- •Передмова
- •Тема 1 держава I право стародавнього сходу*
- •Азіатський спосіб виробництва
- •Держава і право Стародавнього Єгипту
- •Вавилон і Ассирія. Закони Хаммурапі
- •Тема 2 держава I право стародавнього сходу (індія та стародавній схід)*
- •Держава і право Стародавньої Індії. Закони Ману
- •Стародавній Китай
- •Тема 3 рабовласницька держава I право: стародавня греція
- •«Гомерівська» Греція
- •Тема 4 рабовласницька держава і право. Древній рим
- •Виникнення Риму. Реформа Сервія Туллія
- •Суспільний і державний лад Римської республіки
- •Криза республіки. Реформи Гракхів. Диктатура Сулли
- •Причини падіння республіки. Диктатура Цезаря
- •Суспільний і державний лад Риму в період принципату
- •Домінат. Реформи Діоклетіана та Константина
- •Римське право ранньої республіки. Закони XII таблиць
- •Класичне римське право (пізня республіка і принципат)
- •Тема 5 феодальні держави західної європи. Держава франків
- •Держава франків
- •Ранньофеодальна держава в Англії
- •Варварські правди
- •Тема 6 ранньофеодальні монархії в європі
- •Династія Капетінгів у Франції
- •Нормандське завоювання 1066 р. Держава Вільгельма і Завойовника в Англії
- •Виникнення єдиної німецької ранньофеодальної держави
- •Тема 7 станово-представницька монархія в країнах західної європи
- •Зміни у суспільному ладі. Становлення міського самоврядування
- •Станово-представницька монархія у Франції
- •Станова монархія в Англії. Її особливості
- •Станово-представницька монархія в Німеччині
- •Тема 8 абсолютні монархи в країнах західної європи
- •Передумови абсолютизму
- •Абсолютна монархія у Франції
- •Абсолютна монархія в Англії та її особливості
- •Німецький абсолютизм
- •Бранденбурзько-Прусська держава
- •Австрія у другій половині XVII-XVIII ст.
- •Тема 9 феодальна держава і право західних слов'ян
- •Поморські та полабські слов'яни -найзахідніша гілка слов'янства
- •Виникнення і розвиток Польської держави
- •Польське право доби феодалізму
- •Чеська держава
- •Особливості чеського феодального права
- •Тема 10 буржуазна революція в англії. Утворення буржуазної держави
- •Передумови революції
- •Громадянська війна в Англії (1642-1648 pp.)
- •Республіка і протекторат Кромвеля
- •Реставрація монархії
- •Висновки
- •Тема 11 виникнення і становлення сша
- •Війна за незалежність у Північній Америці. Утворення Сполучених Штатів Америки
- •Розвиток сша у XIX ст. Війна між Північчю і Півднем та її наслідки
- •Реконструкція Півдня (1865-1877 pp.)
- •Тема 12
- •Французька буржуазна революція.
- •Утворення буржуазної держави
- •У франції
- •Початок буржуазної революції. Декларація прав людини
- •Встановлення панування великої буржуазії
- •Варенська криза і знищення монархії
- •Боротьба Жиронди і «Гори». Створення якобінської диктатури
- •Якобінська диктатура. Конституція 1793 р.
- •Контрреволюційний переворот 9 термідора.
- •Консульство й імперія
- •Висновки
- •Тема 13 основні інститути буржуазного права
- •Історичний нарис розвитку права. Право добуржуазних суспільних формацій
- •Буржуазне право
- •Дві головні системи буржуазного права
- •Конституційне право. Виборче право
- •Еволюція буржуазного карного права та пенітенціарної системи
- •Тема 14 становлення парламентської монархії в англії
- •Утвердження принципів парламентської монархії.
- •Виборчі закони 1832,1867 та 1884-1885 pp.
- •Політичний устрій Англії напередодні Першої світової війни. Зміни у праві та правоохоронній системі
- •Британська колоніальна імперія
- •Тема 15 суспільно-політичний розвиток франції у 1814-1914 pp.
- •Реставрація Бурбонів. Революції 1830 та 1848 pp.
- •Друга республіка та Друга імперія
- •Паризька комуна - перша пролетарська держава
- •Третя республіка. Державно-політичний лад Франції напередодні Першої світової війни
- •Тема 16 утворення німецької імперії. Австро-угорщина
- •Північнонімецький союз. Утворення Німецької імперії
- •Австрія та Австро-Угорщина (1814-1914 pp.)
