- •Передмова
- •Тема 1 держава I право стародавнього сходу*
- •Азіатський спосіб виробництва
- •Держава і право Стародавнього Єгипту
- •Вавилон і Ассирія. Закони Хаммурапі
- •Тема 2 держава I право стародавнього сходу (індія та стародавній схід)*
- •Держава і право Стародавньої Індії. Закони Ману
- •Стародавній Китай
- •Тема 3 рабовласницька держава I право: стародавня греція
- •«Гомерівська» Греція
- •Тема 4 рабовласницька держава і право. Древній рим
- •Виникнення Риму. Реформа Сервія Туллія
- •Суспільний і державний лад Римської республіки
- •Криза республіки. Реформи Гракхів. Диктатура Сулли
- •Причини падіння республіки. Диктатура Цезаря
- •Суспільний і державний лад Риму в період принципату
- •Домінат. Реформи Діоклетіана та Константина
- •Римське право ранньої республіки. Закони XII таблиць
- •Класичне римське право (пізня республіка і принципат)
- •Тема 5 феодальні держави західної європи. Держава франків
- •Держава франків
- •Ранньофеодальна держава в Англії
- •Варварські правди
- •Тема 6 ранньофеодальні монархії в європі
- •Династія Капетінгів у Франції
- •Нормандське завоювання 1066 р. Держава Вільгельма і Завойовника в Англії
- •Виникнення єдиної німецької ранньофеодальної держави
- •Тема 7 станово-представницька монархія в країнах західної європи
- •Зміни у суспільному ладі. Становлення міського самоврядування
- •Станово-представницька монархія у Франції
- •Станова монархія в Англії. Її особливості
- •Станово-представницька монархія в Німеччині
- •Тема 8 абсолютні монархи в країнах західної європи
- •Передумови абсолютизму
- •Абсолютна монархія у Франції
- •Абсолютна монархія в Англії та її особливості
- •Німецький абсолютизм
- •Бранденбурзько-Прусська держава
- •Австрія у другій половині XVII-XVIII ст.
- •Тема 9 феодальна держава і право західних слов'ян
- •Поморські та полабські слов'яни -найзахідніша гілка слов'янства
- •Виникнення і розвиток Польської держави
- •Польське право доби феодалізму
- •Чеська держава
- •Особливості чеського феодального права
- •Тема 10 буржуазна революція в англії. Утворення буржуазної держави
- •Передумови революції
- •Громадянська війна в Англії (1642-1648 pp.)
- •Республіка і протекторат Кромвеля
- •Реставрація монархії
- •Висновки
- •Тема 11 виникнення і становлення сша
- •Війна за незалежність у Північній Америці. Утворення Сполучених Штатів Америки
- •Розвиток сша у XIX ст. Війна між Північчю і Півднем та її наслідки
- •Реконструкція Півдня (1865-1877 pp.)
- •Тема 12
- •Французька буржуазна революція.
- •Утворення буржуазної держави
- •У франції
- •Початок буржуазної революції. Декларація прав людини
- •Встановлення панування великої буржуазії
- •Варенська криза і знищення монархії
- •Боротьба Жиронди і «Гори». Створення якобінської диктатури
- •Якобінська диктатура. Конституція 1793 р.
- •Контрреволюційний переворот 9 термідора.
- •Консульство й імперія
- •Висновки
- •Тема 13 основні інститути буржуазного права
- •Історичний нарис розвитку права. Право добуржуазних суспільних формацій
- •Буржуазне право
- •Дві головні системи буржуазного права
- •Конституційне право. Виборче право
- •Еволюція буржуазного карного права та пенітенціарної системи
- •Тема 14 становлення парламентської монархії в англії
- •Утвердження принципів парламентської монархії.
- •Виборчі закони 1832,1867 та 1884-1885 pp.
- •Політичний устрій Англії напередодні Першої світової війни. Зміни у праві та правоохоронній системі
- •Британська колоніальна імперія
- •Тема 15 суспільно-політичний розвиток франції у 1814-1914 pp.
- •Реставрація Бурбонів. Революції 1830 та 1848 pp.
- •Друга республіка та Друга імперія
- •Паризька комуна - перша пролетарська держава
- •Третя республіка. Державно-політичний лад Франції напередодні Першої світової війни
- •Тема 16 утворення німецької імперії. Австро-угорщина
- •Північнонімецький союз. Утворення Німецької імперії
- •Австрія та Австро-Угорщина (1814-1914 pp.)
- •Тема 17 вплив більшовицької держави і права на світову історію
- •Поняття «загальної кризи капіталізму» - вчора і сьогодні. Жовтневий переворот 1917 р.Перші кроки Радянської держави і права
- •Демократична революція в Німеччині. Утворення Веймарської республіки
- •Революція 1919 р. В Угорщині, її наслідки
- •Утворення незалежних національних держав у Європі. Комуністична експансія. Комінтерн
- •Тема 18 буржуазні демократії (сша, англія, франція) в міжвоєнний період
- •Сша у міжвоєнний період.«Новий курс» президента Рузвельта.XVIII, XIX, XX, XXI поправки до американської конституції
- •Великобританія. Виборчі реформи 1918 та 1928 pp. Делеговане законодавство
- •Франція у міжвоєнний період. Народний фронт
- •Тема 19 фашистські держави і військові диктатури
- •Суть фашистської політичної доктрини. Націонал-соціалізм як німецька різновидність фашизму
- •Фашизм в Італії
- •Німецький націонал-соціалізм
- •Японський мілітаризм -східна різновидність фашизму
- •Інші фашистські держави іспанія
- •Румунія
- •Історична приреченість фашизму і націонал-соціалізму
- •Тема 20 буржуазні демократії після другої світової війни
- •Сша. Посилення влади президента. Роль Конгресу. Поправки до Конституції - XXII, XXVI
- •Великобританія. Еволюція двопартійної системи.Лейбористська націоналізація. Політика консервативних кабінетів м. Тетчер та Дж. Мейджора. Т. Блер
- •Четверта та п'ята республіки у Франції
- •Тема 21 альтернативні моделі державно-правового розвитку
- •Європейські держави «народної демократії»
- •Китайська Народна Республіка
- •Шведська модель соціалізму та її національні варіанти
- •Тема 22
- •Виникнення і розвиток арабського
- •Халіфату. Підвалини традиційного
- •Мусульманського права
- •Виникнення ісламу. Об'єднання арабів та виникнення халіфату
- •Розкол мусульманського світу на шиїтів та суннітів
- •Арабські завоювання. Держава Омейядів
- •Халіфат Абассидів
- •Традиційні мусульманські правові системи
- •Тема 23 візантія*
- •Східна Римська імперія та Візантія за Константина Великого та Юстиніана
- •Розвиток феодальних відносин у Візантії. Боротьба із зовнішніми ворогами
- •Боротьба з хрестоносцями. Латинська імперія
- •Занепад Візантії. Завоювання Константинополя турками-сельджуками
- •Тема 24
- •Утворення монгольської феодальної
- •Держави. Основні риси суспільного
- •І державного ладу*
- •Виникнення феодальних взаємовідносин у Монголії
- •Монгольська ранньофеодальна держава
- •Монгольські завоювання та їх наслідки
- •Золота орда та Кримське ханство
- •Тема 25 феодальна держава і право країн південно-східної азії*
- •Основи державного ладу феодального Китаю. Династії Цзінь, Тан, Мін, Цін
- •Делійський султанат та держава Великих Моголів в Індії
- •Влада і сьогунат феодальної Японії
- •Тема 26 османська імперія та народи балкан у XIV-XIX ст.*
- •Туреччина (Османська імперія) в XIV-XV ст.
- •Османська імперія у XVI-XVII ст.
- •Занепад Туреччини в XVII-XVIII ст. Боротьба балканських народів проти турецького ярма
- •Утворення на Балканах незалежних держав (Сербії, Болгарії, Румунії)
- •Тема 27 латинська америка*
- •Доколумбові цивілізації Америки
- •Іспанська та португальська колонізація. Організація управління колоніями
- •Боротьба за незалежність. Створення суверенних держав
- •Тема 28 держава I право єврейського народу. Ізраїль*
- •Ізраїльська держава
- •Організація самоуправління єврейської діаспори в умовах відсутності національної держави
- •Виникнення держави Ізраїль у 1948 р. Зовнішня і внутрішня політика Ізраїлю. Право
- •Тема 29 німеччина, італія та японія після другої світової війни
- •Повоєнний розвиток Німеччини. Боннська конституція 1949 р. Возз'єднання фрн та ндр
- •Японія - від аутсайдера до лідера
- •Тема 30 російська держава (XII ст.- 1917 p.) *
- •Станово-представницька монархія в Росії
- •Російський абсолютизм
- •Буржуазна революція 1905-1907 pp. Лютнева революція 1917 р. Зміни в державі і праві
- •Тема 1. Держава і право стародавнього сходу* ......................................................5
- •Тема 2. Держава і право стародавнього сходу (індія
- •Тема 3. Рабовласницька держава і право: стародавня
- •Тема 4. Рабовласницька держава і право. Давній рим 48
- •Тема 5. Феодальні держави західної європи. Держава
- •Тема 6. Ранньофеодальні монархії в європі ..................... 80
- •Тема 7. Станово-представницька монархія в країнах західної європи................................................................ 94
- •Тема 8. Абсолютні монархії в країнах західної європи ................................................................................................... 108
- •Тема 9. Феодальна держава і право західних слов'ян 124
- •Тема 10. Буржуазна революція в англії. Утворення
- •Тема 11. Виникнення і становлення сша............................ 180
- •Тема 12. Французька буржуазна революція. Утворення буржуазної держави у франції ........................ 201
- •Тема 13. Основні шститути буржуазного права................. 218
- •Тема 14. Становлення парламентської монархії в
- •Тема 15. Суспільно-політичний розвиток франції
- •Тема 16. Утворення німецької імперії. Австро-угорщина .................................................................................................. 289
- •Тема 17. Вплив більшовицької держави і права на
- •Тема 18. Буржуазні демократії (сша, англія, франція)
- •Тема 19. Фашистські держави і військові диктатури 353
- •Тема 20. Буржуазні демократії після другої світової
- •Тема 21. Альтернативні моделі державно-правового
- •Тема 22. Виникнення і розвиток арабського халіфату. Підвалини традиційного мусульманського
- •Тема 23. Візантія* .................................................................................. 434
- •Тема 24. Утворення монгольської феодальної держави. Основні риси суспільного і державного
- •Тема 25. Феодальна держава I право країн південно-східної азії*................................................................................... 467
- •Тема 26. Османська імперія та народи балкан у XIV-
- •Тема 27. Латинська америка* ...................................................... 512
- •Тема 28. Держава і право єврейського народу. Ізраїль* 536
- •Тема 29. Німеччина, італія та японія після другої
Тема 25 феодальна держава і право країн південно-східної азії*
На перший погляд, вказана лекція не повинна становити особливого інтересу, оскільки розглянуті у ній феодальні країни Сходу згодом виявилися аутсайдерами у справі становлення інститутів держави і права. Індія була перетворена на колонію Великої Британії, Китай став напівколонією розвинутіших європейських держав, Японії довелося закрити свої морські кордони, побоюючись проникнення європейців.
По-перше, негативний досвід - також досвід. Небажання і невміння здійснювати назрілі реформи, захоплюючись «традиційними» державно-правовими цінностями, ніколи не приносить успіху. Навіть якщо мова йде про найбільші народи світу з тисячолітньою історією.
По-друге, сучасні Японія і Китай, у дещо меншій мірі - Індія, зовсім не нагадують тих «хлопчиків для биття», якими вони були ще кількасот років назад. Ці країни зуміли зберегти свою національну ідентичність і, зрештою, відшукати можливості для швидкого росту.
Свого часу Р. Кіплінг стверджував, що «Схід є Схід, а Захід є Захід», і їм ніколи не зійтися і не зрозуміти один одного. Сучасні Японія і Китай виявляють певний, усе зростаючий інтерес до України. Перспективними бачаться і українсько-індійські контакти (хоча вони й дещо затьмарюються співробітництвом України з Пакистаном у сфері озброєнь). У цьому зв'язку вельми бажаним видається ознайомлення українського юриста з традиційними цінностями вказаних народів, зокрема й у галузі держави і права.
Основи державного ладу феодального Китаю. Династії Цзінь, Тан, Мін, Цін
На початку нашої ери Китай перебував на стадії розкладу азіатського способу виробництва. Ханська імперія була величезною державою, що займала території від південної Манчжурії (Дубей) і Кореї на північному сході до В'єтнаму на півдні і майже до Тянь-Шаню на Заході. Китай вів жваву міжнародну торгівлю. Він виробляв найякісніше, як на той час, залізо, володів монополією виробництва шовку, порцеляни, паперу. Китайське суспільство накопичило величезні знання в галузі математики, астрономії, медицини (голковколювання), географії, вивчення рослин і мінералів тощо. В 157 р., за даними перепису, в країні налічувалося до 56,5 млн жителів - більше, ніж у сучасній Україні. Ця відносна перенаселеність (зрошувальне землеробство було доступним лише на незначній частині території Китаю) призводила до посилення експлуатації селян, з одного боку, і спонукала до селянських повстань,- з іншого.
У 184 р. лаоська секта «Жовтих пов'язок» розпочала повстання, яке охопило усю країну. Правляча династія Хань впала і повстання було придушене силами т. зв. великих домів - так в тогочасному Китаї називали впливові сімейства, які володіли величезними латифундіями і налічували тисячі слуг. У північному Китаї владу захопив полководець Цао Цао, створивши в 216 р. самостійне царство Вей. На території Сичуані утворилося царство Шу, на чолі якого стояв тріумвірат друзів (один із них Гуань Юй в середні віки був навіть оголошений богом війни).
У південно-східному Китаї виникло третє царство - У, яке володіло помор'ям і багатими землями на південь від р. Янцзи. Ці три царства постійно ворогували між собою, що вело до подальшого зменшення населення Китаю. В 280 р. тут налічувалося уже 17 млн чол., тобто за сто років громадянських та міжусобних війн населення скоротилося більш ніж утричі. У китайському суспільстві створюються психологічні та економічні передумови для об'єднання окремих царств. З одного боку, суспільство готове на жертви з метою покінчити з усобицями, з іншого - обезлюднення цілих областей і провінцій дає змогу державі привласнити виморочний земельний фонд і, розпоряджаючись ним, зміцнити у такий спосіб владу центру. Найбільше з трьох царств - північне (в долині р. Хуанхе) поглинуло дві інші держави. В 263 р. один із його воєначальників Сима Янь приєднав царство Шу, скинувши в 265 р. нащадків Цао Цао, і був проголошений імператором нової держави, названої Цзінь. У 280 р. був здійснений ретельно підготовлений план захоплення царства У.
Імперія Цзінь стала першою ранньофеодальною державою в історії Китаю. З метою зміцнення своєї влади, яку оспорювали великі доми, Сима Янь у 280 p. обнародував указ, за яким земля у вигляді наділів передавалася державою для обробітку працездатному населенню. Пануючий клас зберігав власні володіння недоторканними, але держава проголосила свою верховну власність на землі запустілі і необроблювані, які втратили своїх власників через десятиріччя безперервних воєн. Будь-який житель країни міг узяти земельний наділ від держави і почати його обробіток. Одержавши наділ, він ставав тягловим селянином - дін, що мав обробляти землю власними знаряддями праці. Чоловік отримував наділ у 120 му (1 му - 0,06 га), з яких 70 му обробляв для себе, а 50 - для держави. Жінка могла узяти 50 му, підлітки і престарілі - ще менший наділ, на аналогічних умовах. Крім того, тягловий селянин мусив ще 20 днів на рік працювати на спорудженні гребель та зрошувальної системи чи будівництві шляхів. Кожне селянське господарство повинно щорічно поставляти три сувої шовкових тканин і близько 1800 грамів пряжі. Воїни і чиновники могли отримати землю у володіння на умовах відбування особистої служби державі. Зрозуміло, що цивільні і військові чиновники усіма можливими способами намагалися закріпити за собою цю, отриману у користування за службу, землю. Запроваджена Сима Янем система визначила обличчя нового, вже феодального Китаю, і з деякими видозмінами діяла протягом багатьох наступних століть.
Державна власність на землю стала переважати у Північному Китаї (царство Північних Вей) вже в V ст. Це знайшло своє юридичне вираження в імператорських указах 477 та 485 pp. Ними встановлювалася система «рівних полів» (цзюнь тянь фа). Основою цієї системи було визнання землі державною власністю та встановлення ренти -податку за користування наділами. Тягловий селянин (дін, дінань) на час працездатності (від 15 до 70 років) одержував від держави наділ, який після його смерті чи втрати працездатності передавався комусь іншому. Додатково йому давали ще й садово-городній наділ для овочів, конопель та тутових дерев, а також присадибний в один му (шість соток! - історія іноді любить такі жарти) на двір. Садово-городні та присадибні ділянки, на відміну від орної землі, надавалися у власність і переходили у спадок. Основну форму феодальної ренти становила не панщина, а натуральна рента. Оподатковувалися тяглові селяни та члени їхніх сімей. Тріада повинностей складалася із зернового податку - цзу, податку на продукти домашнього ремесла (тканина й прядиво) - тяо та трудової повинності - юн. Крім державних селян, були в Китаї і селяни, залежні від феодалів. Закон визнавав за феодалами право одержувати на цих селян (а також на рабів) додаткові земельні наділи. За членами царського дому, представниками найвидатніших т. зв. сильних домів і буддійськими монастирями закріплювалися довічно великі земельні наділи. Ця система дещо нагадувала те, що було у ранньофеодальній (VIII—XII ст.) Західній Європі.
Щодо китайського Півдня, то в новій імперії Цзінь держава первісно не мала значних фондів державної землі. Лише в V ст. за другої династії Сун була зроблена спроба запровадження державного землеволодіння і надільної системи. Проте, за свідченням китайського літописця VI ст., державі належав лише один двір з кожних 10 тисяч. Тому на Півдні основним держателем землі став не державний тягловий селянин, а дяньху - держатель, залежний від феодала. Така економічна ситуація зумовила слабкість центральної влади і силу феодалів. Воєначальники та впливові чиновники в цій державі постійно скидали одного імператора і садовили на престол іншого. Вже 420 р. імператора з династії Цзінь було вбито, влада перейшла до династії Сун (Х-ХІІІ ст.), яку послідовно змінили ще три династії. За Сун значну територію Китаю захопили племена хизанів і чжурдженів. Міжусобні війни тривали багато років, столиця Цзяньє (Нанкін) переходила з рук однієї військово-чиновницької кліки до іншої. Безпеку цього царства від зовнішніх вторгнень практично гарантувала широка ріка Янцзи, подолати яку прибульцям з Півночі довго не вдавалося.
Південне царство Цзінь в середині І тис. н. є. вважалося основним центром китайської культури. Якщо на Півночі були знищені давні бібліотеки, то тут вони збереглися. Місцеві філософи, поети, письменники розвивали самобутню китайську культуру. Царство Цзінь вело активну торгівлю з Індією та Індо-Китаєм, удосконалювало технології вироблення порцелянових виробів та шовкових тканин, паперу, лакового розпису.
Нове об'єднання Китаю було здійснене шляхом збройної боротьби. Війська Північно-західного царства під проводом полководця Ян Цзяня завоювали Східне царство в Північному Китаї, а потім і південь країни. На 589 р. склалася єдина китайська феодальна держава, імператором якої проголосили Ян Цзяня, а пануючу династію назвали Суй (VI-VII ст.). Державна власність на землю в усіх частинах цієї держави стала панівною, селяни були перетворені на державних тяглових. Податки регулярно надходили до державної скарбниці, країна переживала економічне і культурне піднесення. Надільна система об'єктивно була спрямована проти самостійності феодалів. Наданими у володіння уділами вони міцно прив'язувалися до імператорського дому.
Клас феодалів був поділений на 9 титулів та 9 рангів служилих чинів, кожен з яких мав свої окреслені привілеї та жалувані державою за службу наділи. Тим самим кар'єра на державній службі ставала основним завданням раніше непокірного і свавільного вельможі. У цю службу були утягнуті усі верстви пануючого класу - від нижчих до самих вищих, тих, які в попередню епоху були фактично самостійними. За імперії Суй офіційною релігією стало конфуціанство, але в швидкому часі воно було замінене буддизмом. Осквернення статуй будд визнавалося державним злочином.
Імператор Ян Цзянь був скинутий внаслідок двірцевого заколоту, який очолив його молодший син Ян Гуан. Ян Гуан переніс столицю з Чаньаня в бідне і мале містечко Лоян, яке перетворив на нове чудо світу (зверніть увагу, політики з великими амбіціями часто споруджують для себе нові столиці - Константин Великий, Петро Перший, Нурсултан Назарбаев). Він провів кілька реформ з метою зміцнення державної влади. До царської родини були віднесені і найпомітніші аристократи, спеціально для них запроваджувалися титули та вводилася категорія дарованих (а не службових) земель. Держава була розділена на провінції. Імператор провів перепис населення, перерозподілив обкладання податками. За Ян Гуана був проритий Великий канал, який з'єднував долини Хуанхе та Янцзи із затокою Ханчжоувань (на будівництві працювали 80 тис. чол.), та добудований Великий Китайський мур. Стрімко розвивалася зовнішня торгівля.
Однак внаслідок численних селянських повстань, викликаних податковим гнітом, влада Ян Гуана в 616 р. впала. Обірвалася і династія Суй. На північному сході повстанці створили царство Ся, в якому колишній сільський староста Доу Сяньде став царем. Феодальний володар провінції Шаньсі Лі Юань у 618 р. захопив м. Чанань, де був проголошений новим імператором. Лі Юань мав титул гуна (князя) Тан, тому його династія називалася Тан. Намагаючись добитися прихильності селян, династія Тан оголосила в своїх перших указах про ліквідацію їх податкової заборгованості, про звільнення селян, проданих у рабство під час заколотів, про обмеження державної панщини визначеним строком. Феодалам заборонялося убивати селян. Своїм ворогам і повстанцям династія обіцяла амністію. В умовах триваючої війни за владу велика увага приділялася ремонту каналів та боротьбі з паводками, всіляко пропагувалася саме та допомога, яку царська влада надавала голодуючим. Популярності Тан сприяла боротьба з розкішшю двору і феодалів, з корупцією, крадіжками і розтратами державного майна. В 628 р. боротьба Тан за одноосібну владу завершилася їх цілковитою перемогою.
Наступник Лі Юаня, його молодший син Лі Шімінь (відомий ще як Тайцзун) для зміцнення своєї влади широко практикував укладення побратимства з найсильнішими феодалами, прив'язуючи їх тим самим до правлячої династії. Аграрна політика залишалася принципово незмінною - розширення і зміцнення державної власності на землю, але її було гнучко удосконалено. Звичайний наділ селянина складався з 100 му (80 орної і 20 - садово-городньої), але в залежності від родючості грунтів та водозабезпечення він міг як збільшуватися, так і зменшуватися. Купці і ремісники одержували наділи тільки у малозаселених місцевостях і то у половинному розмірі. По 20 му мали рядові служителі культів. Державні раби одержували наділи, що дорівнювали стандартним селянським наділам для цієї місцевості. Основною формою ренти стала рента продуктами (рис, просо, шовк, полотно) і відробіткова (20-денна, а у високосні роки - 22-денна панщина на державу), відкуп грошима практикувався рідко.
Принципово новим стало те, що було розширено можливості для закладання і продажу землі, одержаної у довічне користування, і навіть орної землі. Якщо селянинові доводилося з якихось причин (нове будівництво, паводок чи інше стихійне лихо) працювати на державній панщині більше від встановлених 20 (22) днів, то він звільнявся від податку на продукцію державних промислів. Якщо ж панщина іривала 30-50 днів, він звільнявся і від зернового податку. В деяких місцевостях, де землеробство не дістало поширення, податок міг братися сріблом, баранами тощо. Щорічно (на 10-му місяці) чиновники проводили перерозподіл землі. На прогодування дрібних чиновників державного апарату виділялися невеликі ділянки землі, «рента» з яких відбувалася службою на державу.
У VII ст. остаточно склався феодальний державний апарат. Державу очолював імператор - «син неба», який користувався необмеженою владою. При ньому перебувала рада з найзнатніших чиновників і три палати. Першій з них були підпорядковані 6 відомств - лю бу. Кожними трьома відомствами управляв один із помічників голови першої палати. Перше з них відомство чинів - лі бу, призначало і зміщувало чиновників, а також винагороджувало їх. Фінансове відомство - ху бу обкладало податками та відповідало за їх збір. Третє відомство обрядів - лі бу, відало справами релігії та ідеології, стежило за моральністю суспільства.
Не дивуйтеся двом «лі бу». В китайській мові велике значення має тон виголошення звуку. Залежно від нього слово може мати з півдесятка і більше значень.
До другої групи відомств належали: бін бу - військове, сін бу - судове і виконання покарань, гун бу - відомство праці (будівництво і ремонт іригаційних споруд, шляхів, Китайського муру).
Дві інші палати видавали імператорські укази, вивчали одержані відповіді і донесення.
Крім названих шести відомств, існували особливі управління поліції, обслуговування палацу і гарему, для прийому посольств, для керівництва справами васальних держав і т. д. Царська скарбниця не була відділена від державної. Важливе місце посідала палата інспекторів, безпосередньо підпорядкована імператору.
Держава мала три столиці: Чаньань, Лоян і Тайюань, для управління ними призначалися чиновники вищих рангів.
Середньовічні китайські чиновники могли бути вихідцями з різних верств. Вони поділялися на 9 рангів та 30 класів. Просування по службі пов'язувалося із складанням кваліфікаційних екзаменів.
Прийшовши до влади за доби Хань (III ст. до н.е. - III ст. н. е.), конфуціанці (релігійно-етичне вчення, назване на честь його засновника давньокитайського мислителя Кун Фу-цзи [латинізоване ім'я Конфуцій]; відігравало особливу роль в усій історії Китаю аж по наш час) перетворили конкурсні екзамени в головний, а пізніше - фактично і єдиний шлях, який давав змогу увійти до складу правлячої еліти. Починаючи з Тан (VIII-X ст.) екзаменаційна система (з численними варіаціями) виглядала приблизно таким чином.
Співшукачі нижчого ступеня сюцяй - випускники шкіл, а також ті, хто готувався самостійно,- щорічно мали змогу скласти іспит у повітовому центрі. Під суворим контролем чиновників екзаменований протягом двох - трьох діб повинен був без книг і посібників, по пам'яті, написати невелику поему, твір з приводу певної події з минулого, а також трактат на відсторонену тему. Квота була жорсткою: ступінь отримували 2-3%, рідше 5% екзаменованих, тим самим одержуючи право екзаменуватися на другий ступінь - цзюйжень. Тут вимоги були ще жорсткіші. Іспити на здобуття вищого ступеня цзіньші проходили в столиці раз на два - три роки під контролем вищих сановників і самого імператора. Перед тими, хто здобув цей ступінь, автоматично відкривався шлях до вищих посад в державі, пошани, слави і багатства. Ті, хто отримав два ступені, були кандидатами на другорядні посади, а також мали відчутний вплив на справи свого повіту. їм радо надавали кредит торгівці, поріднення чи навіть просто знайомство з ними вважалося почесним. І навіть володарі одного ступеня відчували пошану з боку знайомих і рідні, їх поради радо вислуховувалися.
Всі, хто мав ступінь (і частково навіть ті, хто був лише співшукачем), становили особливий стан шеньші. Цей стан завжди відігравав у Китаї роль панівного класу, хоча й не був класом в соціальному розумінні цього слова. Зрозуміло, що багатому легше було здобути освіту і скласти необхідні іспити. Але талановитий бідняк завжди міг сподіватися, що його ближчі і далекі родичі охоче продадуть «останню сорочку», аби він зміг «вийти у люди» і стати високопоставленим чиновником. Слід взяти до уваги і ту обставину, що в Китаї не було майорату, спадщина дробилася між усіма синами, і уже в третьому - четвертому поколінні нащадок найбагатшого предка міг опинитися серед бідноти. І навпаки, завдяки конкурсним іспитам незнатний бідняк міг піднятися до висот управління. Для держави це мало особливе значення - регулярне оновлення прошарку шеньші за рахунок здібних і наполегливих нових членів сприяло тому, що на вищих щаблях управління опинялися найбільш достойні (з конфуціанської точки зору) управлінці. Така система тривалий час забезпечувала непорушність існуючого ладу і його системи цінностей.
Вся імперія за Танів була розподілена на 10 провінцій - дао, кожна провінція поділялася на округи - чжоу, та повіти - сянь. Усього налічувалося 358 чжоу та 1551 сянь.
Збройні сили імперії складалися з піхоти, яку формували місцеві дрібні землевласники, практично селяни - фубін, та кінноти, яку вербували із сусідніх кочовиків під проводом їх власних ханів. У 623 р. на кордонах імперії розпочалося утворення військових поселень. їх мешканці постачали війська продовольством, а, у разі потреби, брали у руки зброю, нарівні з армією. Від воєначальників і командирів особливого знання грамотності не вимагалося.
У 631 p., за Лі Шіміня, почалося складання карного кодексу, закінченого в 50-х роках цього ж століття. Звід законів складався з 500 статей, які містили перелік злочинів і покарань. Ті ж самі злочини, залежно від суспільного становища особи злочинця, могли каратися по-різному: за убивство слуги господар карався побиттям палицею; слуга за убивство господаря - смертю.
