1. Реституційне правосуддя

Мабуть, немає такого правника, якому невідомий термін "реституція", тоді як словосполучення "реституційне правосуддя" є досить новим для вітчизняної правової доктрини. Реституційне або, як його ще називають, відновлювальне, громадське правосуддя це поняття, що сформувалося наприкінці минулого століття і вилилося в світовий рух. Він має на меті сприяння гуманізації правосуддя, кримінального процесу та створення такої системи правосуддя, за якої існуватиме й діятиме принцип адекватності покарання правопорушенню (злочину); реабілітації потерпілих, жертв злочинів та правопорушників. Кінцевою метою, яку ставлять перед собою учасники руху, є гуманізація кримінального процесу й перехід до вирішення певних ситуацій (а саме, правопорушень, скоєних неповнолітніми й нетяжких злочинів) відновлювальним, реституційним способом. За такої ситуації жертва злочину уникає "подвійної віктимізації" - від скоєного злочину та від самого процесу здійснення правосуддя, при якому жертва злочину не отримує ніякої матеріальної та моральної компенсації, або така компенсація є мізерною порівняно з наслідками. Натомість правопорушник взмозі хоча б частково виправити наслідки скоєного шляхом компенсації жертві збитків, а також уникнути при цьому тавра злочинця й отримати можливість виправитися та успішно подолати процес реінтеграції в суспільство. Відновне правосуддя покликано не відмінити офіційне правосуддя, а лише надати йому відновного характеру за рахунок використання певного способу вирішення кримінальних ситуацій. Зазвичай реалізація програм відновного правосуддя відбувається завдяки партнерству громадськості і системи правосуддя: визначається порядок подання та розгляду випадків, юридичне значення результатів проходження сторонами такої програми.

Існує кілька моделей (форм) відновного правосуддя. Найпоширеніші з них такі:

програми примирення потерпілих і правопорушників (відомі також як "медіація", "посередництво", "конференції жертв і правопорушників");

кола правосуддя - програми, в основі яких лежать традиції північноамериканських індіанців; проводяться переважно в Канаді;

сімейні конференції, батьківщина яких Нова Зеландія; вони базуються на традиціях корінного населення маорі і є чинними законодавчо.

Наразі програми відновного правосуддя успішно функціонують в різноманітних формах у таких регіонах як Європа, Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія і Південна Африка. У більшості країн вони існують не лише в якості пілотних програм, але й закріплені на рівні національного законодавства.

2.перерахуйте стадї медіації

Медіація — це процес, в якому нейтральна третя сторона, медіатор, допомагає вирішити конфлікт, сприяючи виробленню добровільної угоди між конфліктуючими сторонами. Медіатор полегшує процес спілкування між сторонами, допомагає глибше зрозуміти їхні позиції та інтереси, шукає ефективні шляхи вирішення проблеми, надаючи можливість сторонам дійти власної згоди. Принципи медіації.

Неупередженість .Конфіденційність. Добровільність.

Стадія 1. Формування структури і довіри.Ця стадія закладає основу взаємин і робить процес медіації зрозумілим і прийнятним для учасників.На першому кроці доцільно розташувати учасників так, щоб вони зручно сиділи (відповідно до їхніх бажань - командою, індивідуально), добре чули і бачили один одного. Таким чином, беруться до уваги три важливі аспекти: комфорт, комунікація та можливість контролю. Що ж до позиції самого медіатора, то вона має підкреслювати його нейтральність щодо проблеми й опонентів. Під час третього кроку медіатор повідомляє учасникам все, що знає про них і ситуацію, що склалася, знов демонструючи, що ні від кого не має секретів.На четвертому кроці учасники конфлікту розповідають про своє бачення проблеми.

Стадія 2. Аналіз фактів і виявлення проблем. Кожен висуває свої умови.

Стадія 3. Пошук альтернатив.Ця стадія має бути спрямована на те, що ви хочете зробити з найбільшим ефектом. До пошуку рішення залучаються всі учасники переговорного процесу. При цьому слід розуміти, що попри велику кількість проблем, виявлених і зафіксованих медіатором на даний момент, ключове рішення, можливо, криється лише в одній або кількох, їх потрібно визначити в першу чергу.Після огляду всіх проблем і визначення серед них головних медіатор запрошує учасників висловитися з приводу шляхів їх рішення і фіксує вислови.

Стадія 4. Переговори й ухвалення рішення.Головним завданням стадії є спрямування учасників на спільну роботу. З метою реалізації цього завдання корисно розпочати діалог сторін із найменш значущих питань, а потім зробити акцент на тих компромісах, які можна досягнути в результаті діалогу. Слід пам'ятати, що дуже довгий список пропозицій для обговорення утрудняє ухвалення рішення. Роль медіатора на цьому етапі полягає в тому, щоб розповісти про процедури та технології, що здатні допомогти ухваленню ефективного рішення. Далі медіатор контролює організаційно-технологічну сторону переговорів, тоді як розмову за змістом ведуть самі учасники.

Стадія 5. Складання підсумкового документа. Медіатор організує складання плану, уточнює формулювання і записує ухвалені рішення. В процесі вироблення прийнятної угоди варто пам'ятати, що до порядку денного включаються спочатку ті пункти, по яких готовність учасників до домовленостей найбільш висока. Це готує хороше підґрунтя для переходу до наступних, більш проблемних питань. Часто сторони згодні з пунктами по суті, проте їх не влаштовують зафіксовані в документі слова, тому медіатор повинен поклопотатися про те, щоб угода була прийнятна й у стилістичному сенсі.

Стадія 6. Затвердження угоди. Медіатору разом зі сторонами угоди слід визначити, які механізми забезпечать найбільш швидке й ефективне затвердження прийнятого документа, які представники сторін цим займатимуться і які ресурси для цього будуть потрібні.

3. Ювенальна юстиція ювенальна юстиція - як судоустрій та судочинство у справах про правопорушення неповнолітніх. Сьогочасна ювенальна юстиція – це система державних, муніципальних та громадських судових, правоохоронних та правозахисних органів, установ та організацій, які на основі права і за допомогою медико-соціальних і психолого-педагогічних методик здійснюють правосуддя щодо дітей, профілактику та попередження правопорушень дітей та проти дітей, захист прав, свобод та інтересів, а також ресоціалізацію дітей, котрі перебувають у складній життєвій ситуації. Ювенальна юстиція – це не лише «дитячий» суд; це – низка соціальних, психологічних та інших служб для дітей; це – програми, які покликані відновити, відкоригувати поведінку дитини до «нормальної», відновити справедливість шляхом покладення на дитину певних зобов’язань. Таким чином, можна зробити висновок, що поняття «ювенальна юстиція» та «кримінальна юстиція» – зовсім не тотожні. Ювенальна юстиція включає в себе: - законодавчу базу - голови в Кримінальному та Кримінально-процесуальному кодексах країни, які відносяться до правопорушень, вчинених неповнолітніми; - ювенальний суд - спеціалізовані суди, які розглядають справи неповнолітніх; - комплекс особливих заходів і методів, застосовуваних при розслідуванні і судовому розгляді кримінальних справ про злочини неповнолітніх; - система захисту і реабілітації неповнолітніх правопорушників. На даний момент існують такі моделі ювенальної юстиції, як: англо-американська (Великобританія, Канада, США, Нідерланди) По цій моделі неповнолітній несе особисту відповідальність за свій злочин і суд присуджує покарання пропорційно йому (злочину). Величезну роль у цій моделі відіграє профілактика дитячої злочинності, яка проводиться різними організаціями; - континентальна (Франція, Бельгія, Німеччина)  Ця концепція передбачає значне пом'якшення покарання, мінімальна кількість вироків, що передбачають позбавлення волі. Головна фігура в континентальній ювенальної юстиції суддя, який веде підлітка з першого випадку правопорушення, поєднуючи свої обов'язки з функцією соцпрацівника; - скандинавська (Швеція)  Ідея відновлювального правосуддя з виховними заходами по відношенню до малолітніх правопорушників. Чільна роль соціального працівника, відсутність кримінальної відповідальності до 15 років, вкрай рідкісні вироки з позбавленням волі до 18 років. Унаслідок встановлення факту порушення права дитини чи скарги самої дитини на те, як її виховують, з сім’ї вилучають усіх дітей. Працівники ювенальної юстиції мотивують це нестерпними умовами, які були створенні батьками для своїх дітей. Причиною відлучення дитини з сім’ї може бути також безробіття батьків, нестача в сімейному бюджеті, брак фруктів у холодильнику. Враховуючи, що ювенальна юстиція підконтрольна тільки ООН, а не державі, то повернути дитину можна тільки через Міжнародний суд. Судові справи тягнуться роками, а шанси повернути дитину зводяться до нуля. Ювенальну юстицію вже сьогодні хочуть узаконити в Україні. Вже від 16.03.2010 розпорядженням Міністерства юстиції утворено робочу групу для розбудови в Україні системи ювенальної юстиції. Ювенальна юстиція Поняття «ювенальна юстиція» походить від латинського «juvenalis» юнацький та «justitia» правосуддя. Ювенальна юстиція включає в себе профілактику підліткової злочинності та соціально-психологічну реабілітацію неповнолітніх, які вчинили злочин (у тому числі засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі), так і неповнолітніх жертв злочинів. Ювенальна юстиція направлена на роботу із двома категоріями дітей – це діти-правопорушники та діти, які опинились у складній життєвій ситуації (сироти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні, свідки та жертви злочинів тощо). Свого найбільшого розвитку ювенальна юстиція набула в ХІХ–ХХ століттях у найрозвинутіших країнах Європи та Америки.  Дивлячись на історичний досвід формування ювенальної юстиції, можна сказати, що ця проблема для сучасного суспільства не є новою. Проте, деякі науковці з цим не погоджуються. Так, Р. Максудов вважає, що інститут ювенальної юстиції почав розвиватися лише в ХІХ ст. Інститут ювенальної юстиції порушує одну із найважливіших проблем суспільства – проблему захисту прав та інтересів дітей шляхом створення особливого (спеціального) порядку судочинства стосовно неповнолітніх. наступні принципи ювенальної юстиції: 1) орієнтованість переважно на відновну, примирну, охоронну, а також реабілітаційну функції (а не карне переслідування та покарання); 2) соціальна насиченість; 3) індивідуалізація судового процесу.

4. Кримінальна юстиція

Система кримінальної юстиції є громіздкою, внутрішньо супе-

речливою, не завжди науково обґрунтованою, надмірно ускладненою.

Діяльність її суб’єктів характеризується дублюванням повноважень,

браком чіткого визначення та розмежування їхньої компетенції,

наданням пріоритету другорядним завданням, застосуванням неви-

правдано ускладнених формальних процедур. Органи кримінальної

юстиції мають недосконалу функціональну спрямованість, що не дає

змоги забезпечити додержання принципу верховенства права в їхній

діяльності.

діяльності.

Застарілим за своєю суттю залишається кримінальний процес. Не-

одноразові намагання ухвалити новий кримінально-процесуальний

кодекс без визначення його концептуальних засад, без створення но-

вих стандартів діяльності органів системи кримінальної юстиції ли-

ше консервували чинну модель.

Попередні численні зміни у структурі органів кримінальної юс-

тиції не мали системного характеру. Вони були спрямовані переваж-

но на задоволення відомчих інтересів і не забезпечили створення

оптимальної системи запобігання злочинним діянням, їх виявлення,

розслідування та покарання винних осіб. Система органів, які тра-

диційно називають «правоохоронними» (органи внутрішніх справ,

Служби безпеки України, Державна прикордонна служба України,

податкова міліція та інші органи, що мають повноваження провадити

дізнання, слідство, застосувати адміністративні санкції), створена як

механізм переслідувань і репресій, не була трансформована в інсти-

тут захисту і відновлення порушених прав осіб. Не вживалося ефек-

тивних заходів щодо зниження рівня корупції в цій системі. Довіра

суспільства до цих органів є недостатньою для їх ефективної роботи.

Реформування кримінальної юстиції України має бути спрямова-

не на підвищення її ефективності для забезпечення прав і свобод лю-

дини і ґрунтуватися на принципах:

? верховенства права;

? гуманізації законодавства у сфері кримінальної юстиції;

? поєднання захисту прав особи і забезпечення публічних інте-

ресів;

? невідворотності відповідальності та покарання за криміналь-

но карані діяння;

? цілісності та закінченості (функціональна завершеність) регла-

ментації діяльності суб’єктів кримінальної юстиції;

? гарантуванні права на судовий захист;

? забезпечення рівності всіх перед законом і процесуальної рів-

ності сторін у кримінальному провадженні

Нові підходи у сфері кримінальної відповідальності та криміналь-

ного судочинства мають кардинально змінити умови забезпечення

прав людини, сформувати переконаність особи й суспільства в ді-

євості принципу верховенства права, підвищити рівень довіри гро-

мадян України до інститутів влади загалом і до органів та установ

си стеми кримінальної юстиції зокрема.

У результаті реформування системи органів кримінальної юстиції

досудове слідство буде покладене на:

1) національну поліцію;

2) фінансову поліцію;

3) військову поліцію;

4) слідчий підрозділ Служби безпеки України;

У сфері кримінальної юстиції прокуратура України має стати єди-

ним органом, на який покладено виконання таких функцій:

а) нагляд за додержанням законів органами, які проводять

оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування;

б) кримінальне переслідування особи, в тому числі висунення об-

винувачення, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням і

складання обвинувального акта;

в) нагляд за додержанням законів органами й установами, які ви-

конують судові рішення в кримінальних справах, а також застосо-

вують інші заходи примусового характеру, пов’язані з обмеженням

особистої свободи громадян

У системі протидії злочинності вирішальна роль належить кримінальній юстиції як специфічній державно-правовій інституції, наділеній спеціальними повноваженнями щодо здійснення кримінального судочинства. Для органів кримінальної юстиції головним завданням є протидія злочинності. Саме вони наділені повноваженнями щодо розкриття та розслідування злочинів, забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожна особа, яка вчинила злочин, була справедливо покарана і жоден невинуватий не був засуджений.

Кримінальна юстиція – відносно самостійна соціально-правова інституція реалізації кримінально-правової політики української держави, є складовою системи протидії злочинності в широкому сенсі розуміння поняття „протидія” як комплексу загально-соціальних та спеціально-кримінологічних заходів запобігання злочинним проявам та реагування на них

5. історичний аспект ювенальної юстиції

ювенальна юстиція (від англ. „Juvenile Justice” – правосуддя для неповнолітніх)

зародилася ще в стародавні часи, а тому цей інститут має довгу та цікаву історію, без

дослідження якої нам не вдасться зрозуміти, яку саме модель судів у справах неповнолітніх

необхідно будувати.

Ще у Дигестах імператора Юстініана (VI ст.) у четвертій книзі було закріплено титул IVпро захист неповноліт

Б. Ісмаілов обґрунтовано звертає увагу на те, що римське право залишило в історичній

спадщині ще один доказ захисту дітей державою. Йдеться про теорію держави-батька, в якій

держава оголошується найвищим опікуном дитини. Ця концепція вперше була задекларована

в кінці ХІХ ст., коли в історії ювенальної юстиції виник момент створення так званих „дитячих

судів”нього від несправедливогоі жорстокого покарання

У Законі ХІІ таблиць було закріплено положення, згідно з яким неповнолітня особа

звільнялася від відповідальності у випадку, коли вона не зрозуміла характеру злочинного

діяння [8]. Так, було законодавчо визначено принцип „прощення покарання”, який надалі

поширився у праві тих країн, які сприйняли і почали застосовувати римське право.

Закон ХІІ таблиць розмежовував злочини умисні та вчинені з необережності. Умисні

злочини характеризувалися неможливістю покаяння – за ними завжди наступало покарання.

Однак, якщо неповнолітнього визнавали „психічно незрілим”, допускалося зменшення

Покарання

Цим правилом, на думку Б. Ісмаілова, було започатковано і покладено в основу сучасної

ювенальної юстиції принцип розуміння. Засновником такого підходу до покарання

неповнолітніх правопорушників через застосування принципу розуміння вважається

французький юрист і дослідник у цій сфері права Філіпп Робер

Для періоду Середньовіччя характерними є жорстокість та повне ігнорування дитинства і

дитячих цінностей. Мельникова Е. Б

Проблеми ювенальної юстиції в середньовічній Європі не дискутувалися, проблеми

захисту прав дитини у різних галузях права, зокрема і у процесі притягнення до кримінальної

відповідальності, нікого не цікавили. Діти несли таку саму кримінальну відповідальність, як і

дорослі, і стосовно них застосовувалися практично всі види покарань, у тому числі і

найсуворіші, такі як смертна кара.

Однак деякі країни Європи (Іспанія, Італія та Польща), перебуваючи у середньовічному

стані свого розвитку, все-таки змогли принцип розуміння щодо дітей піднести вище за

середньовічні цінності

країнах Європи та Америки. Звичайно, такий історичний досвід у розвитку

ювенальної юстиції не був випадковим. Серйозним імпульсом, після якого стало зрозуміло,

що без спеціального правосуддя для неповнолітніх правопорушників боротьба з дитячою і

підлітковою злочинністю приречена на невдачу, відбувалося масштабне зростання злочинності

в кінці ХІХ ст. Саме в цей час Європа та Америка були переповнені гуртами юних волоцюг і

правопорушників.

Перший суд у справах неповнолітніх був створений в Австралії в 1890 р., потім у 1894 р. у

Канаді, а в 1899 р. у США

Характерною особливістю США у створенні ювенальної юстиції є те, що суди для

неповнолітніх були чіткіше організовані і мали системний характер.

Ще однією особливістю діяльності такого суду в США стала широка співпраця суду із

населенням судового округу. Було засновано велику кількість благодійних організацій, жіночих

клубів, товариств захисту дітей від жорстокого поводження.

ювенальна юстиція США передбачала: індивідуальний підхід до дитини, спеціальну

процедуру судового розгляду справ про обвинувачення неповнолітніх, посилену допомогу

неповнолітнім, а не їхнє покарання; реалізацію обраних заходів для неповнолітнього державним

опікуном і громадськістю; обговорення з опікунами і батьками призначення виховних і

лікувальних заходів

Інститут ювенальної юстиції порушує одну із найважливіших проблем суспільства –

проблему захисту прав та інтересів дітей шляхом створення особливого (спеціального) порядку

судочинства стосовно неповнолітніх. Вивчивши історичний досвід формування ювенальної

юстиції, можна сказати, що ця проблема для сучасного суспільства не є новою.

Отже, ювенальна юстиція має довгу історію і характеризується різними моделями побудови

судів у справах неповнолітніх.