- •Тема 17 вплив більшовицької держави і права на світову історію
- •Поняття «загальної кризи капіталізму» - вчора і сьогодні. Жовтневий переворот 1917 р.Перші кроки Радянської держави і права
- •Демократична революція в Німеччині. Утворення Веймарської республіки
- •Революція 1919 р. В Угорщині, її наслідки
- •Утворення незалежних національних держав у Європі. Комуністична експансія. Комінтерн
- •Тема 18 буржуазні демократії (сша, англія, франція) в міжвоєнний період
- •Сша у міжвоєнний період.«Новий курс» президента Рузвельта.XVIII, XIX, XX, XXI поправки до американської конституції
- •Великобританія. Виборчі реформи 1918 та 1928 pp. Делеговане законодавство
- •Франція у міжвоєнний період. Народний фронт
- •Тема 19 фашистські держави і військові диктатури
- •Суть фашистської політичної доктрини. Націонал-соціалізм як німецька різновидність фашизму
- •Фашизм в Італії
- •Німецький націонал-соціалізм
- •Японський мілітаризм -східна різновидність фашизму
- •Інші фашистські держави іспанія
- •Румунія
- •Історична приреченість фашизму і націонал-соціалізму
- •Тема 20 буржуазні демократії після другої світової війни
- •Сша. Посилення влади президента. Роль Конгресу. Поправки до Конституції - XXII, XXVI
- •Великобританія. Еволюція двопартійної системи.Лейбористська націоналізація. Політика консервативних кабінетів м. Тетчер та Дж. Мейджора. Т. Блер
- •Четверта та п'ята республіки у Франції
- •Тема 21 альтернативні моделі державно-правового розвитку
- •Європейські держави «народної демократії»
- •Китайська Народна Республіка
- •Шведська модель соціалізму та її національні варіанти
- •Тема 22
- •Виникнення і розвиток арабського
- •Халіфату. Підвалини традиційного
- •Мусульманського права
- •Виникнення ісламу. Об'єднання арабів та виникнення халіфату
- •Розкол мусульманського світу на шиїтів та суннітів
- •Арабські завоювання. Держава Омейядів
- •Халіфат Абассидів
- •Традиційні мусульманські правові системи
- •Тема 23 візантія*
- •Східна Римська імперія та Візантія за Константина Великого та Юстиніана
- •Розвиток феодальних відносин у Візантії. Боротьба із зовнішніми ворогами
- •Боротьба з хрестоносцями. Латинська імперія
- •Занепад Візантії. Завоювання Константинополя турками-сельджуками
- •Тема 24
- •Утворення монгольської феодальної
- •Держави. Основні риси суспільного
- •І державного ладу*
- •Виникнення феодальних взаємовідносин у Монголії
- •Монгольська ранньофеодальна держава
- •Монгольські завоювання та їх наслідки
- •Золота орда та Кримське ханство
- •Тема 25 феодальна держава і право країн південно-східної азії*
- •Основи державного ладу феодального Китаю. Династії Цзінь, Тан, Мін, Цін
- •Делійський султанат та держава Великих Моголів в Індії
- •Влада і сьогунат феодальної Японії
- •Тема 26 османська імперія та народи балкан у XIV-XIX ст.*
- •Туреччина (Османська імперія) в XIV-XV ст.
- •Османська імперія у XVI-XVII ст.
- •Занепад Туреччини в XVII-XVIII ст. Боротьба балканських народів проти турецького ярма
- •Утворення на Балканах незалежних держав (Сербії, Болгарії, Румунії)
- •Тема 27 латинська америка*
- •Доколумбові цивілізації Америки
- •Іспанська та португальська колонізація. Організація управління колоніями
- •Боротьба за незалежність. Створення суверенних держав
- •Тема 28 держава I право єврейського народу. Ізраїль*
- •Ізраїльська держава
- •Організація самоуправління єврейської діаспори в умовах відсутності національної держави
- •Виникнення держави Ізраїль у 1948 р. Зовнішня і внутрішня політика Ізраїлю. Право
- •Тема 29 німеччина, італія та японія після другої світової війни
- •Повоєнний розвиток Німеччини. Боннська конституція 1949 р. Возз'єднання фрн та ндр
- •Японія - від аутсайдера до лідера
- •Тема 30 російська держава (XII ст.- 1917 p.) *
- •Станово-представницька монархія в Росії
- •Російський абсолютизм
- •Буржуазна революція 1905-1907 pp. Лютнева революція 1917 р. Зміни в державі і праві
- •Тема 1. Держава і право стародавнього сходу* ......................................................5
- •Тема 2. Держава і право стародавнього сходу (індія
- •Тема 3. Рабовласницька держава і право: стародавня
- •Тема 4. Рабовласницька держава і право. Давній рим 48
- •Тема 5. Феодальні держави західної європи. Держава
- •Тема 6. Ранньофеодальні монархії в європі ..................... 80
- •Тема 7. Станово-представницька монархія в країнах західної європи................................................................ 94
- •Тема 8. Абсолютні монархії в країнах західної європи ................................................................................................... 108
- •Тема 9. Феодальна держава і право західних слов'ян 124
- •Тема 10. Буржуазна революція в англії. Утворення
- •Тема 11. Виникнення і становлення сша............................ 180
- •Тема 12. Французька буржуазна революція. Утворення буржуазної держави у франції ........................ 201
- •Тема 13. Основні шститути буржуазного права................. 218
- •Тема 14. Становлення парламентської монархії в
- •Тема 15. Суспільно-політичний розвиток франції
- •Тема 16. Утворення німецької імперії. Австро-угорщина .................................................................................................. 289
- •Тема 17. Вплив більшовицької держави і права на
- •Тема 18. Буржуазні демократії (сша, англія, франція)
- •Тема 19. Фашистські держави і військові диктатури 353
- •Тема 20. Буржуазні демократії після другої світової
- •Тема 21. Альтернативні моделі державно-правового
- •Тема 22. Виникнення і розвиток арабського халіфату. Підвалини традиційного мусульманського
- •Тема 23. Візантія* .................................................................................. 434
- •Тема 24. Утворення монгольської феодальної держави. Основні риси суспільного і державного
- •Тема 25. Феодальна держава I право країн південно-східної азії*................................................................................... 467
- •Тема 26. Османська імперія та народи балкан у XIV-
- •Тема 27. Латинська америка* ...................................................... 512
- •Тема 28. Держава і право єврейського народу. Ізраїль* 536
- •Тема 29. Німеччина, італія та японія після другої
Тема 30 російська держава (XII ст.- 1917 p.) *
Другий Президент незалежної України вельми показово назвав автобіографічну працю - «Україна - не Росія». Справді, починаючи від часів Київської Русі державно-правовий розвиток нашого північного сусіда відбувався у дещо відмінному руслі, ніж на землях етнічної України. Московське царство будувалося на засадах авторитаризму, підкорення церкви державі. Право майже завжди відігравало роль другорядну, підпорядковану інтересам зміцнення влади «самодержця». Традиційно низькою була ціна людського життя.
З іншого боку, Росія приростала територіально не лише за рахунок відсталих народів, але й «цивілізованої» Східної Європи, підкорюючи собі українців, білорусів, литовців, латвійців, поляків, естонців, фінів. Окрім переможних армій, цей процес вимагав ще й продуманої колонізаторської політики, уміння поставити собі на службу еліту підкорених народів. Заслуговує на певну увагу і російська практика проведення реформ.
Сучасній історико-правовій думці незалежної України не вистачає, на нашу думку, уміння неупереджено подивитися на досвід державного життя Росії протягом усієї її історії. Натомість спостерігаємо крайнощі -від різкої огульної критики до ледь не замилування. Безумовно, росіяни -велика нація, готова заплатити за свою державну велич будь-яку ціну. Навіть ціну життя і свободи своїх підданих, їх громадянських прав. І так -протягом майже тисячі років, від одного століття до другого.
Українці традиційно більш «м'якші», їх ідеал - держава гуманніша, з більшим обсягом громадянських свобод. Історія розпорядилася так, що понад триста років більша частина українців була вимушена жити у одній державі, де панівною нацією були росіяни. Це не могло не вплинути на підсвідомість нації української, її державно-правовий досвід. Зокрема, сучасне законодавство незалежної України куди ближче до російського, ніж до відповідних європейських зразків.
З другої половини XII ст. єдина Давньоруська держава розпадається на велику кількість самостійних феодальних князівств, уділів, земель. Саме в цей час розпочинається процес етногенезу трьох окремих східнослов'янських народів: українського, великоросійського та білоруського. Найбільш великими проторосійськими князівствами були: Новгородське, Ростово-Суздальське, Муромське, Рязанське, Смоленське. На уламках великої Давньої Русі утворювалися князівства трьох типів: із сильною авторитарною владою князівської династії (найтиповіший приклад - Ростово-Суздальське князівство); феодальні республіки, де князівська влада була виборною і обмеженою (Новгород та Псков); князівства, де монархи б>ли вимушені вести постійну боротьбу за владу з боярською олігархією (наприклад, Галицьке та Галицько-Волинське князівство). Історично склалося так, що ранній період власне російської історії характеризувався двома тенденціями розвитку: демократичною (представленою Новгородом та Псковом) і авторитарно-монархічною (Москва).
Боротьба Новгорода за свою самостійність розпочалася ще у 1015 p., коли новгородський князь Ярослав відмовився платити данину Києву. В 1126 р. Новгород домігся права вибору на вічі найближчого помічника князя - посадника з числа представників місцевого боярства. В 1136 р. в результаті потужного повстання смердів та міських низів новгородське населення домоглося права обирати князя, після чого князь Всеволод був з міста вигнаний і Новгород перетворився на боярську феодальну республіку (1135-1478), осередок ремесла і торгівлі, «господин Великий Новгород».
Суперниками Новгорода виступили могутні сусіди - Смоленське та Ростово-Суздальське князівства, однак справжнім могильщиком його незалежності стала Москва. Обмеження самостійності Новгорода датується 1456 р. (Яжелобіцький договір), а остаточне включення до складу Московської держави - 1478 р. Приблизно тоді ж відбулася ліквідація Псковської феодальної республіки. В 1462 р. намісники великомосковського князя почали надсилатися у Псков без згоди на те його віча, а у 1510 р. місто увійшло до складу єдиної Московської держави.
Суспільний лад феодальних республік Півночі Росії характеризувався засиллям майнових верств: боярів, житьих (рос.) людей (середні феодали), духовенства та купців. Проміжною ланкою між феодалами та селянами були доволі чисельні своєземці (у Пскові - земці), чиє користування земельними наділами було пов'язане з несенням військової служби в міському ополченні. Міські низи мали назву «молодших» або «чорних» людей. До їх обов'язків входила сплата податків та виконання різного роду повинностей по будівництву доріг, мостів, міських укріплень.
Селянство в результаті диференціації смердів було поділене на дві категорії: общинників, які «тягнули судом і даниною» Новгороду (Пскову), та «закладників» і «половинників», залежних безпосередньо від феодалів.
Верховним органом суверенітету феодальних республік виступало віче. Йому належала вся влада в галузі законодавства, воно вирішувало всі принципові питання внутрішньої та зовнішньої політики: обрання та вигнання князя, обрання та зміщення інших головних посадових осіб міської адміністрації, прийняття послів іноземних дер- жав, розкладання податків та повинностей, карбування монети, побудова храмів та міських укріплень тощо. У справах про державні та посадові злочини віче виступало як вищої судової інстанції. Брати участь у вічі мало право все доросле населення міста, виняток становили жінки та холопи. Проте ця демократія була обмеженою: по-перше, всі питання на обговорення віча виносилися князем або при князі вищими посадовими особами - посадником, тисяцьким; по-друге, бояри, духовенство, купці приходили на віче разом зі своїми слугами, підлеглими, підмайстрами тощо. Зрозуміло, що голосували ці люди, залежні від свого покровителя, так, як їм було вказано, а не на власний розсуд. По-третє, віче могло лише схвалити чи відкинути запропонований проект рішення простим «так» чи «ні», не вносячи якихось змін у його остаточний зміст.
Вища виконавча влада в Новгороді була зосереджена в руках єпископа, посадника, тисяцького та князя, яких обирало віче.
Перше місце серед посадових осіб Новгородської республіки обіймав єпископ («владика»), який після повстання 1136 р. став виборною особою. В 1165 р. він отримав сан архієпископа. Архієпископ головував на засіданнях боярської ради, здійснював право церковного суду, вів нагляд за торгівлею та мірами ваги, був хранителем міської скарбниці. Він розпоряджався найбільшими земельними володіннями (після того землі князя були конфісковані, формально, на користь Софійського собору).
Посадник обирався з числа верхівки місцевого боярства на 1-2 роки, в його обов'язки входив нагляд за виконанням рішень віча, деякі судові функції, дипломатичні зносини, будівництво оборонних споруд.
Поточними справами управління відав тисяцький. Він здійснював регулювання торгівлі та торговий суд, а у разі відсутності в місті посадника виступав його заступником. Посадник та тисяцький мали у своєму розпорядженні чисельний штат підлеглих. Серед іншого, ці підлеглі посадника та тисяцького здійснювали і поліцейські функції: виклик у суд, обшуки, затримання тощо.
Князі обиралися вічем за пропозицією боярської ради і були зобов'язані укладати з Новгородом (Псковом) формальні договори, скріплювані присягою (зокрема, відомо приблизно 80 новгородських договорів XIII-XV ст.). Князь відповідав за оборону міста та підтримання впорядкованими міських мурів, здійснював обмежені посадником та тисяцьким судові функції («без посадника ти, княже, суда не судити, ни волостей раздавати, ни грамот ти дати»). Князь був позбавлений права видавати закони, самостійно оголошувати війну чи мир, відбирати роздані боярам волості. Йому заборонялося мати землю в Новгороді. Не міг князь приймати скарги від холопів та закладників на своїх панів і кредиторів, здійснювати торгівельні операції з іноземцями без посередництва місцевих купців, обкладати іноземних купців власними митними зборами. Обмежувалися навіть мисливські угіддя князя та його оточення. Не дивно, що новгородські князі шукали собі більш «слухняних» підданих (так, наприклад, творець Г&іицько-Во-линського князівства Роман Мстиславович Волинський свого часу побував князем у Новгороді).
Державний лад Пскова майже не відрізнявся від Новгорода. Єдина суттєва відмінність полягала у тому, що тут не було посади тисяцького, але обиралися два «степенні» посадники, другий з них якраз і виконував обов'язки тисяцького.
Суд у Новгороді й Пскові не відділявся від адміністрації. Судовими функціями володіли всі органи влади та управління (віче, боярська рада, архієпископ, князь із посадником, сотські та старости на місцях). Церковний суд здійснював архієпископ у Новгороді та «влади-чень намісник» у Пскові. Мали право суду над своїми членами купецькі союзи - т. зв. братчини.
Головним джерелом права тривалий час залишалася «Руська Правда», а також місцеве звичаєве право. Згодом важливе місце серед джерел права почали посідати вічеве законодавство, договори міст із князями, а також міжнародні договори (наприклад, Новгорода з Готландом). Усе це вимагало проведення нової кодифікації, здійсненої уже в XV ст. її результатом стали Новгородська (до 70-х років XV ст.) та Псковська (вірогідно 1467 р.) судні грамоти, затверджені на вічах. Якщо з «Новгородської Правди» зберігся лише невеликий фрагмент, що стосується норм процесуального права, то Псковська судна грамота (зі 120 статей) вважається другою після «Руської Правди» пам'яткою російського феодального права.
Дослідники цього документа вказують на розвиненість таких правових інститутів, як зобов'язальне право (договори купівлі-продажу, позики, дарунка, застави, міни, поклажі, винайму приміщень тощо) та спадкове право. Поруч зі стратою з'являється тюремне ув'язнення як особливий вид покарання. Убивство карається не вірою, а продажем майна винного.
Вводиться поняття державної зради (ст. 7), караної смертною карою. До злочинів проти порядку управління віднесені таємні посули (хабарі) судді, насильне вторгнення у приміщення суду, завдання побоїв судовим посадовим особам. Винні каралися тюремним ув'язненням та значним грошовим стягненням на користь постраждалого урядника. Татьба (крадіжка) поділяється на просту (з клуні, саней, возу, з човна), карану штрафом у 9 денег (ст. 1) та кваліфіковану (церковного майна, конокрадство, а також знищення чужого майна шляхом підпалу) - за третю кваліфіковану татьбу законодавство передбачало смертну кару (ст. 7). Проведена риса між татьбою як таємним викраденням (чи знищенням) чужого майна та відкритим захопленням чужого майна; особливо при цьому виділений «наход» - розбій, здійснений групою злочинців. Судна грамота передбачала у цьому випадку особливо високі штрафи.
За вбивство стягувався князівський продаж у розмірі одного рубля, а також окреме стягнення на користь сім'ї вбитого. У разі невиявлен-ня особи злочинця община, на чиїй території був знайдений труп, несла особливу «дику віру» (кругова порука, відома ще в «Руській Правді»).
Псковська судна грамота 1467 р. передбачала смертну кару за: крадіжку в церкві; конокрадство; державну зраду; підпали; крадіжку, здійснену втретє.
Російський дослідник І. Я. Беляев припускає, що за вбивство санкцією теж мала б служити смертна кара. В окремий склад злочину виділене батьковбивство та братовбивство (каралися штрафом). Нанесення побоїв та виривання бороди каралися як за образу дією, у цьому випадку законодавство передбачало дуже високі штрафи на користь потерпілого (наприклад, штраф за виривання бороди становив один рубль).
Псковська судна грамота вводила змагальний судовий процес при одночасному посиленні ролі суду порівняно з «Руською Правдою». Так, опір примусовому приводу в суд тягнув за собою притягнення до відповідальності як за вбивство (ст. 26). В якості доказів своєї невинності звинувачений міг удаватися до судової присяги чи судового поєдинку («поля»). Допускалося виставлення на судовий поєдинок найманого бійця (ст. 21, 36), але жінки у тяжбах між собою вдаватися до виставлення таких бійців права не мали (ст. 119).Як уже зазначалося, Новгородська та Псковська феодальні республіки остаточно втратили свій суверенітет, відповідно, у 1478 р. та 1510 р., увійшовши до складу Московської держави. Тим самим була перервана демократична традиція державного будівництва в Росії.