Ця організація феодального китайського суспільства, що склалася за династії Суй і остаточно оформилася у VII ст. за Лі Шіміня, зберігалася практично у незміненому вигляді упродовж усього середньовіччя і частково дожила навіть до поч. XX ст.
На початку XIII ст., за Чингісхана та його нащадків, Китай був загарбаний монгольськими завойовниками. Вигнання монголів припадає на 1363-1368 pp., коли повстанці під проводом Чжу Юаньчжана (колишнього буддійського ченця) захопили долину Янцзи, а згодом і Пекін. Чжу Юаньчжан був у 1368 р. в Нанкіні проголошений імператором з одночасним утвердженням нової династії - Мін (XIV-XVII ст.), за правління якої відбулося відновлення китайської держави.
Повстанці ще під час війни декларували звільнення селян від податків і повинностей і навіть не опиралися переходу у їхню власність землі, що перебувала у користуванні власності селянських сімей. До державного фонду династії Мін (XIV-XVII ст.) включили обширні пустуючі землі, а також нерухомість, що належала колишнім монгольським правителям та китайським феодалам, які перебували на службі у монголів. Збільшувався цей фонд і за рахунок конфіскації земель політичних супротивників Мінів.
Було зменшено оподаткування селян. На пільговий період звільнялися від податків ті селяни, які брали у користування землі з державного фонду, в окремих випадках їм навіть надавалася худоба і реманент з цього ж державного фонду. Нові власті дбали про відновлення системи водопостачання, каналів, зруйнованих або занедбаних за роки боротьби з монгольськими поневолювачами.
Згодом був проведений перепис населення та обмір усіх земель, державних і приватних, з метою оподаткування (списки т. зв. «жовтого» і «риб'ячолускового» реєстрів, в які заносилися люди і земля).
Загальне зниження податків сприяло розвитку ремесла і торгівлі. Уряд викупив знецінені паперові гроші по 1-20% від номіналу і з 1375 р. запровадив лише металеві гроші.
Первісно державна влада зосереджувалася в руках прошарку дрібних феодалів та вихідців з простих воїнів і селян, великі феодали були усунуті з апарату державного управління. Проте нова державна організація не мала будь-яких принципових відмінностей від попередніх феодальних деспотій у розумінні форми державного апарату - він залишався дещо видозміненою копією системи Лі Шіміня, запровадженою ще за династії Суй. Засновник нової династії та його соратники сповідували буддизм, це завадило їм зміцнювати державницьку організацію засобами традиційного для Китаю конфуціанства. Як відомо, вимога покірності перед імператором, начальниками і старшими, є однією з головних тез учення Конфуція.
У наступні сторіччя Китай переживав ті ж самі процеси (зміцнення класу феодалів та феодального розкладу), що й європейські країни,- з певною поправкою на китайську специфіку. За описом 1489 p., землі 332 феодалів, які не належали до імператорської фамілії і князівських родів, досягали 3300 тис. му.
Центром політичної боротьби став Пекін, куди в 1421 р. з Нанкіна була перенесена столиця. У 1567 р. на високу державну посаду імператор призначив ученого Чжан Цзюйчена, який провів реформи в інтересах зміцнення центральної влади. Йому вдалося реорганізувати військо, провести перегляд і чистку корпусу державних службовців, посилити контроль за державним апаратом, зменшити деякі податки і поєднати їх, замінивши у ряді випадків трудову повинність грошовим податком. Проте свавілля великих феодалів було обмежене лише частково й тимчасово.
В 1628-1645 pp. Китай пережив грандіозну селянську війну. В квітні 1644 р. повстанці увійшли в Пекін, останній імператор династії Мін повісився на воротах свого палацу. Китайські феодали на чолі з У Сань-гуєм зрадили інтереси країни, і в ім'я збереження своїх станових привілеїв розпочали переговори з манчжурами (кочовими племенами на північних кордонах Китаю) про спільні дії проти повстанців. У 1645 р. керівник повсталих селян Лі Цзи-чен був підступно убитий, державний апарат і армія селянської держави розпалися.
До влади прийшла нова манчжурська династія Цін (1644-1911). В областях на південь від р. Янцзи китайські феодали знову проголосили імператором представника династії Мін.