1. Форми : - простий

- гнійний

- обструктивний

- гнійно-обструктивний

2. Перебіг хвороби: - латентний

- з рідкими загостреннями - з частими загостреннями - безперервно-рецидивуючий перебіг

3. Фаза процесу: - загострення

- ремісія

4. Ускладнення: - емфізема легень

- кровохаркання

- дихальна недостатність

- вторинна легенева гіпертезія

Хронічний бронхіт, як і гострий, може бути проксимальним (при ураженні крупних бронхів) та дистальним чи обструктивним (якщо запальний процес супроводжується порушенням бронхіальної провідності з бронхоспазмом, набряком слизової оболонки, гіперсекрецією чи іншими змінами бронхіального дерева).

Для хронічного бронхіту характерні:

1. дифузний (хоча й нерівномірний) характер ураження бронхіального дерева

2. прогресуючий перебіг захворювання з періодами загострень і ремісій

3. домінування серед клінічних симптомів кашлю, виділення харкотиння, задишки.

У хворих хронічним бронхітом зміна функції дихання вказує на вентиляційну (легеневу) недостатність. При тяжкому перебігу захворювання можуть бути ознаки інших синдромів (підвищеної повітряності легеневої тканини, хронічного легеневого серця, вторинних бронхоектазій і т.і.).

Суттєво розширює уявлення про хронічний бронхіт бронхоскопічне дослідження. В залежності від стану слизової оболонки і характеру секрету виділяють катаральний, гнійний, атрофічний, фібрінозно-виразковий, гранулюючий та геморагічні види ендобронхіту. Слід підкреслити, що бронхоскопія не є обов’язковим методом дослідження при бронхітах, але вона має велике значення в диференційній діагностиці з іншими бронхолегеневими захворюваннями.

У тих випадках, коли у хворого немає ознак порушення бронхіальної прохідності (відсутні скарги на задишку, не виявлено об‘єктивних ознак бронхіальної обструкції і стійких спірометричних розладів, зокрема, зниження ОФВ₁) діагностують хронічний не обструктивний бронхіт. Як правило, хронічний не обструктивний бронхіт розцінюють як передстадію хронічного обструктивного бронхіту.

Оцінку ступеню тяжкості перебігу хронічного обструктивного бронхіту оцінюють, насамперед, за значеннями ОФВ₁ та інших показників спірограми:

Ознака	Стадія захворювання
	І	ІІ	ІІІ
Тяжкість перебігу	Легкий	Помірний	Тяжкий
ОФВ1 (% до належної величини)	70-80 %	69-50 %	< 50 %
Задишка	Помірна	Тяжка	Дуже тяжка
Гіперкапнія	Немає	Немає	Є
Порушення життєдіяльності	Мінімальні	Виражені	Глибокі

Ускладнення хронічного бронхіту: емфізема легень, кровохаркання, легенева недостатність, хронічне легеневе серце, вторинні бронхоектази, спонтанний пневмоторакс.

Слід розрізняти поняття бронхоектази та бронхоектатична хвороба. Бронхоектази – сегментарне розширення просвіту бронхів, спричинене деструкцією чи порушенням нервово-м’язового тонусу їх стінок внаслідок запалення, дистрофії, склерозу чи гіпоплазії структурних елементів бронхів. Бронхоектатична хвороба – регіонарне розширення бронхів, яке виникає в дитинстві і проявляється хронічним нагноєнням, насамперед, бронхіальним.

До теперішнього часу тривають суперечки з приводу правомірності виділення бронхоектатичнїі хвороби як самостійної нозологічної форми. Деяку нечіткість вносить той факт, що розширення бронхів буває внаслідок різних процесів в бронхолегеневій тканині, наприклад, туберкульозу, пневмосклерозу, абсцесу легень та ін. Такі бронхоектази прийнято називати вторинними. При цьому відмічається суттєве втягнення в патологічний процес легеневої паренхіми. Типовим для бронхоектатичної хвороби є локалізація бронхоектазів в базальних відділах легень.

Бронхоектатична хвороба може розвиватися на фоні як вродженної схильності (слабкість бронхіальної стінки внаслідок недостатнього розвитку гладких м’язів, еластичної чи хрящової тканини бронхів), так і набутого розширення бронхів, який виникає в ранньому дитинстві після коклюшу, кору, гострої пневмонії, інших респіраторних захворювань.

Прийнято вважати, якщо бронхоектази домінують в клінічній картині та визначають прогноз, вони можуть вважатися бронхоектатичною хворобою.

Бажано виділяти неускладнену і ускладнену форму бронхоектатичної хвороби. Основними ускладненнями є: кровохаркання, легенево-серцева недостатність, амілоїдоз.

Клінічна картина бронхоектатичної хвороби залежить від особливостей бронхоектазів, їх розташування, фази перебігу, наявності бронхоспастичного синдрому та ін.

Провідні клінічні прояви бронхоектазів – кашель та виділення харкотиння. У хворих з нерізко вираженими бронхоектазами кількість харкотиння невелика, вона має слизово-гнійний характер. При тяжких формах кількість харкотиння зростає до 100-300 мл і більше. Виділяється вона в ранкові години (ранковий туалет бронхів). Характерне збільшення кількості харкотиння при зміні положення тіла в ліжку. Кровохаркання зустрічається в 25-94% випадків. Виникнення задишки і астматичного синдрому не пов’язане напряму з бронхоектазами і залежить від супутнього обструктивного бронхіту. В клінічній картині захворювання можуть бути ознаки інтоксикації організму.

При виражених формах бронхоектатичної хвороби виявляються зміни пальців рук у вигляді барабанних паличок і нігті у вигляді годинникового скла. Грудна клітка може бути деформована у зв’язку з фіброзом і колапсом легень. Бочкоподібна форма грудної клітки пов’язана з розвитком емфіземи легень.

Перкуторні дані зі сторони легень варіабельні – від нормальних до укорочення в області вираженого фіброзу і поширених ділянок коробкового звуку при емфіземі.

Аускультація дозволяє виявити провідну, а іноді єдину ознаку бронхоектазів – ділянка чи ділянки стійких триваючих вологих середньо- чи крупнопухирцевих хрипів. Звичайно ділянки вологих хрипів вислуховуються на фоні багатьох розсіяних сухих хрипів, які легко зміщуються при кашлі і зникають при лікуванні.

Загальний аналіз крові в нормі і тільки у період загострення можливий лейкоцитоз, нейтрофільоз, рідше – гіпохромна чи нормохромна анемія, прискорене ШОЕ.

Харкотиння двох- чи трьохшарове з великою кількістю нейтрофільних лейкоцитів.

Рентгеноскопія та рентгенографія дозволяють виявити у хворих з вираженними формами бронхоектатичної хвороби деформацію легеневого малюнка, фіброзні зміни. Структурні зміни чітко виявляються тільки при бронхографії з використанням різних контрастних речовин, які вводяться ендобронхіально.

При спірометрії виявляється зниження ЖЕЛ, МВЛ.

Впродовж заняття вивчаються також питання, які стосуються симптоматології бронхіальної астми та емфіземи легень. При розпитуванні хворого виявляються скарги, найбільш характерні для цих захворювань (задишка, напади ядухи при БА, кашель, виділення харкотиння).

Вивчаючи анамнез бронхіальної астми, слід з’ясувати час появи перших нападів ядухи, умови їх виникнення, з’ясувати значення провідного етіологічного фактора. Анамнестично з’ясувати частоту і тяжкість перебігу різних запальних захворювань органів дихання, які передували виникненню БА та мали місце саме перед першим приступом ядухи і перед наступними загостреннями.

Алергологічний анамнез дозволяє встановити чи запідозрити значення алергенів неінфекційної природи (пилові, побутові, лікарські, харчові, виробничі та інші), контакт з якими призводить до приступу ядухи та інших клінічних проявів зміненої реактивності. Важливим моментом в розумінні БА є гігіенічна характеристика житла та місця роботи хворого.

Добре зібраний анамнез повинен містити дані про наявність у хворого функціональних порушень нервової системи, дисфункції органів внутрішньої секреції та ін.

Бронхіальна астма – хронічне запальне захворювання інфекційної чи неінфекційної етіології, в патогенезі якого суттєве значення має сенсебілізація організму, а основною (обов’язковою) клінічною ознакою є приступи ядухи внаслідок бронхоспазму, гіперсекреціі та набряку слизової оболонки бронхів. Захворювання характеризується варіабельною бронхіальною обструкцією та гіперреактивністю бронхів – підвищеною їх чутливістю до подразнювальних стимулів.