Історичний попередник Московської держави - Ростово-Суздаль-ська земля - виділилася зі складу Давньоруської держави в 30-х роках XII ст. її творцями вважають Юрія Долгорукого (1125-1157 pp.) та Андрія Боголюбського (1167-1174 pp.). Останній присвоїв собі титул «великого князя всієї Русі», подібно до свого батька намагався завоювати Новгород та Київ. Андрій Боголюбський переніс свою столицю до м. Володимир. Сюди ж на постійне місце проживання перебрався з Києва митрополит Кирило.
* Пізніше, починаючи з М. Погодіна, російська історіографія вперто відстоюватиме думку, нібито в умовах монголо-татарської навали населення Русі масово мігрувало на малодоступні татарам північні землі, а майбутня Україна була заселена степовиками та прийшлими поляками. Тим самим обґрунтовувалися виняткові претензії Росії на історичну спадщину Київської Русі.
Переїзд глави православної церкви - київського митрополита - до Володимира був важливою сходинкою в системі цих, із дозволу сказати, «доказів».
Найвищого розквіту Володимирське князівство досягнуло за князювання брата Андрія Боголюбського Всеволода Велике Гніздо (1176-1212 pp.). Тут, на землях Північної Русі, історично не встигло скластися таке впливове боярство, як на південному заході Давньоруської країни. Захоплення величезних територій, населених відсталими племенами угро-фінського (меря, мурома, весь, мордва) та тюркського (на Волзі) походження, дозволило створити величезний князівський домен, який став економічною та матеріальною основою великокнязівської влади. Князь мав змогу роздавати значні земельні пожа-лування своїм дружинникам і слугам, а також церкві, забезпечуючи тим самим собі підтримку цих чинників у своєму протистоянні із зовнішніми та внутрішніми (найбільші бояри) супротивниками. Саме цим пояснюється сильна, авторитарна, майже абсолютистська великокнязівська влада.
Тим самим ще до перенесення столиці в Москву тут, на північній окраїні колишньої Давньоруської держави, були закладені першооснови російського авторитаризму.
У XIH-XrV ст. відносини між великим князем Володимиро-Су-здальського князівства та його підданими регулювалися на основі сю-зеренітету-васалітету. Серед інших державних установ цієї землі поруч із великокнязівською владою важливе місце посідали рада при князі, віче та феодальні з 'їзди. До князівської ради традиційно входили представники служилого боярства, особисто відданого князівській владі. Віче втратило свій скільки-небудь визначальний вплив уже в часи монголо-татарської навали і згодом перестало скликатися взагалі. Феодальні з'їзди скликалися лише в надзвичайних ситуаціях (за монголо-татарського нападу) і виключно з ініціативи великокнязівської влади.
Незважаючи на авторитет великого князя, Володимиро-Суздальське князівство переживало ті ж відцентрові тенденції феодального дроб- лення, що й інші європейські держави того часу. Пояснення слід шукати в об'єктивних економічних та військово-політичних чинниках.
Поступово складаються нові центри сили, особливе місце серед яких посідає Москва з її 100-тисячним населенням. Заснована Юрієм Долгоруким Москва стає центром окремого Московського великого князівства, яке і виступило в ролі нового об'єднувача північних руських князівств. До кінця XV ст. були ліквідовані власні московські уділи, до Москви були приєднані Новгород, Твер, Ярославль, Ростов та В'ятка; на поч. XVI ст.- Псков, Рязанське князівство та Смоленськ (відвойований у Великого Литовського князівства в 1514 p.). Разом із власне слов'янськими землями до складу цієї держави ще до серед. XVI ст. увійшли карели, комі, ханти, мансі, мещера, мордва, удмурти та ін.
Тобто, уже на цей час Московська держава була імперією у розумінні поліетнічної держави. Територія цієї держави зросла з початку князювання Івана III (1462 р.) до серед. XVI ст. у 8 (!) разів, майже до З млн кв. км; а чисельність населення досягнула, за різними оцінками, від 6 до 9 млн чол.
