конкурентное право Бакалинская

171

впливати на умови обороту товару на ринку, не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та підтримувати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції. Ціна (будь-якого рівня), встановлена суб'єктами господарювання, що мають ринкову владу або обмежують чи спотворюють конкуренцію, за визначенням буде ціною, яку неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, оскільки встановлена не за умов конкуренції, а підприємцями, конкуренція між якими обмежена (усунута) внаслідок антиконкурентних узгоджених дій.

За допомогою штучного підтримання неконкурентної низьких цін під час реалізації антиконкурентних узгоджених дій можна усунути з ринку конкурентів, які не є учасниками угоджених дій (угоди), а після того, як загроза з боку конкурентів зникне, встановити монопольно високі ціни на товари і отримати монопольний прибуток. Шляхом узгоджених дій (угоди) про обмеження чи заборону на ведення відповідним чином рекламної діяльності можна позбавити споживачів інформації щодо товарів з більш привабливими цінами і примусити їх купувати за цінами, які склалися в умовах обмеженої в такий спосіб конкуренції. Отже, для визнання узгоджених дій (угоди) як антиконкурентних узгоджених дій не має значення рівень монопольної ціни (високий, низький чи навіть "нормальний"), який встановлюють за домовленістю між собою конкуренти, розмір ціни (цін) при виявленні порушень, передбачених статтею 6 Закону, не є окремим складом порушення, а може слугувати лише одним із доказів координації дій і вагомості обмеження конкуренції.

Крім того, Типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб'єктів господарювання, затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 12 лютого 2002 року № 27-р та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 7 березня 2002 року за № 239/6527, передбачають вимоги до узгоджених дій, що у сьогоднішній ситуації в Україні, на думку Антимонопольного комітету України, не становлять загрози для розвитку конкуренції.

Порушення, передбачені статтею 6 Закону, можуть бути здійснені суб'єктами господарювання лише спільно. Це зумовлено тим, що угоджені дії (угоди) можуть бути здійснені лише двома і більше суб'єктами господарювання. У випадках, якщо це рішення об'єднання, то як узгоджені дії воно розглядаються лише тоді, коли це рішення не є обов'язковим для виконання і в кінцевому рахунку це господарське рішення приймається кожним членом об'єднання самостійно. А якщо рішення об'єднання є обов'язковим для його членів, то тут мають місце відносини контролю і таке

171

172

об'єднання повинно розглядатися як один суб'єкт господарювання. Тільки сукупна ринкова влада учасників узгоджених дій (угоди), завдяки погодженню дій, може надати їм можливість обмежувати конкуренцію і змогу диктувати свої умови на ринку.

Монопольне утворення може бути учасником (стороною) антиконкурентних узгоджених дій, але на рівних зі своїми контрагентами засадах спільного інтересу (без нав'язування). У випадку, якщо монопольне утворення нав'язує своїм контрагентам певну господарську поведінку, відповідні дії повинні розглядатися як зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та органи адміністративно-господарського управління та контролю також можуть бути суб'єктами порушення, передбаченого статтею 6 Закону у випадках, коли вони виступають однією із сторін угоджених дій (угод) саме на тих ринках, на яких вони здійснюють господарську діяльність, та при цьому визнаються відповідно до статті 1 Закону суб'єктом господарювання.

Форма укладення антиконкурентних узгоджених дій не відіграє суттєвої ролі як доказ протиправності дій. Коли угода укладена у письмовій формі, довести порушення конкурентного законодавства, як правило, не становить великих труднощів. Але підприємства часто базують свої антиконкурентні узгоджені дії на усних домовленостях. У цьому випадку проблема доведення протиправних дій стає досить складною.

Важливим нововведенням в систему запобігання та припинення антиконкурентних узгоджених дій є положення, згідно з яким особа, що є суб'єктом антиконкурентних узгоджених дій, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила (шляхом подання заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції або в інший спосіб) про це Антимонопольний комітет чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої статтею 52 Закону.

Не може бути звільнена від відповідальності особа, визначена у цій частині, якщо вона:

не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету;

була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями;

не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

172

173

Відповідна інформація може бути одержана також від суб'єкта господарювання, якого намагаються втягнути в антиконкурентні узгоджені дії, але якому участь в антиконкурентних узгоджених діях є невигідною.

Кваліфікація порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачені статтею 6 Закону, має порівняно з кваліфікацією інших порушень законодавства про захист економічної конкуренції як спільні риси, так і значні відмінності.

До прикладу, спільним у розгляді справ про порушення, передбачені статтями 13 (зловживання монопольним становищем) і 6 Закону, окрім випадків порушень, зазначених у пункті 4 частини другої статті 6 Закону, є те, що при їх розгляді як правило необхідно проводити дослідження ринку, визначати структуру, рівень концентрації на ньому, ринкову частку підприємств, що вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, або підприємців, в інтересах яких органи влади і управління вчинили протекціоністські дії.

Визначення меж товарних ринків і становища на них учасників узгоджених дій (угоди) у ході розгляду справ про порушення, передбачені статтею 6 Закону, органи Антимонопольного комітету України повинні здійснювати, виходячи з положень статті 1 Закону України, відповідно до повноважень, передбачених статтею 7 Закону "Про Антимонопольний комітет України", та відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р і зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 1 квітня 2002 року за №

317/6605.

Враховуючи все можливе розмаїття узгоджених дій, в результаті здійснення яких обмеження конкуренції може виникати разом з відповідним позитивним ефектом, викликає необхідність вироблення єдиних підходів до точного визначення складу правопорушення у ході розгляду справи. За своїми наслідками антиконкурентні узгоджені дії можна умовно поділити на чотири категорії:

1) дії, що призводять до суттєвих обмежень конкуренції, при цьому користь для споживачів незначна або взагалі відсутня. До них відносяться погоджені дії щодо фіксування цін, розподілу ринку або розподілу споживачів між конкурентами. Це розглядається як одна із обтяжуючих обставин при визначенні розміру штрафу. При цьому необхідно вживати заходів щодо вилучення незаконно одержаного прибутку і передачі матеріалів до правоохоронних органів для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності;

173

174

2)дії, які поряд з обмеженням конкуренції надають певні переваги споживачам. При визначенні суми штрафу за вчинення порушення необхідно враховувати користь, яку узгоджені дії надають споживачам;

3)дії, які мають незначний антиконкурентний ефект і надають значну користь споживачам. При визначенні розміру штрафу необхідно враховувати позитивний вплив узгоджених дій на ринкову ситуацію. Доцільно також

4) дії, які мають незначний антиконкурентний ефект і надають незначну користь споживачам. Необхідно також враховувати рівень обмеження конкуренції при визначенні розміру штрафу та вживати заходів щодо зміни погоджених дій для усунення антиконкурентного ефекту.

Для до точного встановлення складу правопорушення і міри відповідальності за його вчинення у ході збирання та аналізу доказів по справі необхідно з'ясувати наступне:

яку саме мету переслідують антиконкурентні узгоджені дії (який тип обмеження на конкуренцію накладає);

частку ринку, яку зачіпають антиконкурентні узгоджені дії; наскільки суттєво узгоджені дії обмежують конкуренцію, наскільки це

важливо для споживачів; яку користь приносять узгоджені дії для споживачів;

наскільки необхідно обмеження конкуренції для успішної реалізації

угоди;

яку вигоду отримали або можуть отримати учасники узгоджених дій (додатковий прибуток, нанесення конкурентам збитків, більш сприятливі (спокійні) умови для своєї діяльності тощо).

Горизонтальні узгоджені дії. Фіксування цін конкурентами саме по собі розглядається як заборонене у майже всіх країнах світу. В Україні підходи до застосування статті 6 Закону України “Про захист економічної конкуренції” в частині фіксування цін на горизонтальному рівні, тобто, між конкурентами, закріплено у пункті 2.4. Типових вимог до узгоджених дій суб’єктів господарювання, згідно з яким узгоджені дії, що можуть призвести до фіксування цін можуть вважатись антиконкурентними якщо сукупна частка учасників узгоджених дій на задіяному ринку перевищує 5 відсотків. Такий підхід є виправданим потребою відсікти дрібні випадки фіксування цін з метою більш ефективного зосередження ресурсів органів Антимонопольного комітету на питаннях, які дійсно справляють відчутний вплив на конкуренцію.

Не має значення, чи була сукупна частка на ринку учасників узгоджених дій у розглянутій справі 35 відсотків, чи 20 відсотків, чи менше, але якщо вона була більша п’яти відсотків, цього вже достатньо для кваліфікації порушення.

174

175

Саме такий підхід був використані при розгляді справи проти “Аль-Ямі” щодо фіксування цін у м. Харкові.

Подібна справа була розглянута Вінницького відділенням Комітету (рішення від 21.06.02 № 20-рш у справі № 08-26.20.1.1,3/24-02). Порушення було вчинене на ринку заготівлі молока у межах Вінницької області групою молокопереробних підприємств і полягало в узгодженні ціни на закупівлю молока, яка встановлювалась на заниженому рівні.

Як і в попередній справі проти ЦСО, у цьому випадку було достатньо прямих доказів цінової змови між молокопереробними підприємствами. На відміну від справи проти ЦСО у справі проти молокозаводів кваліфікація порушення здійснювалась лише за Законом “Про захист економічної конкуренції”. Проте підхід був використаний саме такий до оцінки негативних наслідків узгоджених дій, як і у справі проти ЦСО. Крім того, Відділення для доведення антиконкурентних узгоджених дій молокозаводів аналізувала наявність економічних підстав для встановлення нижчих цін. Фіксування цін чи на існуючому рівні, чи на іншому, усуває одну із найважливіших форм конкуренції і не знаходить виправдання. Здатність фіксувати ціни на розумному рівні сьогодні через економічні зміни і ділові стосунки може стати нерозумним і шкідливим завтра. На відміну від попереднього Закону, Закон України “Про захист економічної конкуренції” не передбачає такої санкції, як вилучення прибутку, незаконно одержаного в результаті антиконкурентних узгоджених дій. Цей надприбуток, як дзеркальне відображення завданої шкоди, може відігравати роль при вирішенні судом питання відшкодування завданої порушенням шкоди; але це питання вирішується у позовному порядку судом і не покладає на органи Антимонопольного комітету обов’язку його встановлювати. В той же час, фіксування цін на рівні, вищому від конкурентного, є додатковим суттєвим фактором, що впливає на тяжкість порушення, і, відповідно, на міру відповідальності за порушення.

За тим же принципом, що охоплює необхідність дослідження ринку при фіксуванні цін застосовано і у справі проти покупців макулатури - ВАТ “Рубежанський картонно-паперовий комбінат” – виробника картону та ТОВ “Торговий дім “Київський картонно-паперовий комбінат” - ексклюзивного партнера першого по закупівлі макулатури, що узгодили закупівельні ціни на макулатуру в українських постачальників (Рішення Київського обласного Відділення від 15.11.02 № 10 у справі № 27/20-р-22-02).

Становище на ринку покупців макулатури (виробників картону) посіло знову ж таке визначальне місце у визначення критерію “антиконкурентності”. Але якщо у справі проти ЦСО розглядались дії виробників (продавців), то у цій справі дії вчинені покупцями. Однак фіксування цін між покупцями, так

175

176

само як і між продавцями, усуває конкуренцію між ними, що саме по собі вже є шкідливим для ринку.

Висновок Відділення про антиконкурентний характер узгоджених дій ґрунтувався саме на оцінці ринкової влади виробників на ринку картону. А сам характер антиконкурентності полягав у тому, що “встановлення єдиних закупівельних цін на макулатуру усунуло між ними конкуренцією та обмежило конкурентне середовище на всьому ринку, враховуючи їх домінуюче становище, призвело до обмеження конкуренції та порушення прав підприємств постачальників макулатури щодо можливості встановлювати договірні ціни, які б регулював ринок”.

Для всіх наведених вище справ характерною була наявність чітко зафіксованих домовленостей конкурентів про фіксування цін, більше того, порушники самі підтверджували факт узгодження цін. Така ситуація є більше винятком, ніж правилом, оскільки узгоджені дії з розряду класичних картелів не є випадковими діями і навряд чи можна говорити про можливість не усвідомлення їх учасниками протиправності їх вчинення.

Доведення ж факту таємних домовленостей про фіксування цін звичайно є значно складнішим явищем, ніж це продемонстровано у наведених вище справах, і забезпечується, як правило, лише достатньою кількістю непрямих доказів як щодо мотивації поведінки на ринку так і щодо власне факту домовленості про таку поведінку.

Можна одразу сказати, що перші спроби збору та використання непрямих доказів виявилися невтішними. Одна з перших справ за Законом “Про захист економічної конкуренції” про фіксування цін за відсутності прямих доказів була розглянута Закарпатським відділенням Комітету (рішення Закарпатського відділення Комітету від 20.03.03 № 6 у справі № 04-30/2002).

Порушення було визнане на ринку нафтопродуктів в межах Закарпатської області - узгодження групою із дев’яти підприємств - операторів цього ринку цін реалізації нафтопродуктів та її фіксації на одному рівні. Встановлено, що починаючи з 10.11.02 мінімальні роздрібні ціни на всі марки моторних бензинів та дизельне паливо досягли рівня максимальних роздрібних цін. При цьому ціни на однаковому рівні були на всі марки бензинів та дизельне паливо незалежно від покриття транспортних та інших витрат на реалізацію товару. До 10.11.02 ціни на нафтопродукти в різних операторів були різними. У рішенні зазначалося, що об’єктивних причин у суб’єктів господарювання щодо підвищення рівня мінімальних роздрібних цін на нафтопродукти не було, зокрема, закупівельні ціни не підвищувалися, навіть більше того, мали тенденцію до зниження. Аналіз показував, що фактичні витрати операторів ринку, пов’язані з реалізацією нафтопродуктів, не відповідали витратам.

176

177

Власне відсутність об’єктивних чинників для підвищення цін і зупинення їх на однаковому рівні були переконливими доказами узгоджених дій операторів ринку. До того ж, доказами узгодження роздрібних цін на нафтопродукти на всіх АЗС області були протоколи узгодження умов реалізації нафтопродуктів, накази про встановлення цін на нафтопродукти, калькуляції цін на нафтопродукти, затверджені керівниками суб’єктів господарювання в одні й ті ж самі дати. На запити відділення щодо причин встановлення саме таких цін на нафтопродукти жоден з операторів ринку не надав обґрунтованої відповіді.

У підтвердження обмеження внаслідок узгоджених дій конкуренції на ринку нафтопродуктів області також встановлено, що загальна частка суб’єктів господарювання - учасників узгоджених дій на цьому ринку склала більше 50 відсотків.

Як відомо, оцінка непрямих доказів ґрунтується на підході “теза – антитеза”. Непрямі докази не встановлюють безпосереднього факту, який потребує доведення, а встановлюють ланцюжок обставин, які неминуче породжують виникнення шуканого факту. Достатність і переконливість непрямих доказів перевіряється застосуванням методу доведення від зворотного, тобто, що не може бути інших причин, що породжують виникнення певних обставин, ніж встановлені. Залишення хоча б одного альтернативного варіанту завжди може бути підставою для визначення неповноти непрямих доказів. Спроба віднайти та обґрунтувати такий зв’язок мала місце при розгляді справи проти ТОВ “Авіас” та ТОВ “Сентоза Ойл” (рішення Комітету від 14.10.03 № 345-р у справі № 28-26.13/88-03).

Важливим моментом у цій справі є встановлений факт видання обома підприємствами в однин день і в один час декількох наказів про зміну цін на нафтопродукти, який зіграв важливу роль у подальшому.

Аналізуючи цю справу, одразу варто зупинитись на результаті її перевірки господарськими судами. Суди і першої, і другої інстанцій прийшли до висновку про недостатність доказів узгодження конкурентами своїх цін. Вищий господарський суд аналізуючи матеріали справи не був настільки категоричним. Загальна позиція суду, яка зводилась до питання “яким же чином ці докази свідчать про погодження цін” стримувалась наявністю саме цих наказів – виданих в один день і в один час на обох підприємствах і справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Варто більш детально зупинитися на окремих положеннях рішення Комітету. Висновки про узгодження компаніями умов реалізації нафтопродуктів зроблені виходячи з наступних встановлених фактів:

укладеного договору про відпуск нафтопродуктів (який передбачав здійснення перевірок його реалізації, що дало підстави для висновку про можливість здійснювати компаніями моніторинг діяльності одна одної,

177

178

передбачати обсяги реалізації нафтопродуктів та стратегію діяльності кожної з компаній);

факт проведення працівниками ТОВ “Авіас” перевірки діяльності автозаправної станції ТОВ “Сентоза Ойл”;

з часу укладення договору компаніями встановлювались однакові ціни протягом тривалого часу і не надано економічних обґрунтувань їх підвищення;

встановлено факт одночасного видання наказів про рівень цін; директор ТОВ “Сентоза Ойл” обіймав посаду начальника відділу з

експлуатації та будівництва АЗС у ТОВ “Авіас”; ТОВ “Сентоза Ойл” всіляко перешкоджала встановленню обставин у

справі.

Компанії проти висунутого звинувачення заперечували, апелюючи тим,

що:

договір не передбачає будь-яких умов, що дозволяють компаніям узгоджувати конкурентну поведінку;

суміщення посад не дозволяє координувати діяльність компаній, оскільки функції за посадою начальника відділу не забезпечують доступ до відповідної інформації;

проведення перевірки викликано звичайною необхідністю з’ясувати дотримання умов договору іншою стороною;

підвищення цін та однаковий їх розмір були виключно результатом закупівлі нафтопродуктів у одного постачальника;

видання наказів одночасно є випадковим збігом обставин, що з високим ступенем ймовірності може мати місце, враховуючи постійний моніторинг цін конкурентів та у зв’язку з цим щоденне видання наказів.

Крім того, ТОВ “Авіас” вказувалось на те, що укладений договір має на меті лише розширення мережі збуту нафтопродуктів, що дозволяє залучити більшу кількість споживачів. Між іншим, Комітетом при розгляді справи було встановлено, що за період дії договору сукупна частка компаній зросла на 25 відсотків порівняно з попереднім роком.

Оцінка співвідношення тверджень Комітету та компаній виявилась більше, ніж складною. Перша причина полягає у складній логічній ув’язці Комітетом обставин справи – однакові ціни тривалий період, суміщення посад, проведення перевірки виконання умов договору оцінені у рішенні не як такі, що свідчать про узгодження конкурентної поведінки чи наявність умов, що сприяли її узгодженню, а як такі, що підтверджують антиконкурентний ефект узгоджених дій. Ця справа є прикладом для аналізу підходів Комітету щодо оцінки горизонтальних узгоджених дій.

Вертикальні узгоджені дії. Рішенням Комітету від 07.11.03 № 363-р у справі № 23-26.13/72-03 було визнано антиконкурентними узгодженими діями

178

179

узгодження трьома суб’єктами господарювання (фірмою – постачальником борошна та двома хлібозаводами) умов придбання та реалізації борошна. Справа була розпочата у зв’язку із зростанням цін на хліб та хлібобулочні вироби у травні-червні 2003 року у Запорізькій області. Майже ідентична справа була розглянута Черкаським відділенням Комітету (рішення від 26.12.03 №11 у справі № 04-26.2-02/03).щодо закупівлі борошна ВАТ “Черкасихліб” у постачальника - ТОВ “Магазин 1001 дрібниця”. Обидві справи об’єднує також те, що постачальники борошна, які є відповідачами у цих справах, пов’язані відносинами контролю і є єдиним суб’єктом господарювання.

Під час розгляду було встановлено, що в межах Черкаської області частка на ринку у ВАТ “Черкасихліб” складає 55,7 відсотка, а Смілянського хлібокомбінату 5,3 відсотка. Враховуючи можливість узгодження між Смілянським хлібокомбінатом та ВАТ “Черкасихліб” своєї ринкової поведінки, можливим було б застосування до цих суб’єктів господарювання частини четвертої статті 12 Закону. З цією метою необхідно встановити, що між ними немає значної конкуренції (є незначна конкуренція). Для цього можуть бути використані встановлені обставини щодо взаємної купівліпродажу і замовлення виготовленні певних сортів хліба (ціни та розподіл асортименту) між цими виробниками хліба, обставини, що характеризують їх відносини з постачальниками борошна і вказують на ймовірність узгодженої поведінки. Концепція застосування такого підходу є такою: суб’єкт господарювання, незважаючи на його маленьку частку на ринку, здійснює узгоджену з монополістом поведінку; оскільки монополіст не зазнає (за визначенням) впливу (на нього) ринкових факторів, а сам їх здатен визначати, то і перший суб’єкт господарювання, стратегія діяльності якого внаслідок узгодження своєї поведінки з монополістом залежить не від зовнішніх для нього ринкових факторів, а є проявом (відтворенням) намірів монополіста і є їхньою спільною стратегією, також не зазнає конкуренції з боку інших учасників ринку, маючи над ними ринкову владу разом з монополістом. Тобто, за певних обставин узгодження конкурентної поведінки може розглядатися, як зловживання колективним монопольним становищем.

Висновки про узгоджені дії ВАТ “Черкасихліб”, Смілянського хлібокомбінату, ТОВ “Кіровоградспецснаб” та ТОВ “Магазин 1000 і 1 дрібниця” у справі ґрунтувались на таких обставинах:

стабільна поведінка щодо зменшення постачальників фактично до

одного;

відмова ВАТ “Черкасихліб” в укладенні договору з ДА “ДАК “Хліб України” на постачання борошна за нижчими цінами;

179

180

придбання (постачання) борошна цими суб’єктами господарювання тривалий час за цінами, які не відповідали ринковим, при можливості закупляти борошно за нижчими цінами;

розірвання попередніх та укладення нових договорів в один день 18.06.03 щодо придбання борошна за значно вищими цінами та

прийняття невигідних, з точки зору забезпечення захисту своїх прав, умов цих договорів;

підвищення ціни на хліб в результаті придбання дорогого борошна; взаємний перепродаж борошна вищого ґатунку між ВАТ “Черкасихліб” та ТОВ “Кіровоградспецснаб”, який не обґрунтований з економічної точки зору і господарської доцільності (ВАТ “Черкасихліб” перепродавав ТОВ “Кіровоградспецснаб” раніше куплене в нього борошно, після чого знову у нього ж його і придбавав, в результаті ціна борошна була

суттєво “накручена”).

У сукупності зазначені обставини є непрямими доказами наявності узгодженої конкурентної поведінки. У цьому випадку можна визначити мету – отримання надприбутку постачальником борошна. Разом з тим врегулювання сторонами питань їх “внутрішніх” відносин (ціни купівлі-продажу)могло розглядатись і в контексті зловживання монопольним становищем по вертикальному ланцюжку кількома монополістами.

Інший важливий аспект оцінки вертикальних узгоджених дій, що не лише висвітлює проблематику, а й представляється визначальним для подальшого застосування законодавства про захист, полягає у визначенні критеріїв допустимості вертикальних цінових обмежень.

Органами Антимонопольного комітету України у період з січня по жовтень 2008 року припинено 205 порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання: 130 – порушень, 75 дій, що містили ознаки антиконкурентних узгоджених дій, відповідно до ст.. 6 та 46 Закону України «Про захист економічної конкуренції»110.

3. Зловживання домінуючим (монопольним) становищем

Відповідно до законодавства суб’єкту господарювання (групі суб’єктів господарювання), що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, заборонено зловживати цим становищем, і таким чином, спотворювати конкурентні ринкові відносини, негативно впливати (зачіпати) інтереси держави, підприємців, громадян.

Так, у Законі України "Про захист економічної конкуренції" ч. 1 ст. 13 визначено, що: "Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на

110 Інформація про діяльність Антимонопольного комітету України в січні-жовтні 2008 року.- К.: 2008.-

5с.

180