- •1.1. Історичні передумови виникнення
- •1.2. Моделі фінансових відносин
- •1.3. Соціально-економічна сутність
- •2.1. Фінансова система україни:
- •2.2. Організаційні основи функціонування
- •2.3. Суть і значення фінансового контролю
- •3.1. Фінансова політика, її зміст і завдання
- •3.2. Фінансовий механізм і його складові елементи
- •3.3. Фінансова безпека держави
- •4.1. Суть і функції фінансів підприємств
- •4.2. Організаційні основи
- •4.3. Фінансові ресурси підприємств,
- •4.4. Формування фінансових результатів
- •5.1. Сутність і склад державних фінансів
- •5.2. Економічна сутність та значення державних
- •5.3. Економічна сутність та класифікація
- •5.4. Державні фінанси
- •6.1. Сутність,
- •6.2. Бюджетний устрій
- •6.3. Бюджетний процес в україні
- •6.4. Перспективні напрями
- •7.1. Сутність, джерела
- •V. Цільові
- •7.2. Сутність, склад і структура видатків
- •7.3. Принципи
- •7.4. Бюджетний дефіцит
- •8.1. Економічна сутність і функції податків
- •8.2. Елементи системи оподаткування
- •8.3. Класифікація податків
- •8.4. Податкова система
- •8.5. Характеристика основних податків
- •8.6. Адміністрування податків в україні
- •9.1. Призначення і роль цільових фондів
- •9.2. Характеристика цільових фондів
- •9.3. Недержавні фінансові фонди
- •10.1. Місцеві фінанси
- •10.2. Місцеві бюджети, їх доходи і видатки
- •10.3. Збалансування місцевих бюджетів
- •10.4. Напрями реформування
- •11.1. Економічна сутність
- •11.2. Форми державного кредиту
- •11.3. Класифікація державних позик
- •11.4. Державний борг,
- •11.5. Управління державним боргом
- •11.6. Концептуальні засади та стратегія
- •1. Зменшення обсягів розміщення зовнішніх державних по-
- •3. Утримання помірних обсягів дефіциту державного бю-
- •4. Зниження розміру державного боргу в період масштабної
- •12.1. Особливості фінансових відносин
- •12.2. Організаційні форми страхових фондів
- •12.3. Страховий ринок
- •12.4. Стратегія розвитку ринку
- •13.1. Призначення і структура фінансового ринку
- •13.2. Ринок грошей та кредитних ресурсів
- •13.3. Ринок цінних паперів
- •13.4. Ринок фінансових послуг
- •13.5. Лібералізація ринку
- •14.1. Сутність
- •14.2. Міжнародні фінансові організації
- •14.3. Міжнародний фінансовий ринок
- •1. Фінанси це:
- •5. До складу фінансової інфраструктури відносять:
- •9. До складу децентралізованих фінансів не входять:
- •10. Провідною ланкою загальнодержавних фінансів є:
- •12. У складі фінансової системи виділяють такі підси-
- •22. Залежно від обсягу даних, що перевіряються, розрізня-
- •8. Нормативне забезпечення функціонування фінансового
- •9. Методами фінансового планування є:
- •11. За характером заходів і часом їх здійснення фінансова
- •13. До фінансових важелів і стимулів належать:
- •14. Фінансове регулювання здійснюється через:
- •15. Фінансове забезпечення здійснюється в таких формах:
- •17. До основних методів фінансового планування нале-
- •15. Фінансові ресурси підприємства утворюються за раху-
- •7. Джерела державних доходів можуть бути:
- •9. Надання бюджетних коштів бюджету нижчого рівня,
- •10. Надання бюджетних коштів бюджету нижчого рівня
- •11. Фінансова допомога, яка надається бюджету нижчого
- •13. Визначте внутрішні джерела формування державних
- •14. З позиції використання фінансових ресурсів держави
- •2. Державний бюджет України як фінансовий план держа-
- •2. За допомогою податків перерозподіляються:
- •2. Видатки місцевих органів влади поділяють на:
- •6. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначають на
- •10. Органи місцевого самоврядування можуть створювати
- •13. Причиною виникнення місцевих фінансів є:
- •17. Джерелом покриття держаного боргу є:
- •18. За характером виплати доходу державні позики поді-
- •19. Через розподільну функцію державного кредиту здійс-
- •20. Якщо центральний банк продає велику кількість дер-
- •4. Обов’язками страхувальника є:
- •3. Фінансовий ринок за інституційною ознакою поділя-
- •14. Різниця залишків коштів в іноземних валютах, які фор-
- •15. Перевищення вимог ( активів) в іноземній валюті над зо-
- •19. Яка політика держави може бути пов’язана з наданням
- •Document Outline
13.2. Ринок грошей та кредитних ресурсів
Основне призначення ринку грошейполягає у забезпе-
ченні оптимальної структури грошової маси та її кругообігу. Об-
сяг цього ринку визначається кількістю грошей в обігу, а його
структура — співвідношенням різних грошових агрегатів. Оскі-
льки грошовий ринок охоплює використання грошей у тому чис-
лі як засобу нагромадження і платежу, то саме в цьому сегменті
він перетинається із фінансовим ринком. Ринок грошей має спра-
ву з короткотерміновими фінансовими активами, що є високолік-
відними та низькоризиковими. Інструментами цього ринку є каз-
начейські векселі і короткострокові комерційні векселі. Придбан-
ня короткотермінових боргових зобов’язань здійснюється тільки
в тимчасове користування.
На валютному ринкупредметом торгівлі є іноземна валюта.
Об’єкт валютного ринку — валютні операції з продажу й обміну
національної та іноземної валют. До суб’єктівринку належать
продавці валюти, її покупці й посередники: банки, валютні біржі,
брокерські фірми, підприємницькі структури, міжнародні валют-
ні, кредитні й фінансові організації. Обов’язковим суб’єктом ва-
лютного ринку є також держава, яка своїм законодавством уста-
новлює правила функціонування валютного ринку. Операції
купівлі-продажу валюти можуть здійснюватися з різною метою.
Суб’єкти підприємницької діяльності купують валюту для прове-
дення міжнародних розрахунків. Комерційні банки здійснюють
валютні операції як за дорученням клієнтів, так і з метою отри-
мання доходів (валютні спекуляції). Центральні банки можуть
здійснювати як комерційні операції з іноземною валютою, так і
валютні інтервенції. Звідси можна визначити такі функції валют-
ного ринку:
— своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страху-
вання валютних ризиків;
— регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних
резервів;
— регулювання економічних і соціальних процесів у державі.
Якщо економіка держави працює стабільно, а продукція, ро-
боти і послуги користуються попитом на ринках, то це забезпе-
чує стабільність національної валюти і, відповідно, перерозподіл
фінансових ресурсів на користь даної країни у формі надходжень
у вільноконвертованій валюті. Знецінення національної грошової
одиниці веде до перерозподілу фінансових ресурсів насамперед
всередині держави. Власники іноземної валюти мають можли-
294
вість збільшити вартість наявного власного капіталу на величину
знецінення національної грошової одиниці, а власники націона-
льної валюти намагаються її позбутися, обмінюючи на іноземну
валюту, скуповуючи товари або нерухомість, що посилює інфля-
ційні процеси в державі.
Валютна система кожної держави є складовою світової валю-
тної системи, яка перерозподіляє фінансові ресурси на міжнарод-
ному рівні. Тому валютний ринок також розглядається як важли-
ва складова міжнародних фінансів, що забезпечує обмін валют та
встановлення валютних курсів.
Ринок кредитних ресурсів— це процес залучення коштів у
грошовій формі на умовах повернення, платності й строковості.
Кредитний ринок є одним із найстаріших і найважливіших сег-
ментів фінансового ринку.
Суб’єктамиринку кредитів є кредитори, позичальники і дер-
жава в особі центрального банку, який контролює виконання
чинного законодавства учасниками ринку кредитів і регулює ри-
нок за допомогою економічних методів.
Організаційно-функціональними учасниками ринку кредитних
ресурсів є комерційні банки, брокерські контори, дисконтні ком-
панії та інші фінансово-кредитні інституції. Усі вони виконують
посередницькі функції, залучають вільні фінансові ресурси від
юридичних і фізичних осіб і надають їх у тимчасове користуван-
ня іншим економічним агентам, які потребують додаткових кош-
тів (рис. 13.6). У такий спосіб фінансові посередники забезпечу-
ють міжгалузевий та міжрегіональний перерозподіл грошового
капіталу. Джерелом коштів, що циркулюють на кредитному рин-
ку, є кошти, акумульовані на депозитних рахунках банків, зали-
шки коштів на розрахункових та інших рахунках юридичних
осіб, вільні кошти населення і кошти, акумульовані центральним
банком держави.
Мобілізовані фінансові ресурси використовуються для надан-
ня короткострокових, середньострокових та довгострокових по-
зичок. Короткострокові кредити залучаються, як правило, для
поповнення обігових коштів та усунення тимчасових розривів у
фінансуванні. Вони надаються терміном до одного року і за сво-
єю економічною сутністю є ринком грошей.
Розміщення акумульованих коштів здійснюється на основі
кредитних угод між банками, юридичними та фізичними особа-
ми. Ціною кредиту є відсоток як плата за користування фінансо-
вими ресурсами. Ціна кредиту залежить від строку повернення
позики, а також ураховує ризик. У визначенні рівня відсоткових
295
ставок важливу роль відіграє облікова ставка національного бан-
ку, оскільки за цією ставкою можна отримати кредити націона-
льного банку. Висока облікова ставка — показник наявності ін-
фляційних процесів у державі, великої ризикованості кредитного
ринку. Крім облікової, національний банк затверджує ломбардну
ставку — відсоткову ставку, за якою центральний банк надає
кредити під заставу державних цінних паперів.
Фінансово-кредитні інститути (фінансові посередники)
Емісійні
Спеціальні кредитні
Комерційні
банки (НБУ)
інститути
банки
Спеціалізовані
Спеціалізовані небанківські
банківські установи
установи
Страхові компанії
Зовнішньо-
Інвести-
Іпотечні
торгові
ційні банки
банки
Пенсійні фонди
банки
Інвестиційні компанії
Ощадні
Інші
банки
спеціалізовані
банки
Фінансові фонди
Кредитні спілки
Ломбарди
Рис. 13.6. Класифікація посередників на фінансовому ринку
Отже, кредитний ринок в умовах ринкової економіки є прові-
дною ланкою фінансової системи в цілому. Кредит як форма фі-
нансових відносин відображає перерозподільні відносини з при-
воду використання на поворотній і платній основі тимчасово
вільних фінансових ресурсів. Він поділяється на комерційний і
банківський.
Комерційнийкредит відображає відносини купівлі-продажу
між суб’єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він
оформляється борговим зобов’язанням — векселем. Надання
комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків,
296
вони виникають тільки при сплаті заборгованості у встановлені
строки.
Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між
позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, су-
купність яких становить кредитну систему. Остання охоплює ба-
нківську систему та сукупність небанківських кредитних установ
(квазібанки — майже банки). Банки виконують широкий спектр
операцій, забезпечуючи рух грошових потоків і функціонування
грошового ринку та ринку грошей. Квазібанки поділяються на
дві групи. Першу становлять фінансові інституції банківського
профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові й
факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди,
товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові)
центри). До другої групи належать фінансові інституції небанків-
ського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійс-
нюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компа-
нії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії). Вони здійсню-
ють кредитування обмеженої кількості юридичних і фізичних
осіб відповідно до законодавства та своїх статутів.