Російські вчені пояснюють це нечуване зростання грошовими інвестиціями та хитрощами Івана Калити, шлюбами між різними гілками князівських династій. На наш погляд, дія цих факторів була посилена впливом терору. Не випадково вперше в історії держави і права трьох східнослов'янських народів смертна кара (відсутня в «Руській Правді» та «Правді Ярославовичів») була закріплена в 1398 р. у Двін-ській уставній грамоті, яка юридично оформлювала входження Двінської землі саме до складу Московської держави. І хоч у цьому документі смертна кара передбачена лише за один склад злочину (ст. 5 - за втретє вчинену крадіжку), тенденція була дуже й дуже не-випадковою.
У Судебнику 1497 р. Івана III смертною'карою каралися розбій, убивство, повторна крадіжка, наклеп, убивство свого пана, зрада, святотатство (зокрема, крадіжка церковного майна), крадіжка чужих холопів, підпал, державні й релігійні злочини. І надалі простежується тенденція посилення жорсткості правових санкцій щодо кримінальних і, особливо, політичних злочинців.
Другим важливим фактором зростання Московської держави стала далекоглядна практика роздавання захоплених у результаті військових конфліктів земель служилим людям. Так, Іван III роздав конфісковані у 70 новгородських бояр вотчинні землі двом тисячам московських служилих людей. Заінтересованість московського війська успішними військовими кампаніями важко переоцінити.
Державний устрій Московського великого князівства в XV-XVI ст. характеризується заміною васальних відносин відносинами підданства й обов'язкової великокнязівської служби. Обмежувалися імунітет-ні привілеї феодальної знаті, справи про найнебезпечніші злочини -убивства, розбої тощо - вилучалися з її юрисдикції та переходили повністю до державних судових органів.
Після завоювання турками Константинополя та шлюбу Івана III із Софією Палеолог московські великі князі почали розглядати себе як спадкоємців візантійських імператорів.
• Це т. зв. теорія Третього Риму: «первый Рим - Рим, второй -Цареград (Константинополь.- Авт.), третий - Москва, а четвертому -не бывать», дуже популярна свого часу у царській Росії.
У 1547 р. 17-річний Іван IV був урочисто вінчаний першим російським царем. Московське самодержавство в цей час, однак, ще не виступає тією необмеженою владою царя, якою воно стане через півтора наступних сторіччя.
З середини XV ст. важливе місце в структурі державної влади Московського великого князівства посідає Боярська дума. До її складу в різні часи входило 20-40-50 думних чинів, причому близько половини з них постійно перебували поза Москвою на різних службах. Поруч із наданими царем вищими думними чинами - боярина введеного та окольничого - до складу Боярської думи входили вищі особи палацового управління - дворецький, конюший, а з першої половини XVI ст. до неї стало поступово просочуватися і дворянство.
Боярська дума була постійним органом, засідала регулярно, хоча жодного регламенту роботи не мала. її засідання відбувалися в царських палатах, як правило, за участю великого князя (царя). У найважливіших випадках на ці засідання запрошувалися митрополити та інші ієрархи церкви. Система державного управління в XV ст. була палацово-вотчинною. Вона складалася з палацового управління, намісників та волостелів - у державних повітах та волостях, та вотчинної адміністрації- в самостійних феодальних володіннях. Палацове управління поділялося на кілька галузей - «путей». На чолі останніх стояли т. зв. путні люди з числа палацових слуг великого князя, причому найважливіші пости (дворецький, конюший) завжди посідали путні бояри, бояри введені (а не родовиті). У підпорядкуванні цих адміністраторів перебував цілий штат дяків, прикажчиків, тіунів та ін.
Функції путніх людей були значно ширшими від формально окреслених у їх посадах назв: так, дворецький займався забезпеченням служилих людей землею, конюший - формуванням дворянської кін- ноти тощо. Поступово на базі палацово-вотчинної системи починають виникати нові органи центрального управління - прикази.
Найважливіше місце посідав приказ великого палацу («дворца»). Він відав питаннями феодального землеволодіння, наділення землею служилих людей, контролював місцеву адміністрацію тощо. Як складова частина загальної системи великого палацу виникли прикази Тверського, Новгородського, Рязанського, Дмитрівського палаців, які завідували відповідними питаннями на своїй території.
Як наслідок розмежування власного майна великого князя та державної скарбниці виник т. зв. казенний приказ. У 1536 р. була встановлена єдина монетна система з вилученням з обігу грошей старих зразків.
Наприкінці XV - на початку XVI ст. оформився конюшенный приказ, у віданні якого опинилася організація кінного дворянського ополчення. До служби в прикордонних південних районах почали залучатися й козаки. В середині XVI ст. був сформований особливий розрядний приказ, в якому поступово зосереджується все управління військовою службою держави.
