Тема 8 абсолютні монархи в країнах західної європи

Усі європейські держави пройшли через новий етап розвитку - етап абсолютної монархії. Недаремно кажуть: «Один випадок - випадок, два -збіг, три система». Що, власне, сприяло колосальному зосередженню державної влади в одних, монарших руках?

В одних державах це відбулося раніше, в інших - дещо пізніше (в Англії, наприклад, вершиною абсолютизму вважають Єлизавету І (померла у 1603 p.), у Франції - Людовіка XVI (помер у 1715 р.), в Росії -Катерину II (померла у 1796 p.). Окремі держави вимушені були пройти цей етап навіть у складі інших держав - так, Польща не зуміла вберегти свою «шляхетську демократію», втратила незалежність і була у результаті трьох поділів розділена між Австрією, Росією та Пруссією. Нарешті, державний абсолютизм одних держав відрізнявся від абсолютистського режиму інших (тут досить порівняти Англію та Францію).Чому так?

З іншого боку, згадаймо горду заяву Людовіка XVI: «Держава - це я». Цікаво побачити, чим обернулося для держави і права європейських країн таке необмежене зосередження в одних руках усієї повноти виконавчої, законодавчої та судової влади? Чи може абсолютизм, нехай навіть і найбільш «просвічений», вирішити усі проблеми своїх підданих, зробити державу не лише військово могутньою, але й багатою та процвітаючою? Чого насправді вартий аргумент монархістів усіх часів і народів про те, що: «Король не зраджує»?

Як зміни у державному устрої впливали на право цих країн?

Передумови абсолютизму

Абсолютизмом (від латинського absolut - необмежений, безумов­ний) називається абсолютна необмежена монархія, самодержавна влада. Це форма правління, за котрої верховна влада повністю нале­жить одній особі - монархові. В країнах Західної Європи абсолютні монархії складаються в XV-XVI ст., вони приходять на зміну станово-представницької монархії. Абсолютна монархія постає як арбітр між старим пануючим класом феодалів та буржуазією і як захисниця обох класів від революційного руху народних мас, які піддаються і феодальній, і капіталістичній експлуатації. Буржуазія стає усе могут­нішим в економічному відношенні класом, але все ж недостатньо міцним, щоб ставити питання про захоплення одноосібної влади. Посилення позицій буржуазії пояснюється стрімким економічним прогресом у промисловості. Поява водяних коліс, механічного дуття в металурги, удосконалення ткацького верстата ведуть до укрупнення виробництва та розорення маси кустарних ремісників. Міцна коро­лівська влада стимулює економічний прогрес, що проходить в умовах активного і пасивного опору трудового люду. Капіталізм в його ранніх проявах означав катастрофу для дрібних виробників у місті та на селі, основна маса населення перетворюється на пролетарів, тобто людей, позбавлених засобів і знарядь виробництва, отже, і засобів існування. Мануфактури не могли відразу забезпечити працею усю масу безземельних селян та розорених ремісників. Велика їх кількість була змушена бродити країнами Європи в пошуках випадкової роботи, а без неї - займатися жебрацтвом, крадіжками і грабежами.

Буржуазія потребувала міцної влади з її репресивно-каральним апаратом, і такою владою став абсолютизм. Наприклад, в Англії за законом короля Едуарда VI, виданому в 1547 p., кожний, хто ухилявся від роботи, віддавався у рабство тій особі, яка доносила на нього. То­го, хто ухилявся від роботи на умовах працедавця, могли закувати в кайдани і тим змушувати до праці. Якщо робітник самовільно відлу­чався на два тижні, його засуджували на пожиттєве рабство і ставили клеймо «S» (slave, тобто раб) на лоб чи щоку. Якщо такий раб утікав утретє, його страчували. Буржуазія не тільки користувалася репресив­ними можливостями централізованої абсолютистської влади, але й завдяки практиці купівлі посад могла займати ключові позиції в урядах, у фінансовому та судовому відомствах. Вихідці з т. зв. третього стану стають радниками королів Генріха VIII (Англія) та Людовіка XIV (Франція).

Падає значення дворянства. Найбільші прибутки воно могло отри­мувати від довгострокової оренди землі, оскільки короткострокова призводила до хижацького виснаження ґрунту. В тому випадку корис­тувач не дбав про сівозміну, добрива (гній), зрошування тощо, а нама­гався узяти максимум з найменшими затратами. На зміну натураль­ному оброку приходить фіксований грошовий чинш, коли певна сума сплачується незалежно від результату господарської діяльності. Од­нак з відкриттям колоній та розвитком промисловості відбувається т. зв. революція цін. По-перше, впала купівельна спроможність самої монети, бо в обігу з'явилося набагато більше повноцінних (з вагової та хімічно-складової точки зору) золотих і срібних монет. По-друге, ринок пропонує усе більшу кількість нових товарів як імпортного (кава, шоколад, тютюн, прянощі), так і вітчизняного походження. Мода, яка століттями стояла на місці, починає щороку змінюватися, з'являється багато товарів - зброя, карети, ювелірні прикраси, життя без яких уже видається дворянству немислимим. Тих сум, яких було цілком достатньо ще сто років назад, уже не вистачає, а збільшувати чинш не дозволяє конкуренція - особисто вільний селянин (викуп на волю розпочався ще в ХП-ХШ ст.) негайно переходив туди, де чинш був меншим.

Втрата доходів змушує дворянство шукати синекур, тобто до­бре оплачуваних посад на королівській службі, які б не вимагали надто копіткої щоденної праці. Управління, законодавство, суд зосереджується в адміністрації короля, дворянство без скільки-небудь відчутного опору випускає їх з власних рук, оскільки воно не заінтересоване в конфлікті зі своїм чи не єдиним працедавцем. До того ж монарх отримує змогу максимально зміцнити свою армію завдяки дворянам, які бажають служити на королівській службі (пригадайте літературного д'Артаньяна з Гасконі). Хоча дворяни разом з духовен­ством складають менше одного відсотка населення в країнах Західної Європи (виняток становлять Іспанія та Португалія), прогодувати цю кількість нових слуг король може лише за рахунок податків, основним платником яких виступає третій стан, буржуазія. Монархія не може обійтися без грошей, які вносить буржуазія в державну скарбницю у виді податків.

Економічна політика такої держави намагається заохочувати вітчиз­няну промисловість і торгівлю. На якийсь момент складається хитка рівновага. Дворянство, яке зневажає і ненавидить «підлу буржуазію», уже не має змоги обійтися без неї і змушене потіснитися в справах державного управління, особливо в царині економіки. Буржуазія ще не готова узяти одноосібно усю повноту державної влади в свої руки і вимушена підтримувати абсолютну монархію в її протистоянні при­гнобленим народним масам та усе слабнучому опору колишньої фео­дальної верхівки, перів. Державна влада отримує певну самостійність щодо обох класів - дворянства та буржуазії, вона намагається закрі­пити своє монопольно панівне становище і роль міжкласового арбітра на майбутнє. З цією метою вона намагається ліквідувати станово-представницькі установи (Генеральні штати у Франції не скликалися 175 років) або максимально ослабити їх впливи, як це було з бри­танським парламентом епохи Тюдорів (1485-1603 pp.).