскальну систему), створити досконалу мережу поштового зв'язку. Становить інтерес і правова думка цього, здавалось би, зовсім нерозвиненого народу. Наприклад, монголи з особливою жорстокістю розправлялися з тими правителями, які дозволили собі підняти руку на монгольського посла. Розуміння недоторканності фігури дипломатичного представника прийшло до багатьох європейських і особливо азійських народів із значним запізненням, тривалий час звичною була практика розправи над послами, які приносили неприйнятні пропозиції чи й просто небажані звістки.

Монголи, схоже, досягнули неабияких успіхів у вельми специфічній політиці державного терору, ефективного придушення опору підкорених народів засобами залякування. Ці ж методи використовувалися для підтримання зразкової дисципліни у власному війську - якщо у Римі застосовувалася до дезертирів децимація, то Чингісхан за втечу одного воїна страчував його десяток, а за втечу десятка - усю сотню.

Підтверджується та істина, що не один якийсь фактор, а лише сукуп­ність засобів держави і права дозволяє проводити справді ефективну політику.

Виникнення феодальних взаємовідносин у Монголії

У ХІ-ХШ ст. монголи були розселені на величезному просторі між озером Байкал на сході і верхів'ями Єнісею та Іртиша на заході, між Великим китайським муром на півдні та районами Південного Сибіру на півночі. Перші писемні згадки щодо монголів трапляються в X ст. в китайських джерелах. Монголи поділялися на велику кількість родо­вих, племінних та міжплемінних об'єднань. Мова, хоч і розпадалася на декілька діалектів, все ж була спільною. Спільною була і релігія - шаманізм.

Монголи, які жили в лісах, займалися головним чином полюванням і рибальством, степові - кочовим скотарством. Вважається, що скотарські племена перебували на вищій стадії розвитку, оскільки мисливські племена, тільки-но навчившись розводити приручених тварин, неминуче ставали скотарськими - це дозволяло гарантувати запаси їжі. В XII ст. багато первісно лісових племен були вже напів-мисливцями-напівкочівниками. Житлом монголам слугувала юрта, що легко збиралася і розбиралася. Тим самим ці племена були висо-комобільними, їх мало що прив'язувало до певної місцини.

Основними племінними об'єднаннями, на які поділялися монголи, були: татари, тайчжіути, кераїти, наймани і меркіти. Центром кочуван­ня татар було озеро Буїр-нор, а їхні кочовища простягалися вздовж Ве­ликого китайського муру на південь від пустелі Гобі. Тайчжіути насе­ляли степ поблизу річок Керулен і Онон. Кераїти кочували в долинах рік Орхон і Тола. Меркіти жили в лісах і степах, повздовж річки Селен­ги. Наймани проживали в передгір'ях Алтаю і вздовж нього.

За первіснообщинного ладу худоба і пасовищні угіддя були колек­тивною власністю родових общин. На стоянках кожна община розта­шовувала свої юрти навколо юрти старійшини. Такий табір називався курінь. Виділення багатих общинників вело до їх виокремлення з ку­реня - їм частіше потрібно було змінювати пасовиська для своїх стад, більше кочувати. Наприкінці XII ст. монголи кочували вже, як прави­ло, не куренями, а аїлами, тобто сім'ями або невеликими групами сі­мей. Кожне плем'я мало в своєму складі групу багатих і знатних ско­тарів, які привласнювали собі почесні звання і титули: батир (богатир), мерген (вправний) і т. д. Глави племен і племінна знать мала назву нойонів. Ця верхівка намагалася закріпити за собою у монопольну власність і користування найбагатші пасовиська, не допускаючи сюди бідніші і менш впливові сім'ї монголів-кочівників. Кожний рід і плем'я кочували на належній йому території, але ніколи не випускали нагоди збільшити її за рахунок ослаблених сусідів. І навпаки - сусід охоче нападав на ослаблене чи надто миролюбне плем'я. Захист па­совиськ від конкурентів вимушував нойонів брати до рук зброю, пе­ретворюватися на професійних воїнів. Натомість безпосереднє випа­сання стад передоручалося незнатним аратам. При цьому на них по­кладалася повна відповідальність за збереження цих стад і своєчасне здавання отриманої продукції - шкір, вовни, кумису тощо.

Дуже обмежену роль у житті монгольського суспільства відіграва­ли раби, головним чином військовополонені. Хоча рабів було відносно багато, «довірити» їм догляд за стадами було неможливо - такий раб сам потребував би постійного наглядача, що робило подібну затію економічно невигідною. На долю рабів відводилося прислужування в побуті, іноді - заняття ремеслом і практично ніколи - участь у суспільному (скотарському) виробництві.

У XII ст. основним виробником усе ще залишалися арати - вільні кочівники, які провадили самостійне дрібне скотарське господарство або потрапляли на службу до нойонів. Становлення феодалізму в Монголії привело до появи нукерів. Нукери — це озброєні дружинники на службі у нойонів. їх завданням був не тільки контроль за аратами, намагання добитися від них беззастережного послуху нойонам, але й боротьба за збільшення сили і впливу свого нойона проти всіх його суперників і ворогів. За нерозвинутих товарно-грошових відносин оплата послуг нукера здійснювалася у натуральній формі: нойон надавав своєму воїнові за його службу певну частину земель для кочівлі та кілька аратських сімей для догляду за його худобою. Обов'язки нукера щодо нойона оформлювалися усною угодою і клятвою у вірності.

Збройні сили монголів у той час складалися з представників родових общин. На полі бою військо шикувалося за родами, командирами загонів виступали родові воєначальники.

Худоба роду таврувалася окремим тамгою - особливим тавром, що був символом роду і відрізняв його від інших.

Основним соціальним осередком була сім'я (аїл). Жінки користу­валися значними правами і свободою. Арабський мандрівник XIV ст. Ібн-Баттута писав: «У цій країні я побачив дива у ставленні до жінок, яким вони виявляють велику шану. Жінки користуються більшою пошаною, ніж чоловіки». Оскільки шлюби всередині роду у монголів не дозволялися, звичною була практика викрадення майбутніх дружин у сусідньому чи дальньому аїлі.

Як уже вказувалося, між а'шами та племенами точилася постійна боротьба за кращі пасовиська та угіддя. Поступово переможці почи­нають цікавитися не лише територіями, але й ресурсами сусідів - еко- номічними та людськими. З часом між племенами - переможцями і переможеними - встановлюються відносини залежності, за яких пере­можені ставали «унаган-боголами», тобто своєрідними васалами. Зго­дом зміцнення окремих племен призвело до зростання їх загарбниць­ких апетитів. Не задовольняючись більше скромними ресурсами своїх близьких по крові сусідів, такі племена починали здійснювати масш­табні завойовницькі походи проти цивілізованіших і багатших народів, в першу чергу китайців. Це, однак, не припиняло міжусобної боротьби. Арабський мандрівник Рашід-ад-Дін писав: «... у кожного племені був государ і князь якийсь, і більшу частину часу вони один з одним воювали, ворогували, сварилися і суперечничали, один одного грабу­вали». Зрозуміло, що на певному етапі розвитку суспільства інтереси переважної маси населення почали потребувати виникнення міцної централізованої держави, яка б поклала край міжусобицям, гарантувала збереженість майна, змогла б переключити агресивну пожадливість нойонів та нукерів на багату зовнішню жертву.