Революція 1919 р. В Угорщині, її наслідки

Династія Габсбургів в Австро-Угорщині була повалена 31 жовтня 1918 року 16 листопада Національна Рада Угорщини проголосила Угорську республіку. Уряд очолив граф М. Карої, правлячу коаліцію склав блок незалежної та радикальної партій. Почалися демократичні перетворення: запроваджувалося загальне, рівне і пряме виборче пра­во при таємному голосуванні, узаконювалися свободи зібрань, союзів та інших політичних організацій.

Поразка у війні супроводжувалася загостренням зовнішньополітич­ної обстановки. Посилився національно-визвольний рух неугорського населення (слов'ян, румунів та ін.) в Словаччині, Закарпатській Україні, Трансільванії та інших національних регіонах. Сусідні країни висували територіальні претензії. Далася взнаки і повоєнна розруха в переможеній державі - зростало безробіття, закривалися заводи і фаб­рики, галопувала інфляція.

У березні 1919р. країни-переможці висунули ультиматум з вимо­гами до уряду Угорщини погодитися на окупацію частини території військами Румунії, Чехословаччини та Королівства сербів, хорватів і словенців (КСХС). 19 березня лідери країн Антанти запропонували М. Карої негайно дати згоду на введення окупаційних сил. Гостра політична криза, що супроводжувала цю вимогу, викликала відставку уряду. Соціал-демократичні лідери не почувалися достатньо сильними для того, щоб одноосібно узяти в руки партії політичну владу в країні, а разом з нею - і політичну відповідальність. Вони звернулися з пропозицією про сформування коаліційного уряду до комуністичної партії, чиї вожді на той час перебували у в'язниці.

Комуністична партія Угорщини була сформована ще в листопаді 1918 р. з частини лівих соціал-демократів та революційних соціалістів. Очолював її Бела Кун, який з групою колишніх військовополонених повернувся з Росії, де мав неодноразові зустрічі з Леніним. У березні 1919 р. соціал-демократична та комуністична партії об'єдналися в рамках Об'єднаної соціалістичної партії Угорщини.

21 березня країна була проголошена Радянською республікою. Був створений уряд - Революційна урядова рада, яку фактично очо­лив Бела Кун (формально народний комісар іноземних справ). Новий уряд проголосив диктатуру пролетаріату формою державної політики.

Революція в Угорщині в березні 1919 р. перемогла мирним шляхом, без збройного повстання. Уряд Угорської радянської республіки націоналізував промисловість, банки, транспорт, увів 8-годинний робочий день, підвищив на 25 відсотків заробітну плату найманих працівників. Були скасовані чини і звання, церкву відокремлено від держави, вводилося соціальне страхування від нещасних випадків та на випадок захворювання. У поміщиків та церкви були конфісковані земельні володіння. Проводилися примусові реквізиції майна заможних верств.

Для вирішення житлової проблеми за російським зразком предста­вників «експлуататорських класів» виселяли з власних помешкань, поселяючи туди сім'ї робітників. За тим же зразком конфісковану у поміщиків та церкви землю намагалися перетворити у «соціалістичну власність», передаючи її у користування державним господарствам та сільськогосподарським кооперативам. Для захисту «револю­ційних завоювань трудящих» була створена інтернаціональна Чер­вона Армія, до якої увійшли комуністи некорінних національностей (чехи, австрійці, поляки, росіяни та ін.).

За підтримки провідних держав Антанти проти новоявленої Ра­дянської республіки розгорнулася збройна інтервенція. 16 квітня 1919 р. розпочали наступ румунські, а трохи згодом — і чехословацькі війська. Опір їм чинила 300-тисячна Червона армія. Боротьба вимага­ла величезного напруження сил. Не справдилися розрахунки на обо­ронно-наступальний союз з Радянською Росією. Після відомої радіо­грами Бела Куна до Леніна про укладення такого союзу VIII з'їзд РКП(б) проголосив: «Робітничий клас Росії поспішає вам на допомо­гу». Фактично ж російська Червона Армія була вимушена відступати під ударами Денікіна, а згодом - і частин УНР.

Проходила розбудова державного апарату, а також «поглиблення соціалістичних завоювань». Для боротьби з контрреволюцією були створені революційні трибунали. Цікаво, що до підрозділів червоної міліції охоче приймалися колишні поліцейські і жандарми. їх було зачислено до «пролетарів» за формальною ознакою об'єднання у профспілку. Для керівництва економікою створені відповідні народні комісаріати, а згодом і Вища Рада народного господарства. Сліпе копіювання російського зразка далося взнаки ще й у тому, що після націоналізації великих промислових і транспортних підприємств (з числом працюючих 20 і більше) уряд перейшов до націоналізації дрібних та кустарних підприємств і майстерень.

У «Чергових завданнях Радянської влади» (березень 1918 р.) Ленін проголошував дрібнобуржуазну стихію головним потенційним воро­гом пролетарської держави. В Угорщині малоземельні селяни (а вони становили 4/5 усіх селянських господарств) були розчаровані урядо­вими перетвореннями в аграрному секторі. Конфіскована у поміщиків та церкви земля передавалася на кооперативних засадах «сільсь­когосподарському пролетаріату», тобто колишнім безземельним наймитам. Селяни від такої реформи мало що виграли. Схоже, пе­редчасним кроком уряду стало і введення безплатного медичного обслуговування - в тих історичних умовах воно означало фактичний розвал медицини.

До 2 травня румунські та чехословацькі інтервенти захопили май­же половину території країни, їхні передові загони перебували за 140 км від Будапешта. В цей час була проведена реорганізація Червоної армії, у військових частинах вводилися посади політкомісарів. 19 травня Червона Армія перейшла у контрнаступ, досягнула колиш- ніх імперських кордонів Угорщини, а далі увійшла на територію Словаччини.

16 червня 1919 р. народні збори у Прешові проголосили створення Словацької Радянської Республіки. Тоді ж у червні 1919 р. в Бу­дапешті проходив Всеугорський з'їзд Рад, почесним головою котрого був обраний В. Ленін. З'їзд прийняв нову конституцію Угорщини, за якою країна проголошувалася соціалістичною федеративною республікою. Це дублювання російського зразка було не випадковим - фактично тим самим було продемонстроване прагнення зберегти Велику Угорщину в кордонах 1914 р. у формі «соціалістичної федерації». Словаччині, Закарпатській Україні, Трансільванії, пів­денним слов'янським землям відводилася роль, подібна до тієї, що її Ленін і Сталін нав'язували Україні, Білорусії, Закавказькій федерації та іншим національним окраїнам колишньої імперії.

Подібний сценарій не влаштовував ні держави Антанти, ні буржуа­зних сусідів соціалістичної Угорщини. Ще 13 червня Клемансо від іме­ні Паризької мирної конференції поставив вимогу виведення угорсь­кої Червоної армії з Словаччини, обіцяючи евакуацію румунських військ з етнічної угорської території. Народний комісар закордонних справ Бела Кун поспішив наполягти на тому, що цей мир нагадує ро­сійську «мирну передишку», отриману Леніним навесні 1918 р. на переговорах з центральними державами в Бресті. Угорська Червона Армія розпочала організований відступ і 4 липня відійшла на лінію, встановлену Антантою. 7 липня Радянська республіка в Словаччині впала, не протримавшись і трьох повних тижнів.

У липні антирадянські повстання в Будапешті, Капуварі, Калочі та інших містах Угорщини ще були придушені Червоною армією та революційними трибуналами. Та уряд уже практично не контролював ситуацію в країні, що опинилася в лещатах міжнародної блокади. 20 липня захлинувся наступ Червоної армії на східному фронті бойових дій проти Румунії. Праві соціал-демократи почали наполягати, що мир з Антантою можливий лише за умови відставки з уряду комуністів.

1 серпня 1919 р. під приводом загрози Будапешту з боку наступаю­чих румунських частин вони добилися відставки Радянського уряду. Так була повалена Угорська Радянська республіка. 4 серпня до сто­лиці увійшли румунські війська.

Шукаючи відповіді на питання про причини поразки угорської ре­волюції, яка за 133 дні свого існування зуміла не лише розпочати «соціалістичні перетворення, але й створити могутню 300-тисячну Червону армію (для порівняння, червоні армії, які в 1917-1918, а потім в 1918-1919 pp. встановлювали радянську владу в Україні, не пере­вищували 25-30 тис), комуністичні вожді наполягали на тому, що дався взнаки фатальний збіг багатьох факторів.

По-перше, світовий імперіалізм зумів надати підтримку угорській контрреволюції силами румунських та чехословацьких інтервентів, одночасно ізолювавши революцію від Радянської Росії.

По-друге, на думку комуністів, підвела «підступна, зрадницька роль правих соціал-демократичних вождів» в об'єднаній СПУ. Комуністи нібито не могли протистояти їх впливу в керівництві, а рядова соціал-демократична маса слабо вірила в можливість перемоги диктатури пролетаріату в Угорщині.

По-третє, крізь зуби визнавалися допущені помилки: відмова від перерозподілу поміщицької землі між малоземельними те середніми селянами (до речі, ще уряд М. Карої обіцяв аграрну реформу саме в інтересах цієї верстви селянської маси), поспішна націоналізація дріб­ної та кустарної промисловості, недостатнє очищення державного апа­рату та правоохоронних органів від непевних працівників тощо.

Зрозуміло, що в цих оцінках бракувало визнання ще одного, мож­ливо, найголовнішого фактора. Угорські комуністи копіювали росій­ський комуністичний зразок, іноді - до дрібниць. Вузькість соціальної бази вони намагалися компенсувати червоним терором (соціал-демократи обґрунтовано дорікали комуністам, що антиреволюційні заколоти в Задунайському краї були спровоковані комуністичними репресіями). Те, що вдалося Леніну в «серєдньослаборозвинутій» (за його ж визначенням) напівазіатській Росії, виявилося малоефективним в країнах Центральної Європи.

Після відставки Радянського уряду Угорщини 1 серпня до влади прийшов профспілковий уряд. До його складу увійшли Ш. Гарбаї (но­мінальний глава попереднього Радянського уряду) та три інших пра­вих соціал-демократи з числа колишніх міністрів. Проголошувалося, що «соціалістичні завоювання» будуть збережені. Однак відразу ж були скасовані революційні трибунали, відновлена діяльність старого суду і поліції.

7 серпня за підтримки румунських окупантів угорські контррево­люціонери цей уряд скинули. 14 листопада окупаційні війська були виведені з Будапешта, до міста увійшли частини угорської армії під командуванням адмірала Міклоша Хорті. До нового коаліційного уряду ще були включені і окремі соціал-демократи. В січні 1920 р. відбулися вибори до національних зборів. Соціал-демократи участі у цих виборах не взяли. До влади прийшла Партія дрібних сільських господарів та Християнсько-національна партія. 1 березня 1920 р. національні збори прийняли рішення про віднов­лення в Угорщині монархії. Однак престол залишався вакантним, а М. Хорті був проголошений регентом. Тріанонський мирний договір, підписаний в червні 1920 р., встановив розпад колишньої Австро-Угорщини і зафіксував нові кордони Угорського королівства. До складу цієї держави увійшло 33% колишньої території з 41% насе­лення. За межами опинилися населені угорцями регіони в Чехосло-ваччині та Румунії.

Режим Хорті поєднував авторитарну, майже необмежену владу ре­гента зі збереженням парламенту та певних елементів парламентської демократії - загального виборчого права, опозиційних партій (вклю­чаючи соціал-демократичну) тощо.

Вже в грудні 1921 р. уряд графа Й. Бетлона призупинив політику білого терору і уклав таємну угоду з керівництвом соціал-демокра-тичної партії (право вести свою діяльність під наглядом поліції за умови утримання від страйків та підтримки урядового зовнішньопо­літичного курсу).