2.Феномен української греко-католицької церкви

За умов культурно-національного відродження України актуалізується проблема своєрідності українства, з’ясування особливостей не тільки українського менталітету, а й духовних феноменів, Української греко-католицької церкви зокрема. Складне й суперечливе явище, яким є греко-католицизм, постало на межі двох християнських культур у період їх найбільш гострого протистояння. В історії українського народу греко-католицька церква відігравала і продовжує відігравати донині досить важливу роль, збагнути яку намагалося не одне покоління дослідників. Природа цього духовного феномену, його вплив на “культурну притомність” українців по-різному оцінювалися в різні періоди, як по-різному оцінювалася і роль окремих визначних постатей в історії греко-католицизму. Постать о.Гавриїла Костельника, опрацьована в його творах концепція греко-католицької церкви, роль отця у Львівському соборі 1946 року нині видаються особливо актуальними, оскільки настав час поглянути на події й осмислити їх без будь-якої політичної чи ідеологічної заангажованості. Створення уніатської церкви внаслідок Берестейської унії 1596 року стало переломною подією не тільки в історії Київського православ'я, а й викликало глибокий резонанс у релігійному, культурному й політичному житті всієї Східної Європи. Події чотирьохсотлітньої давнини донині відбиваються на міжконфесійних взаєминах у християнському світі. Спадщина Берестейської та інших уній східнохристиянських церков з Римом стала нині "каменем спотикання" у католицько-православному екуменічному діалозі. Незважаючи на обопільні заяви про прагнення об‘єднатися протягом століть, полеміка щодо феномену унії не призвела до якогось консенсусу. Політичні події, пов'язані з розпадом Радянського Союзу й утворенням незалежних держав, ще більше розпалили релігійні пристрасті й загострили міжконфесійні чвари. Протистояння двох гілок християнства, всупереч зусиллям багатьох світлих умів з обох сторін, нині відчувається так само гостро, як і чотири століття тому.

Отець Гавриїл Костельник належить до тих церковних діячів ХХ ст., які намагалися збагнути глибинну природу Берестейської унії, простежити її генезу, докладно проаналізувати її ширший історичний, політичний та культурний контекст, вникаючи у взаємини православних та католиків, а також вивчаючи особливості східного й західного християнства, що формувалися в різних історичних обставинах. Йому випала історична доля діяти у критичний час. З одного боку необхідно було поринути у вир внутріцерковної боротьби між прихильниками латинізації УГКЦ та захисниками її "культурної притомності", а з другого - шукати вихід із спроб політизації церкви, перетворення її у цілковитий рупор влади. У такій складній та неоднозначній ситуації 30-40-х років ХХ ст. і Андрей Шептицький, і Гавриїл Костельник визначили єдино прийнятний шлях для церкви - перетворити УГКЦ у стрижень культурно-національного відродження краю, насамперед Галичини. Костельник, як однодумець і послідовник свого духовного наставника, усвідомлював значення УГКЦ у національно-політичних процесах Галичини, тому розгорнув широкі дослідження й полеміку в напрямку відстоювання національних ознак церкви, обгрунтування її ролі в культурному розвитку краю і народу. Вивчення діяльності отця, його творів як доктора філософії має першорядне значення для відтворення цілісної картини складного процесу культурно-національного відродження в Галичині у першій половині ХХ ст., дозволяє глибше зрозуміти суть міжконфесійного протистояння, а також природу греко-католицизму як явища духовного і церковного життя.