7.Концепцція реформування кримінальної юстиції україни

Розглянувши питання щодо ходу реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів, Рада національної безпеки і оборони України вирішила:

1. Схвалити проект Концепції реформування кримінальної юстиції України (додається).

2. Запропонувати Президентові України затвердити Концепцію реформування кримінальної юстиції України.

Метою Концепції реформування кримінальної юстиції України (далі - Концепція) є підвищення її ефективності для забезпечення прав і свобод людини. Вона має будуватися на таких принципах:

- верховенство права;

- гуманізація законодавства у сфері кримінальної юстиції;

- поєднання захисту прав особи і забезпечення публічних інтересів;

- невідворотність відповідальності та покарання за кримінально карані діяння;

- цілісність та закінченість (функціональна завершеність) регламентації діяльності суб'єктів кримінальної юстиції;

- гарантування права на судовий захист;

- забезпечення рівності всіх перед законом та процесуальної рівності сторін у кримінальному провадженні;

- відповідність нормативних актів з питань функціонування кримінальної юстиції вимогам міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Завданням Концепції є створення науково обгрунтованої методологічної основи, визначення змісту та напрямів реформування системи кримінальної юстиції, а саме:

- гуманізація кримінального законодавства;

- удосконалення кримінальних процесуальних норм і суміжного законодавства, в тому числі з урахуванням світового досвіду;

- перебудова організаційно-функціональної структури кримінальної юстиції відповідно до норм реформованого законодавства;

- реформування процедури досудового розслідування;

- реорганізація системи органів досудового розслідування, функціональне відмежування їхньої діяльності від діяльності розвідувальних і контррозвідувальних органів;

- забезпечення ефективності кримінального судочинства;

- посилення захисту прав та інтересів потерпілих, гарантоване відшкодування завданої злочином шкоди;

- створення умов для гуманізації сфери виконання кримінальних покарань;

- розвиток інституту пробації та розширення застосування відновних процедур і примирення.

Реформування органів кримінальної юстиції має бути спрямовано на вдосконалення їхньої діяльності за європейськими стандартами з метою підвищення рівня захисту прав людини і основоположних свобод, посилення боротьби з кримінально караними діяннями і, як наслідок, на зростання довіри населення до цих органів.

9. Основні документи оон , зміст стандартів функціонування правосуддя, прав людини залученого в його сферу діяльності

Загальна декларація була прийнята у вигляді резолюції Генеральної Асамблеї ООН, і тому закріплені в ній норми мають лише рекомендаційний характер. Тобто, вони бажані, але не обов'язкові для держав - членів ООН. Але все ж, оцінюючи юридичне значення і силу положень декларації, слід враховувати те, що в міжнародному праві поряд з договором важливу роль відіграє і звичай, який формується в результаті міжнародної практики держав і поступово визнається ними правовою нормою. І саме проголошені в Загальній декларації основні права і свободи розглядаються сьогодні більшістю країн як юридичне обов'язкові звичаєві або договірні норми. У конституціях багатьох країн світу містяться посилання на цей документ і включається низка його положень. На Декларацію часто посилаються при тлумаченні національного законодавства з прав людини, а також у судовій практиці. Вміщені в Декларації принципи і норми постійно розвиваються і уточнюються у процесі укладення нових міжнародних угод. Все це свідчить про дієвість цього документа і його важливе значення для розвитку міждержавних відносин.

Другим важливим міжнародним документом з прав людини є Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, схвалений ООН 16 грудня 1966 р.Економічні, соціальні і культурні права - права другого покоління. Вони порівняно недавно стали проголошуватися і закріплюватися законодавством різних країн світу і міжнародними документами. У конституціях і законодавчих актах ХVІІІ-ХІХ ст. давався переважно перелік громадянських і політичних прав. Економічні і соціальні права в той період розглядалися як другорядний, побічний продукт їх розвитку. І лише на початку XX ст. в конституціях деяких держав все більший і більший наголос робиться на соціально-економічних правах. Вперше широкий обсяг таких прав був проголошений у Конституції РСФРР. Окремі соціально-економічні положення містилися також в мексиканській Конституції 1917 р., прийнятій після революції в цій країні. Після Першої світової війни положення про соціально-економічні права знайшли місце у Веймарській Конституції Німеччини 1919 р., Конституції Іспанської республіки 1931 р., Конституції СРСР 1936 р., Конституції Ірландії 1937 р., а після Другої світової війни - Конституції Японії 1946 р., Конституції Італії 1947 р. та ін.

10. Звід принципів захисту всіх осіб ,що               піддаються затриманні чи висновку у якійби те не було формі

 Генеральна Асамблея ,      посилаючись на свою резолюцію 35 / 177 від 15 грудня 1980 року, в якій вона поклала на Шостий комітет завдання розробки проекту зводу принципів захисту всіх осіб , що піддаються затриманню чи ув'язненню в якій би то не було формі , і ухвалила заснувати з цією метою робочу групу відкритого складу ,      приймаючи до відома доповідь Робочої групи за проектом зводу принципів захисту всіх осіб , що піддаються затриманню чи ув'язненню в якій би то не було формі * , яка провела засідання в ході сорок третій сесії Генеральної Асамблеї і завершила розробку проекту зводу принципів ,

  Ці Принципи застосовуються для захисту всіх осіб , піддаються затриманню чи ув'язненню в якій би то не було формі.

    принцип 1      Всі особи , піддані затриманню або ув'язненню в якій би то не було формі , мають право на гуманне поводження і повагу гідності , властивої людській особистості .                             принцип 2      Арешт, затримання чи ув'язнення здійснюються тільки в суворій відповідності з положеннями закону та компетентними посадовими особами або особами , уповноваженими законом для цієї мети.                             принцип 3      В інтересах осіб , що піддаються затриманню чи ув'язненню в якої б то не було формі , не допускається ніяке обмеження чи применшення яких би то не було прав людини, визнаних або існуючих в якій-небудь державі відповідно до права , конвенціями , правилами чи звичаями , на тій підставі , що ці права не визнаються або визнаються в меншому обсязі в сьогоденні Зводі принципів.                             принцип 4      Арешт або в якій би то не було формі і все заходи , що зачіпають права людини , стосовно до затриманих або перебувають в ув'язненні особам , повинні здійснюватися в силу постанови чи підлягати ефективному контролю судового або іншого органу .

11.утримуваня, порівняльна характеристика, припустимі обмеженн прав увязнених у контексті міжнар-правових стандартів з дотрримання прав людини

Міжнародні стандарти поводження із засудженими — це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Ці стандарти були узгоджені міжнародною спільнотою і в їх підґрунті насамперед лежить Загальна декларація прав людини. Прийняті на її розвиток Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які породжують юридичні зобов'язання для держав, котрі їх ратифікували (в тому числі й Україна), містять відповідні положення щодо поводження з особами, позбавленими волі. Крім цих міжнародних документів загального (універсального) характеру є доволі великий перелік документів, що доповнюють і деталізують загальні принципи і безпосередньо стосуються засуджених. Перелік основних міжнародних правових документів щодо осіб, що відбувають покарання за вироком суду, нараховує понад 30 найменувань. За ступенем зобов'язань, що виникають при впровадженні міжнародних стандартів у кримінально-виконавче законодавство тих чи інших країн, існують положення, що є обов'язковими до виконання в національних кримінально-виконавчих системах, і такі, що розглядаються як рекомендації, для реалізації яких повинні бути створені відповідні соціально-економічні передумови.

Принципи, закладені в Загальній декларації прав людини, розвиваються в таких актах спеціалізованого характеру, що мають своєю метою виклад стандартів поводження із засудженими, як Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.), Декларація про захист всіх осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1975 р.), Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання (1984р.), Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (1979 р.), Принципи медичної етики, що визначають роль працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених чи затриманих осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання (1982 р.), Заходи, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до страти (1984 р.), Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила, 1985 р.), Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню та ув'язненню в будь-якій формі (1989 р.)> Мінімальні стандартні правила ООН стосовно заходів, не пов'язаних із тюремним ув'язненням (Токійські правила, 1990 р.), Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990р.).

До європейських стандартів організації та правового регулювання виконання покарань належать:

- Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками від 30 листопада 1964 р.;

- Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини 1950р.;

- Європейська конвенція з попередження катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання 1987 р.;

- Європейські тюремні правила, оголошені рекомендацією № К (87) З Комітету міністрів Ради Європи від 12 лютого 1987 р.;

- Резолюція Комітету міністрів Ради Європи від 9 березня 1976 р. “Про деякі міри покарання, альтернативні позбавленню волі”;

- Резолюція Комітету міністрів Ради Європи стосовно виборчих, громадянських та соціальних прав ув'язнених від 1 лютого 1962 р.;

- Резолюція Комітету міністрів Ради Європи про працю ув'язнених від 18 вересня 1975 р.;

- Резолюція Комітету міністрів Ради Європи про освіту в тюрмах від 13 жовтня 1989р.;

- Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи стосовно системи ув'язнення та поводження з небезпечними злочинцями від 24 вересня 1982р.;

- Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи стосовно надання короткотермінових відпусток ув'язненим від 24 вересня 1982 р.;

- Європейські правила щодо громадських санкцій та заходів, оголошені рекомендацією № К. (92) 16 Комітету міністрів Ради Європи.

Наведений перелік міжнародних документів за масштабами їх дії дозволяє виділити серед них стандарти поводження з засудженими універсального (розробленого ООН) та регіонального (на рівні Ради Європи) характеру.Основоположні принципи поводження з особами, позбавленими волі, фундаментального характеру, що містяться в міжнародних документах, ґрунтуються на необхідності забезпечувати права засуджених, що невіддільні від загальних прав людини. Це означає, що позбавлені волі мають право на: життя та особисту недоторканність; здоров'я; працю; відпочинок; незастосування до них тортур чи іншого нелюдського поводження; повагу людської гідності; належні правові процедури; свободу від будь-якої дискримінації; свободу від рабства; свободу совісті та думок; свободу віросповідування; недоторканність сімейного життя; самовдосконалювання.

Для забезпечення цих прав міжнародні стандарти рекомендують організувати функціонування установ позбавлення волі таким чином, щоб вони були місцями, де не повинна виникати небезпека для життя, здоров'я та особистої недоторканності як позбавлених волі, так і персоналу. У місцях позбавлення воля засуджені не повинні зазнавати дискримінації. Умови тримання осіб, засуджених до позбавлення волі, не повинні додатково до обмежень, зумовлених фактом ізоляції, обмежувати права і свободи людини і громадянина. Режим позбавлення волі не повинен занадто обмежувати контакти засуджених із зовнішнім світом, тому міжнародні стандарти особливу увагу приділяють тим аспектам поводження з позбавленими волі, які спрямовані на підготовку цих осіб до повернення до життя у суспільстві.