12. При визначенні об’єму попиту на фактор виробництва фірма, що є монополістом на ринку благ і досконалим конкурентом на ринку фактора, прирівнює:

а) ціну фактора до його середньої продуктивності; б) граничну продуктивність фактора в грошовому виразі до

його ціни; в) граничні витрати на придбання фактора до ціни фактора;

г) граничну продуктивність фактора до граничних витрат його придбання.

Контрольні запитання

1.Чим ринки ресурсів відрізняються від ринків споживчих

благ?

2.Чому крива попиту на працю має вигляд лінії з від’ємним нахилом? Дією якого економічного закону це зумовлено?

3.Які види ринків праці з недосконалою конкуренцією ви знаєте? Наведіть приклади таких ринків у вашому регіоні.

4.До якого типу належить ринок праці в селі? В шоу-бізнесі?

5.Чому виникає диференціація в оплаті праці за однакову роботу різних верств населення (молоді та зрілого віку, чоловіків та жінок, і т. д.), незважаючи на законодавчу норму про рівність їхньої оплати? Які чинники, на ваш погляд, є головні, а які — другорядні?

6.Як впливає зростання ставки оплати праці на мотивацію до праці людей, що відносяться до різних психологічних типів?

7.Чому люди поводять себе по різному при підвищенні ставки заробітної плати при різному рівні матеріального добробуту і віку?

8.Чи може створення профспілки збільшити безробіття? В якому випадку?

9.Як підвищення гарантованого мінімуму заробітної плати може вплинути на зайнятість населення? Хто постраждає більше від цього — високо — чи низькокваліфіковані категорії населення?

10.Поясніть сутність поняття економічної ренти і поясніть, чому ренту може мати відомий футболіст і не може мати футбо- ліст-аматор?

192

Список рекомендованої літератури

1.Вэриан Х. Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов: Пер. с англ. / Под ред. Н. Л. Фро-

ловой. — М.: ЮНИТИ, 1997. — С. 196—200; 434—439; 489—499.

2.Макконел К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2-х т. Т. 2: Пер. с 13-го англ. изд. — М.: ИНФРА-М, 2003. —

ХV, С. 163—179; 181—202.

3.Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник для студ. екон. спец. заг. освіти: 2-е вид. У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; за заг. ред. С. Будаговської. — К.: Основи, 2001. — С. 135—145.

4.Мэнкью Н. Г. Принципы экономикс. — СПб: Питер Ком, 1999. —

С. 392—401; 407—423; 465—468.

5.Нуреев Р. М. Курс микроэкономики: Учебник для вузов. 2-е

изд. — М.: НОРМА, 2005. — С. 279 — 299.

6.Пилипенко В. В. Мікроекономіка. Курс лекцій: Навч. посібник. —

Суми: ВВП «Мрія», 2007. — С. 153—176.

7.Піндайк Р. С., Рубінфелд Д. Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський — К.: Основи, 1996. — С. 456—482.

8.Самуэльсон пол, Нордхаус Вильям. Экономика: Пер. с англ.: 16-е

изд.: Учеб. пособие — М.: издат. дом «Вильямс», 2000 — С. 209—236.

9.Ястремський О. І., Гриценко О. Г. Основи мікроекономіки Підру-

чник. — К.: Т-во «Знання», КОО, 1998. — С. 579—629.

193

Тема 11

РИНКИ РЕСУРСІВ:

КАПІТАЛ І ПРИРОДНІ РЕСУРСИ

Короткий огляд теми

Капітал (або капітальні блага) — це створений фактор виробництва, який використовується протягом тривалого часу і сам є результатом виробництва.

Фірми іноді орендують капітал практично в той самий спосіб, у який наймають робітників. Наприклад: фірма може орендувати приміщення офісу за щомісячну плату, так само як вона наймає робітника за щомісячну зарплату. Проте частіше капітальні витрати передбачають придбання устаткування, яке має використовуватися роками. При цьому необхідно враховувати елемент часу. Коли фірма вирішує, будувати їй фабрику чи купувати машини, вона має порівняти витрати, які їй слід зробити сьогодні, із доходом, який новий капітал принесе їй у майбутньому. Щоб порівняти, фірма повинна знати, скільки коштують сьогодні майбутні доходи. Ця проблема не виникає при наймі робочої сили.

Отже, капітал має специфічне співвідношення з часом.

Якщо ми думаємо про майбутнє, то мусимо готуватися: вкладати гроші в освіту, заощаджувати кошти для придбання благ довгострокового користування, дбати про довкілля. Все це пов’язано з пожертвою частини сьогоденного споживання заради майбутнього, тобто вибором у часі.

принциповою особливістю капіталу є тривалий період користування, тому потрібно з’ясувати, як вимірювати капітал. Кількість капітальних благ на певний момент часу називається запасом капіталу. А кількість капітальних благ, які використані протягом якогось проміжку часу, називається потоком капіталу. Щоб збільшити капітальні запаси, здійснюються інвестиції, які потребують витрат фінансових ресурсів.

Оскільки в умовах досконалої конкуренції фірма отримує нульовий економічний прибуток, то в неї вистачає коштів лише для заміни зношеного капіталу. А для того щоб збільшити запаси ка-

194

піталу, фірма ці кошти має позичати. Джерелом позичкових коштів є заощадження домогосподарств.

Ринок капіталу — це ринок, на якому капітал (у фінансовій формі) позичається на різний термін. Ринок капіталу розглядається на прикладі моделі ринку позичкових коштів. Учасниками цього ринку є домогосподарства і фірми.

Фірми формують інвестиційний попит на позичкові кошти (DК), а домогосподарства формують пропозицію позичкових ко-

штів (SК) (рис. 11.1).

r

Sк

Е

r*

Dк

К* К

Рис. 11.1. Ринок капіталу

Домогосподарства позичають кошти, щоб отримати відсоток. Позичкові кошти створюються за рахунок власних заощаджень. На ринку позичкових коштів утворюється рівноважна ціна позичкових коштів (тобто відсоткова ставка r*) та рівноважний обсяг позичкових коштів (К*).

У 1930 р. Ірвін Фішер була запропонував модель пропозиції позичковихкоштів, якавідомапідназвоютеоріїміжчасовоговибору.

За допомогою цієї моделі економісти аналізують, як раціональні і передбачливі споживачі здійснюють міжчасовий вибір, який бере до уваги різні періоди часу (в цій моделі вибір відбувається не між ковбасою та хлібом, а між певною кількістю ковбаси та хліба сьогодні і в майбутньому).

Пропозиція позичкових коштів походить від домогосподарств, які бажають заощадити частину своїх доходів, маючи на меті більше споживати в майбутньому.

195

Споживач розподіляє доход так, щоб МRS дорівнювала 1 плюс реальна відсоткова ставка.

Ми можемо побудувати криву залежності заощаджень (позичкових коштів) від процентної ставки, тобто криву індивідуальної пропозиції позичкових коштів SК (рис. 11.2).

r

Sк

А (r'; К')

В (r''; К'')

r'' В

r'

А

0

К' К'' Заощадження

Рис. 11.2. Крива індивідуальної пропозиції позичкових коштів

Якщо підсумувати індивідуальні обсяги пропозиції позичкових коштів для кожного рівня відсоткової ставки то отримаємо ринкову пропозицію позичкових коштів. Графічно крива ринкової пропозиції — це горизонтальна сума індивідуальних обсягів пропозиції.

Фірми здійснюють інвестиції тому, що отримують вигоди від використання капітальних благ. У кожній фірмі обмежені можливості для позик, і вони мають їх використати найкраще, тому оцінка доцільності інвестицій — це прийняття рішень про те, варто чи не варто вкладати гроші в той чи інший проект. Таким чином, для того щоб прийняти рішення, фірмі слід зіставити вигоди від інвестицій і витрати.

Фірма порівнює не просто витрати і вигоди, а додаткові витрати і додаткові вигоди, які виникають при збільшенні обсягу інвестицій. Оскільки фірма ці гроші позичає у домогосподарств (за посередництвом банківських та інших фінансово-кредит- них установ), то ціною позиченої грошової одиниці є відсоткова ставка.

А конкурентна фірма може позичати кошти лише за рівноважною відсотковою ставкою r*. Тому пропозиція позичкових ко-

196

штів для фірми є абсолютно еластичною і має вигляд горизонтальної лінії Sк.

Отже, додатковими (або граничними) витратами фірми при збільшенні обсягу інвестицій є ринкова відсоткова ставка r*. До-

даткові витрати називають граничною вартістю інвестицій.

Щоб визначити вигідність інвестицій, нам потрібен відповідний вимір для доходу на капітал. Суть доходу від капіталу і доходу від продажу продукції відрізняється, тому що взяті в позику кошти слід повернути, тобто витратами є не лише відсотки, а й сама сума позики, яка направляється у виробництво.

Тому вимірником доходу на капітал є чистий доход (виражений у грошах) на кожну грошову одиницю інвестованого капіталу.

Цей показник є не що інше, як норма прибутку на капітал (його ще називають нормою прибутковості інвестицій — NІ).

NІ = ∆∆ПК ,

де∆П — приріст прибутку від додаткових інвестицій; ∆К — сума додаткових інвестицій.

Зрозуміло, що із збільшенням обсягу інвестицій норма капіталу (або норма прибутковості інвестицій) спадатиме. Це є проявом закону спадної граничної продуктивності капіталу.

Оскільки поступово під час нагромадження капіталу суспільство використовує всі доходні інвестиційні проекти, а кількість вигідних проектів обмежена, то при розширенні інвестиційної активності фірма змушена обирати все менш вигідні інвестиційні проекти.

Якщо для кожного з можливих варіантів інвестицій підрахувати норму прибутковості, то можна побудувати криву граничної ефективності інвестицій (рис. 11.3).

Ця крива, яка має спадний нахил, показує обернену залежність між обсягом капіталу і нормою прибутковості. Вона показує можливості фірми в отриманні вигод від інвестицій і є по суті кривою інвестиційного попиту.

Інвестиційний попит — це бажання фірми отримати обсяг інвестицій за певної вісоткової ставки при інших незмінних умовах. Фірма збільшуватиме інвестиції доти, доки норма прибутковості перевищуватиме ставку відсотка.

Оптимальний обсяг К* визначається умовою r = і, яка виконується в точці Е. Вказана умова (r = і) дійсна, коли гроші позичаються на рік і вигоди виникають також через рік. А якщо проект

197

триває кілька років, то виникає проблема зведення до одного часу вигод і витрат. З плином часу вартість грошей змінюється. Сума грошей, яка надана сьогодні (РV) під відсоток r через t років становитиме майбутню цінність (FV), яка визначається за фо-

рмулою (11.1):

де FV — майбутня цінність початкового депозиту через t років; РV — початковий депозит.

r,

І

r*

Dк

0

Рис. 11.3. рішення фірми про обсяг інвестицій

Використовуючи вищенаведену формулу, можна визначити сьогоднішню цінність суми грошей, одержаних через певний час (через рік, чи через 2 роки, через n років). Сьогоденна цінність РV суми FV, яку буде отримано через t років, дорівнюватиме:

FV

РV = (1 + r)t .

Процес приведення вартісних величин, отриманих у різні часові інтервали до певного моменту часу, називається дисконту-

ванням.

Порівнявши інвестиційні витрати і грошові доходи від інвестицій, зведені до одного періоду, можна прийняти рішення про доцільність інвестицій.

198

Для оцінки доцільності інвестицій використовують ще такі показники, як чиста сьогоднішня цінність (NPV) та індекс прибутковості (ІП).

NPV — це сьогоднішня цінність майбутніх потоків грошей від проекту мінус інвестиційні витрати. Критерій NPV означає, що інвестиції є вигідними, якщо сьогоднішня цінність очікуваних грошових потоків перевищує інвестиційні витрати.

ІП — відношення сьогоднішньої вартості майбутніх грошових потоків від проекту до інвестиційних витрат. Зрозуміло, що якщо індекс прибутковості більший від одиниці, то проект вигідний.

Земля як фактор виробництва — це не тільки частина земної поверхні, а й природні ресурси. Відмінність землі і природних ресурсів від праці і капіталу полягає в тому, що землю і природні ресурси не виробляють. Їхній запас визначається самою природою і на відміну від інших факторів, їх сумарна пропозиція залежить від позаекономічних сил. Кількість землі не можна збільшити, якщо її ціна зростає, або зменшити, якщо вона знижується. За визначенням, сумарна пропозиція землі стала, або повністю нееластична.

Економісти класики ставилися до землі як до «первісного і невичерпного дару природи» і трактували ціну такого сталого фактора, як ренту. Згадаємо, що будь які платежі за використання унікальних факторів виробництва є рентою. Поняття ренти застосовують до будь якого фактора виробництва з нееластичною пропозицією.

Отже, ціна землі як запасу визначається поточною (теперішньою) цінністю майбутньої ренти.

Якщо відома відсотковаа ставка r і щорічна рента R, то теперішня цінність ренти:

R R R R

РV = 1 + r + (1 + r)2 + … (1 + r)n = r ;

Тобто, РЗ = РV = Rr

Оскільки пропозиція землі є абсолютно нееластичною (крива пропозиції S є вертикальною лінією), то попит є вирішальним чинником земельної ренти, визначається цінністю землі для користувачів, а економічна рента власника фактора збігається з його доходом, тобто дорівнює добутку площі земельної ділянки, яка здається в оренду, на орендну ставку (рис. 11.4).

199