2. Становлення філософії української національної ідеї в контексті розвитку національної культури 19 початок 20 століття

Будучи соціальним організмом, соціальною спільністю, нації самостійно визначає свій культурний розвиток, але при цьому варто враховувати надзвичайно важливий фактор - світову культуру, що впливає на цей розвиток. Розглядаючи національну культуру у всьому багатстві її втримування й різноманітті фарб, як закономірний щабель у розвитку світової культури й необхідний внесок у загальнолюдську цивілізацію, можна визначити її як синтез національно-особливого, інонаціонального й загальнолюдського (світового), переробленого й освоєного національним. Звідси спостерігається два види розвитку кожної національної культури: по-перше, як неповторної, унікальної за формою, і, по-друге, як частини світової культури, що усвідомлює й проявляє себе в ній. Але й у тім і в іншому випадку вона містить і виражає в тій або іншій формі загальнолюдський початок.

Сама головна й найпривабливіша особливість національної культури - це її дивна розмаїтість, самобутність і неповторність. Розвиваючи особливості своєї культури, нації уникає наслідування й принижене копіювання, створює свої форми організації культурного життя. Якщо культура не має особливого, тільки їй властивого аромату, вона подібна до безликої людини. Як і будь-який прояв індивідуальності, самобутність національної культури збагачується одночасно із загальним розквітом націй, упевненістю у своєму майбутнім місці у світовій цивілізації.

У кожної національної культури, як і в національної ідеї є свої плоди: духовні знаходження й відкриття, свої драми й трагедії, своє бачення миру. Розвиток її відбувається не в стерильній колбі, а в умовах соціальних протиріч, боротьби прогресивних традицій з відсталими й консервативними явищами. Своє майбутнє кожний народ сьогодні зв'язує з національною ідеєю, що є для нього гарантом життя й інтеграції в загальносвітову культуру. Ця ідея має свою іманентну логіку: саме вона підтримує духовний і інтелектуальний потенціал націй, виступає імпульсом творчої діяльності людини, зміцнює духовне здоров'я народу, створює його національно-моральний ідеал.

Кожна національна культура належить всьому людству й зобов'язана самовиразитися перед усім миром. Кожної з наших національних культур ще має бути сказати своє слово у світовій культурі нового часу. Адже єдиної національно-культурної моделі немає. Прибалтійським державам властива своя культурна модель, республікам середньоазіатським - інша й т.д. Але кожна із цих культур іде своїм оригінальним і своєрідним шляхом до загальнолюдських цінностей.

Зусилля суспільства по зміцненню національних культур зустрічають опір різних суспільних чинностей, наприклад, як це ні парадоксально, - націоналістичних елементів, що декларують «волю націй». Утрирування національних цінностей у нашій співдружності, насамперед, пов'язане із загальною економічною й соціальною кризою країни, посиленням групових інтересів, що найчастіше прикриваються національними мотивами. гасла, Що З'явилися, про пріоритетність корінних націй і її особливих прав на своїй території, дискримінація інших націй несуть більшу небезпеку для загальнокультурного простору й культур малих народів і народностей. Доречно тут згадати, що такої тенденції ми не спостерігаємо, наприклад, у релігії. Релігійні навчання не замикаються на вузькому розумінні національності. Ні християнство, ні іслам, ні буддизм не ділять людей за цією ознакою.

Позбавлений шляхетних соціальних ідеалів людини висуває на перший план ідеологію національну, причому звичайно вакуум заповнюється широко доступною, дохідливою ідеологією войовничого націоналізму. Треба визнати, наприклад, що ідея «національної винятковості» продовжує залишатися частиною нашого життя, набирає чинність процеси гіпертрофіровання національної ідеї.

Без спілкування й відкритості нації приречена на обмежене культурне життя, у відомому змісті - на культурне зубожіння. Небезпечний шлях культури в самоізоляцію веде до затхлої, обмеженої провінціальності, гальмує зустріч зі світовою цивілізацією. Навіть зі шкільної фізики відомо, що система, що не споживає енергії ззовні, приречена на «круту» ентропію, на виродження й розпад. Замкнутих культур ні, вони задихнуться в окремих національних норах. Культура - немов намисто з ряду культур-перлин. У духовно взаємозалежному світі кожна національна культура численними нитками неминуче пов'язана з іншими й залежить від них. Помислять про свою ізольовану культуру - це не тільки данина національному міщанству й бессмыслию, це шлях до згубного ізоляціонізму, самогубному для культури будь-якого народу.