15 Міжнародні принципи поводження з увязненими

Oсновні принципи поводження з ув'язненими

1. Усі ув'язнені користуються повагою, бо у них є гідність i значимість, як людей.

2. Не допускається ніякої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного або соціального походження, майнового стану, народження чи за іншою ознакою.

3. Бажано також поважати peлігійні переконання i культурні традиції тiєї групи, до якої належать ув'язнені, в ycix випадках, як цього вимагають місцеві умови.

4. Тюрми несуть відповідальність за утримання ув'язнених i захист суспільства від правопорушень у відповідності до інших соціальних завдань будь-якої держави та й основними обов'язками у сприянні добробутові i розвиткові вcix членів суспільства.

5. За винятком тих обмежень, необхідність яких надто обумовлена фактом ув'язнення в тюрму, вciув’язнені користуються правами людини i фундаментальними свободами, викладеними у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права, Міжнародному пакті про громадянські й політичні права i Факультативному про­токолі до них (Резолюція 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї, Додаток), а також іншими правами, що викладені в інших пактах Організації 0б'єднаних Націй.

6. Усі ув'язнені мають право брати участь у культурній i просвітній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток людської особистості.

7. Слід докладати i заохочувати зусилля для скасування одиночного утримання як покарання i обмеження його застосування.

8. Необхідно створювати умови, які дають в'язням можливість займатися корисною оплачуваною працею, що полегшить їx реінтеграцію на ринку робочої сили їхнix країн i зобов'яже їx надавати фінансову допомогу своїм ciм'ям i родичам.

9. Ув'язнені користуються медичним обслуговуванням, яке є в даній Kpaїнi, без дискримінації у зв’язку з їx юридичним станом.

10. 3 участю i при сприянні громадських i соціаль­них інститутів, з належним урахуванням інтересів потерпілих створюються сприятливі умови для реінтеграції колишніх в'язнів у суспільство в найбільш сприятливих умовах.

16. Поняття права на волю і особисту недоторканість

стаття 5 Європейської конвенції гарантує право кожного на свободу та особи­сту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж від­повідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:законне ув'язнення особи після її засудження компетентним судом;законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимоги су­ду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом;аконний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

Згідно з ч. 2 цієї статті кожного заарештованого має бути негайно поінформо­вано зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обви­нувачення проти нього.Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту (с) п. 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд >продовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове засідання.

Частина 4 ст. 5 Європейської конвенції гарантує кожному, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання, право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.Відповідно до ч. 5 Європейської конвенції, кожен, хто є потерпілим від ареш­ту або затримання на порушення положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування.