8.3. Класифікація податків

Історія людства виробила різні форми й методи оподат-

кування. Кожний вид податків має свої специфічні риси й функціо-

нальне призначення та займає окреме місце в податковій системі.

Роль того чи іншого податку характеризується його належністю до

певної групи залежно від чинної класифікації податків. Класифіка-

ціядає можливість повніше висвітлити сутність і функції податків,

поліпшити їхню роль у податковій політиці держави, напрями й ха-

рактер впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за

формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподат-

кування, залежно від рівня державних структур, які їх встанов-

люють, за способом стягнення (рис. 8.5). Однак найважливішим є

своєчасністьіповнота сплатиподатків у бюджети різних рівнів.

Це стосується адміністрування податків.

За формою оподаткуваннявсі податки поділяються на дві

групи: прямі й непрямі.

Прямі податкивстановлюються безпосередньо щодо платників і

сплачуються за рахунок їх доходів, а сума податку безпосередньо

залежить від розмірів об’єкта оподаткування. Прямі податки спри-

яють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять

ті члени суспільства, які мають вищі доходи. Такий принцип опода-

ткування більшістю економістів світу визнається найсправедливі-

шим. Водночас форма прямого оподаткування потребує і складного

механізму стягнення податків, адже виникають проблеми обліку

об’єкта оподаткування й ухилення від сплати. Тому, незважаючи на

«справедливість» (у лапках не тому, що це сумнівно, а тому, що не

існує абсолютної справедливості) прямих податків, податкова сис-

тема не може обмежуватися тільки ними. Це був би однобокий під-

хід, який негативно впливає на будь-яку систему.

165

За формою оподаткування

Загальнодержавні

Розкладні

Прямі

Непрямі

Особисті

Реальні

Фіскальні

Подушний

Земельний

монополії

Акциз

Мито

Прибу-

Домовий

тковий

ремих

Специ-

Ввізне

Промисло-

ок

фічні

Майновий

вий

товарів

Для

Вивіз-

Універса-

На спад-

На грошо-

не

льні

ня

щину і да-

вий капі-

рування

тал

Тран-

З продажу

новлен

зитне

(купівлі)

стягнення

вста

З обороту

обом

рівнем

спос

За

На додану

За

вартість

Місцеві

На витра-

Окладні

На до-

На

ти (спо-

ходи

майно

живання)

За економічним змістом об’єкта

оподаткування

Рис. 8.5. Класифікація податків

Непрямі податкивстановлюються в цінах товарів та послуг і

сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їхній розмір для

окремого платника прямо не залежить від його доходів.

Формально непрямі податки справляються по пропорційних

ставках. Кожний фактичний платник податку сплачує при купівлі

товару однакову суму податку, незалежно від отримуваного до-

166

ходу. Однак за своєю сутністю непрямі податки регресивні, оскі-

льки чим вищий дохід, тим менша частка цих податків у доході

споживача і, навпаки, чим нижчий дохід, тим більша частка цих

податків. У зв’язку з цим непрямі податки вважаються соціально

несправедливими, фіскальними.

Водночас непрямі податки мають істотні переваги:

— ці податки сплачує багато платників і широта оподаткуван-

ня сприяє зростанню доходів бюджету;

— простота сплати і регулярність надходження до бюджету;

— утримання і контроль сплати непрямих податків не потре-

бує розширення податкового апарату;

— вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рів-

номірному розподілу податкового тягаря між усіма суб’єктами

господарювання;

— застосування нульової ставки на експортні товари сприяє

збільшенню обсягу експорту та підвищенню конкурентоспромо-

жності вітчизняних товарів на світовому ринку.

Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є

податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Історичний розвиток системи оподаткування призвів до по-

ступового розмивання чітких відмінностей між прямими та не-

прямими податками. Універсальні форми непрямих податків —

акцизів, при перенесені їх стягнення із сфери реалізації у сферу

виробництва мають багато ознак прямого оподаткування, насам-

перед чітко визначений об’єкт оподаткування — обсяг обороту

чи додану вартість. При цьому об’єкти оподаткування частково

збігаються: пряма форма — податок на прибуток і непряма фор-

ма — податок на додану вартість, частину якої становить той же

прибуток.

За економічним змістом об’єкта оподаткуванняподатки

поділяються на три групи: на доходи, споживання і майно.

Податки на доходистягуються з доходів фізичних та юриди-

чних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна

плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід під-

приємства.

Податки на споживаннясплачуються не при отримані дохо-

дів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих

податків.

Податки на майновстановлюються щодо рухомого і нерухо-

мого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачу-

ються тільки один раз — при купівлі, податки на майно стягу-

ються постійно, доки майно перебуває у власності.

167

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють

податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податкивстановлюють вищі органи влади.

Їхнє стягнення є обов’язковим на всій території країни незалежно

від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони за-

раховуються. Відповідно до їхнього розподілу між ланками бю-

джетної системи загальнодержавні податки поділяються на три

групи: доходи центрального бюджету, доходи місцевих бюджетів

і доходи, що розподіляються в певних пропорціях між централь-

ним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками

бюджетної системи може бути сталим нормативним, насамперед

установленим законодавчими актами, а може відбуватися у фор-

мі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бю-

джетів здійснюється щорічними диференційованими норматива-

ми залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету.

Місцеві податкивстановлюються місцевими органами влади

та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих

податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних

податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи влади від-

повідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих

податків за переліком, що встановлюється вищими органами вла-

ди. Вибір податків здійснюється місцевими органами влади. По-

третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місце-

вих органів влади без будь-яких обмежень з боку центральної

влади.

За способом стягнення розрізняють два види податків — роз-

кладні й окладні.

Розкладні податкиспочатку встановлюються в загальній сумі

відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкла-

дають на окремі частини за територіальними одиницями, а на ни-

зовому рівні — між платниками. Це історично перша форма стя-

гнення податків.

Окладні податкипередбачають встановлення спочатку ста-

вок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. За-

гальна величина податку формується як сума платежів окремих

платників.

Розрізняють три способи утримання податків: біля джерела

отримання доходу, на підставі декларації, на підставі платіжного

повідомлення.

Перший спосіб — використовується у процесі стягнення по-

датків і зборів із заробітної плати і доходів громадян від здійс-

нення трудових обов’язків.

168

Другий спосіб — стягнення податків на підставі декларації

передбачає надання платникам даних про фактичні розміри

об’єкта оподаткування. При цьому існують значні можливості

для ухилення від сплати податків.

Стягнення податків на основі платіжного повідомлення здійс-

нюється лише у випадках, коли платник має сплатити суму нара-

хованих йому відповідними органами податків (наприклад, роз-

рахунок сум земельного податку в сільській місцевості здійсню-

ється фахівцями сільських Рад народних депутатів). В окремих

випадках платник надає цим органам декларацію про фактичні чи

прогнозовані розміри об’єкта оподаткування.

Наведена класифікація відображає в цілому всі основні істо-

ричні види податків. У системі прямого оподаткування види по-

датків виділяються за ознакою об’єкта оподаткування. При цьому

прямі податки поділяються на особисті й реальні. Відмінність

між ними полягає у співвідношенні платника й об’єкта оподатку-

вання. В особистих податках основним є платник, а в реальних —

об’єкт оподаткування.

Більш сучасною формою є особисті податки, з яких найбі-

льше поширені прибутковий та майновий. У прибутковому

оподаткуванні виділяють два напрями — податок на доходи

фізичних осіб і на прибуток підприємств (корпорацій). Анало-

гічно і податок на майно може встановлюватися стосовно і фі-

зичних, і юридичних осіб. Податок на спадщину і дарування

стягується з фізичних осіб і відчутного бюджетного значення

не має. Подушний податок, що встановлюється для громадян

незалежно від їх доходів і майна, зараз не використовується. З

реальних податків на сьогодні використовуються земельний і

податок на грошовий капітал, а промисловий і домовий є істо-

рично віджилими податками.

У системі непрямого оподаткування види податків характери-

зують різний взаємозв’язок податків з цінами. Фіскальні монопо-

лії засновуються на державному ціноутворенні на певні монопо-

льні товари (сіль, тютюн, сірники, алкогольні напої тощо).

Установлюючи ціну, держава фіксує і свій доход у ній. Загалом

це віджила форма, хоча в колишньому СРСР система доходів

бюджету ґрунтувалася насамперед на фіскальній монополії дер-

жави. Акцизи і мито являють собою надбавки до цін товарів, ро-

біт і послуг. Самі ціни встановлюються суб’єктами підприємни-

цької діяльності, а держава встановлює лише надбавку. Надбавки

до цін на внутрішньому ринку є акцизами, а до товарів, що пере-

тинають митний кордон країни, — митом.

169

Акцизив сучасних умовах є основною формою непрямого

оподаткування. Вони поділяються на специфічні — встанов-

люються для окремих товарів, та універсальні — до всього

обороту. Спочатку були впроваджені специфічні акцизи, а по-

тім на основі розширення сфери акцизного оподаткування —

універсальні.

Універсальні акцизи пройшли три історичні етапи розвитку,

які відбились у їхніх видах. Перший етап розвитку почався із за-

стосування податку з продажу, який установлювався на кінцевій

стадії реалізації відносно товарних оборотів — податок з прода-

жу (купівлі). На другому етапі стали оподатковуватись як товар-

ні, так і нетоварні обороти на всіх стадіях руху вартості — пода-

ток з обороту. Було розширено коло платників за рахунок

багатостадійності оподаткування та встановлено кумулятивний

(накопичувальний) характер оподаткування — на кожній новій

стадії оподатковувався весь оборот, який включав і сплачений на

попередніх стадіях податок з обороту. Саме кумулятивність по-

датку була його основним недоліком. Тому на третьому етапі бу-

ла усунена ця кумулятивність і податок став сплачуватися не з

усього обороту, а тільки з того, що відображав внесок кожного

виробника у вартість товарів, робіт і послуг — податок на додану

вартість. Цей податок є однією з найуніверсальніших сучасних

форм оподаткування, оскільки дає змогу досить рівномірно роз-

поділити податковий тягар.

Митона даний час не відіграє відчутної ролі в податковій

системі. Це пов’язано з розвитком світової торгівлі, обмежен-

ням різних бар’єрів, у тому числі митних. Існуючі на даний час

міжнародні домовленості передбачають або пільгове митне

оподаткування, або взагалі безмитну торгівлю. Основою уста-

новлення виду мита є напрям руху товарів, на підставі якого

розрізняють ввізне, вивізне і транзитне мито. Крім того, за

економічним змістом можна виділити статистичне, фіскальне,

протекціоністське, преференційне та зрівнювальне мито. Ста-

тистичне мито встановлюється з метою надійного обліку між-

народної торгівлі. В основі фіскального лежить необхідність

формування доходів бюджету. Протекціоністське встановлю-

ється на досить високому рівні митного обкладення з метою

захисту національного товаровиробника. Преференційне має,

навпаки, пільговий характер і порівняю невисокі ставки. Зрів-

нювальне мито встановлюється на такому рівні, щоб забезпе-

чити цінову рівновагу між товарами внутрішнього виробницт-

ва та імпортними.

170