На початку XVI ст. як самостійне відомство виникає посольський приказ - для провадження зовнішньополітичних зносин.
Після губної реформи 30-х років XVI ст. поступово оформлюється особливий розбійний приказ - для боротьби з кримінальними злочинами та народними заворушеннями.
Серед інших згадаймо ямський приказ, помісний та ін. Система приказної системи управління була закріплена Судебником 1550 р. Стаття 7 цього документа передбачала, що саме прикази мають розглядати відповідні до їх компетенції скарги щодо здійснення порядку управління. Саме прикази виступають і вищими судовими органами в межах компетенції свого управління.
У повітах та волостях великими князями призначалися намісники зі своїм штатом тіунів, доводчиків, праветчиків. Забезпечення їх утримання покладалося на місцеве населення - т. зв. система кормлінь (останні стягувалися кілька разів на рік: при в'їзді на кормління, на Різдво, на Великдень та ін. великі релігійні свята). Такі намісники вважали прийнятними будь-які методи збільшення своїх надходжень, наприклад, поширеною була практика підкидання трупів на територію того чи іншого поселення з метою стягнення з його жителів грошової віри. З часом центральна влада почала обмежувати терміни кормління (роком, рідше двома), в законодавчому порядку визначалися штати адміністрації, норми поборів - як правило, в грошовій формі. Збір цих сум згодом покладається на місцевих виборних осіб - сотників,старост, десятників. Обмежуються і судові функції таких намісників, призначених у волості та повіти на кормління.
Одночасно посилюється каральна функція держави. У Судебнику 1550 р. Івана IV смертна кара уже передбачена в 12 випадках: за першу крадіжку, якщо злодій упійманий на місці злочину або зізнавався під тортурами у здійсненні злочину; за другу крадіжку чи друге шахрайство (якщо шахрай зізнається); розбій, душогубство, «ябеду» (наклеп) чи іншу «лиху» справу, якщо злочинець завідомо «лихий»; за вбивство пана, державну зраду, церковну крадіжку, підпал, якщо злочинець має репутацію «лихого».
Судебник 1550 р. впроваджує 2 види процесу: розшуковий (інквізиційний) та змагальний. Щодо осіб, визнаних свідками «лихими», передбачається обов'язкове застосування тортур при допиті. За кримінальні дії, котрі для селян і міщан мають санкцією смертну кару через повішання, для боярських дітей передбачено тюремне ув'язнення чи побиття батогами. Змагальний процес допущений лише по цивільних та менш небезпечних для феодальної держави карних справах. Тут провадження розпочиналося з подання чолобитної -скарги позивача.
Як позитивний момент зазначимо перехід від суду одноосібного до колегіального. Уже в Білоозерській уставній грамоті 1488 р. намісникам у волостях приписується чинити суд із залученням місцевих «лутчих людей», а Судебник 1497 р. це правило перетворює на категоричне. Після запровадження Судебника 1550 р. порушення вказаного порядку судочинства вело за собою скасування вироку й особисту відповідальність суддів (ст. 69).
До негативних явищ тогочасного російського законотворчого процесу віднесемо особливу процедуру визнання звинувачуваного «лихим». Для засудження до смертної кари особи було достатнім, щоб «детей боярских человек пять или шесть» чи просто 5-6 «добрых людей» (за Судебником 1550 р. 10-15 боярських дітей чи 15-20 «добрых черных людей») визнали її «ведомым лихим».
Значне коло правових інститутів і далі регулювалося церковним правом: усі проступки та злочини церковних осіб та залежних від церкви селян (крім найбільш небезпечних, вилучених державою), вся чи майже вся область сімейно-правових відносин, злочини проти моралі тощо. Більша частка майнових відносин селян та посадських людей, якщо вони безпосередньо не зачіпали державних інтересів, і надалі регулювалася звичаєвим правом.
Змінюється саме поняття злочину. Замість старовинного поняття злочину як особистої кривди, за «Руською Правдою», ним почало вважатися будь-яке «лихое дело», що завдавало шкоди інтересам феодалів та феодальної держави.
Уперше в окрему групу («крамоли») виділені злочини проти держави та державного управління. Судебник 1550 р. (ст. 58) уперше згадує і такий злочин, як шахрайство (мошенництво). Тоді ж уводиться відповідальність за таємний «посул», тобто хабар, суддям та дякам. Щоправда, відповідальність суддів за отриманий хабар була відносно м'якою - найбільше, що їм погрожувало,- це погашення позову та сплата у потрійному розмірі судових витрат та мит. Дяка ж за отримання посулу належало «кинуть в тюрьму».