- •7. Архітектура та образотворче мистецтво.
- •12. Музичне мистецтво Київської Русі.
- •13. Театральне мистецтво. Музика. Танок.
- •1. Культурні взаємозв»язки українців зі своїми сусідами у давнину і сьогодні.
- •2. Первісна міфологія українського фольклору.
- •3. Українське козацтво як культурний феномен.
- •1.Національні меншини України й особливості їхнього входження в український територіальний та культурний простір.
- •2.Укр. Бароко й особливості його проявів.
- •3.Поширення гуманістичних ідей в духовній культурі України доби Ренесансу.
- •1.Сучасні теорії походження українців.
- •2.Український національний характер у прозі та драматургії (19-поч.20ст.)
- •3.Пантеон словянських богів.
- •2.Ідея національної волі в художньому доробку Лесі Українки.
- •3.Арх. І образотворче мист. Доби Ренесансу.
- •1.Культурна самоїдентифікація України у бездержавний період.
- •1.Культурогенез і етногенез особливості та взаємозвязок
- •2 Українські культурні внесення в литовське, польське і моско середовище
- •3 Феномен козацького бароко
- •Український етнос у ранньосередньовічних міграціях
- •2Пит. Культури давнього світу та їхній вплив на становлення української культури
- •3 Розвиток освіти та наукових знань в Україні іІпол. 17-18стол.
- •1Пит Українська національна культура як цілісний феномен: зміст, специфіка і форми виявлення
- •2Пит Роль трипільської культури у формуванні традиційних господарсько-культури типів на території сучасної України
- •3.Діяльність києво-могилянської академії
- •1.Національне бачення миру в знакове - символічної системі української культури
- •2. Становлення філософії української національної ідеї в контексті розвитку національної культури 19 початок 20 століття
- •3. Козацькі думи в контексті європейської традиції
- •1. Віровизнавчий чинник українського буття.
- •2.Національне культуротворення в добу тоталітаризму.
- •3.Історичні твори XVII-XVIII ст.
- •3. Провідні школи живопису у 18 ст.
- •1.Образ України і українця у художньо-словесних і образотворчо-мистецьких моделюваннях.
- •2.Цивілізаційний підхід до культурного самовизначення
- •1.Українські інституції та видання за кордоном і їх роль у консолідації української спільноти.
- •2.Міфопоетична школа українського кінематографу (о. Довженко, с. Параджанов, ю. Іллєнко, ю. Осика)
- •1.Формування українського культурного простору в умовах айстро-угорської та російської імперії.
- •2.Західноєвропейські впливи в історії української культури
- •3.Феномен дисидентів-шістдесятників як спроба відновлення української самобутності.
- •1.Вплив російської державно-культурної політики на формування української культури(18-20ст.)
- •2.Феномен української греко-католицької церкви
- •3.Матеріальна та духовна культура стародавнього населення (палеоліту, мезоліту та неоліту,енеоліту)
- •1.Етнічні та історичні витоки українського побуту. Землеробська культура та її світоглядні моральні й естетичні детермінанти.
- •2. Братства як культурні та освітні осередки.
- •3.Період «перебудови» в Україні як передумова національного відродження української культури.
- •1.Міська культура в Україні від Київської Русі до епохи Постмодерну.
- •2.Поширення гуманістичних ідей в духовній культурі України доби ренесансу
- •3.Культура, освіта й наука як складові стратегії сучасного державотворення.
- •1. Регіональні відмінності організації матеріальної культури українців
- •2. Театральні корифеї 19 ст.
- •3. Молодіжна і професійна субкультури.
2.Національне культуротворення в добу тоталітаризму.
У 30-ті роки продовжувалось культурне будівництво, яке мало суперечливий характер. Поряд з безсумнівними успіхами в країні в умовах тоталітарного режиму насаджувався ідеологічний монополізм, культивувалися особисті смаки Сталіна, переслідувались ті вчені, освітяни, літератори, чий погляд чи творчість не вписувались у “прокрустове ложе” сталінізму. “Українізацію” було повністю згорнуто, а найпомітніших діячів національної культури, ніби на підтвердження пророчих слів одного з персонажів сатиричної комедії М.Куліша “Мина Мазайло” (1927), розстріляно або запроторено до таборів. Ті, хто не вірив більше гаслам, або продовжував у них вірити, або бачив усю їх невідповідність дійсності, оголошувався “ворогом народу” або ще раніше закінчував життя самогубством (Хвильовий, Скрипник).
Примусова колективізація і пов'язаний з її неуспіхом штучний голодомор 1933 р. становлять собою не тільки одну з найтрагічніших сторінок української історії, але й відвертий злочин проти традиційної селянської культури життя і господарювання, на зв'язках з якою розвивалася уся попередня національна культурна традиція. Матеріальні й духовні підвалини сільського буття було майже повністю зруйноване.
Значна увага приділялась ліквідації неписьменності та розвитку освітніх установ. Внаслідок розвитку системи освіти і діяльності товариства “Геть неписьменність!” у 1939 р. в Україні лишилось тільки 15% дорослих людей, які не вміли читати й писати. Однак добре розвивалася лише технічна і природнича освітня діяльність, тоді як гуманітарні науки викладалися вкрай тенденційно і обмежено.
У 1932 році встановилось три типи шкіл: початкова (4 роки), неповна середня (7), середня (10). Були запроваджені єдиний день початку навчального року – 1 вересня, тривалість уроку, затверджено п’ятибальну систему оцінки знань. Напередодні війни в містах України в цілому сформувалась система обов’язкової семирічної освіти.
На початку 30-з років було здійснено уніфікацію вищої та середньої освіти. Вищим учбовим закладом став інститут, а середнім спеціальним технікум.
Незважаючи на диктат сталінського тоталітарного режиму та утиски у розвитку різних галузей науки було досягнуто суттєвих успіхів. Розробками з теоретичної фізики займався Харківський Український фізико-технічний інститут, де у 1932 році вперше в СРСР було штучно розщеплене атомне ядро. У 1936 році у складі Української Академії наук утворився ряд суспільнознавчих інститутів, у тому числі й Інститут історії України. Гуманітарна сфера науки повністю була підпорядкована ідеологічному забезпеченню державного будівництва. Усього напередодні війни в УРСР функціонувало понад 220 науково-дослідних установ, а загальна кількість науковців складала майже 20 тис. чол.
У 1936 році ВУАН було перейменовано на АН УРСР, багато її співробітників репресувало. Репресії стали невід’ємною частиною сталінської “культурної політики”.
Діяльність митців і письменників стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості.. Серед досягнень української історичної прози 30-х років слід відзначити романи “Людолови” Зінаїди Тулуб, “Наливайко” Івана Ле. У драматургії на провідні позиції вийшов О.Корнійчук, п’єси якого “Загибель ескадри”, “В степах України” ставилися в багатьох театрах. Продовжували писати вірші П.Тичина, М.Бажан. але свободи творчості вони не мали. Обставини життя змушували їх прославляти Сталіна, компартію. У 1934 році різноманітні літературні об'єднання були примусово закриті, а потім улиті у спілку письменників України. Під час сталінщини було репресовано близько 500 найбільш талановитих письменників і поетів, які до того плідно працювали в Україні. Національно-культурне відродження 20-х років було жорстоко придушене сталінізмом і увійшло в історію як “розстріляне відродження”.
В роки німецької окупації сталінські репресії як на Заході, так і на Сході України змінилися гітлерівськими. Величезних розмірів набрало пограбування німецькими окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу. З'являються високохудожні і високопатріотичні віршовані твори, де з великою силою показана любов до Вітчизни.Вірш В.Сосюри “Любіть Україну”, написаний у 1944 році був одним з найкращих.
Глибокого патріотизму було сповнене в роки війни кіномистецтво. Найвищим досягненням українського кіномистецтва в цей час можна вважати фільм “Райдуга” Донського за сценарієм Ванди Василевської.
У біологічній науці поширилося “лисенківщина”. Після серпневої сесії ВАСГНІЛ 1948 р., коли перемогу здобули прихильники Лисенка, почалася чистка серед науковців. З Харківського університету було звільнено професора І.Полякова, з Харківського сільськогосподарського інституту – професора А.Делоне та ін.
У кінці 1948 року була розгорнута компанія боротьби проти “низькопоклонства перед Заходом”, а згодом з “космополітизмом”. Відомі літератори Єврейського походження, були звинувачені в антипатріотизмі, схилянні перед культурою Заходу, замовчуванні зв'язків культури українського і російського народів. Більшість з них згодом були репресовані.
Протягом ХХ століття українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Незважаючи на це здобутки українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними.