2 Українські культурні внесення в литовське, польське і моско середовище

Увагу росiйських письменникiв-сентименталiстiв XIX століття привертала насамперед пишнiсть української природи — доказом того є твори Петра Шалiкова пiд назвами «Наша Украина — другая Италия», «Путешествие в Малороссию», «Второе путешествие в Малороссию». Завдяки захоплюючим описам Днiпра, полтавських краєвидiв, а також картинок з життя окремих урядовцiв, цi книги здобули широку популярнiсть у Захiднiй Європi й були надрукованi в перекладах на цiлий ряд iноземних мов, в тому числі на польську в 1802 роцi. Росiйських сентименталiстiв XIX століття цiкавить багате обрядами i звичаями життя українського народу, привертає увагу прихильнiсть до давнiх батькiвських традицiй, що знайшло вираз у таких творах як: «Отрывки из писем о Малороссии», «Письма из Малороссии» О.І.Льовшина «Отрывки из путевых заметок одного украинца по дороге из Петербурга в Харьков» (1817), «Малороссийская деревня» .Доба преромантизму в россiйський лiтературi була часом iнтенсивних записiв, опрацювання та видавництва науковцями фольклористичних джерел, а також художньої обробки письменниками усної української лiтератури, головним чином епiки, разом з козацькими думами i iсторичними пiснями, билинами київського та галицько-волинського циклу, що приводило до висвiтлення фактiв, мотивiв i тематики двох найважливiших епох в iсторiї України: перiоду Київської Русi i часiв Козаччини. Преромантична зацiкавленiсть славiстiв i письменникiв етнографiєю, фольклористикою та iсторiєю України, збагатила бiблiографiю українiстики в кiлькох важливих позицiях, котрi для представникiв українського народного вiдродження давали готовий матерiал до творення лiтературних творiв сучасною українською мовою, натомiсть росiйськомовнi письменники використовували цей матерiал найчастiше у цiлях декоративних, збереження українського колориту у творах на «малоросiйську» тематику. Тематика й здобутки української культури виявляли себе в рiзноманiтних контекстах в лiтературних i публiцистичних творах першопланових росiйських письменникiв, зацiкавлених культурою та iсторiєю, традицiями українського народу, особливо в перiоди преромантизму i романтизму. Починаючи з усної української епiки, пiсень чи казок, а також героїчних поем часiв Київської Русi, «Владимир Возрожденный» Михайла Хераскова, «Алеша Попович» Миколи Радищева, через сентиментальну повiсть Костянтина Батюшкова «Предслава и Добрыня», iсторично-казковi мотиви з епохи Київської держави проникають до твору Василя Жуковського «Двенадцать спящих дев», а також Олександра Пушкiна «Руслан i Людмила».Серед творiв з фабулою чи тематикою запозиченою з лiтописiв доби Київської Русi чи Козаччини належить вiдзначити:

• Кондратiя Рилєєва — «Вещий Олег», «Олег на могиле Игоря», «Святослав», «Мстислав Удалой», «Рогнеда», а також думи — «Гайдамаки», «Богдан Хмельницький», «Наливайко», поему «Войнаровський»,

• Вiльгельма Кюхельбекера — поема «Святополк Окаянный»,

• Олександра Марлiнського — поема «Андрей, князь Переяславський»,

• Михайла Загоскіна — популярний роман «Аскольдова могила», котрий нiби пiдсумовував попереднi твори присвяченi Київськiй Русi. Протягом двох сторiч, вiд другої половини XVII століття до першої половини XX століття Україна, українська тематика постiйно присутня в творах росiйськомовних письменникiв. Одночасно тривав процес вiдродження власне української лiтератури в нових мовних шатах — завдяки Iвановi Котляревському, цiлiй плеядi українських преромантикiв на чолі з Руською трiйцею (М. Шашкевич, Я. Головацький, I. Вагилевич та iн.), Тарасом Шевченком, Кирило-Мефодiєвським братством, українство стає для поодиноких росiйських письменникiв культурним партнером.

Найстарші польські костели, будувалися, різьбили й розмалювали «грецьким способом»; на монетах Болеслава Хороброго стрічаємо зображення храму в візантійському стилю. «Формою й звичаєм греків» були збудовані костели в Тиньцу, Сєцєхові, на Лисій Горі, Плоцьку, в Кракові (св. Андрія) та інші. Одним з найстарших творів українського мистецтва на польських землях був різьблений причілок вроцлавського костела св. Михайла, фундованого в 1146-1161 рр. польським вельможею Яксом Грифітою. Костел розібрано в XVI ст., але рисунок його різьбленого причілка, щасливо зберігся. Посередині його полукруглого щита бачимо Христа на веселці слави, з книгою в лівій руці й правою рукою піднятою до благословення. Зправа стоїть князь Болеслав Кучерявий з сином Лешком, зліва клячить Якса і його жінка Агапія. Напис на околі причілка латинський, але імя Агапії виписане кирилицею. Східній характер різьби, разом з кириличним написом, були виконані українськими майстрами. Дуже можливо, що українці були й будівничими самого костела.

Найбільші культурні заходи української спільноти в Польщі це: “Фестиваль Української Культури” в Сопоті.“Молодіжний Ярмарок” в Ґданську, “На Івана на Купала” в Дубичах Церковних.Фестиваль Української Культури на Підляшші “Підляська Осінь”, “Лемківська Ватра” в Ждині, “Дні Української культури” – Ґіжицко, Щецінь, “Битівська Ватра” в Битові.Українська Національна меншина має своїх представників в органах місцевого самоврядування, переважно в вармінсько-мазурському воєводстві. Один з них виконує функцію голови воєводської ради – (sejmiku wojewódzkiego). Веде навчання української мови в 106 школах і пунктах навчання, де вчаться коло 2700 учнів. Діє чотири загальноосвітні ліцеї.

У великому князівстві Литовському панувала руська мова: про неї не можна ще казати, що то була українська, бо в ній були елементи білорусь­кої; це була та мова, якої вживали в ХІ-ХШ століттях в князівствах України-Руси. Навіть на Жмуді, яка становила вийняток своїм кон­серватизмом, документи писали руською мовою. У великому Литовсько-Руському князівстві перемогла право­славна віра. Вище вже була мова, що ґедимін залишався поганином, але частина його синів та дочок були охрищені й пошлюбилися з християнами. Сам Ольгерд був двічі одружений — з дочкою Вітеб­ського князя Марією та Тверського князя Юліянноіе. Всі його 12 синів та 6 дочок були охрищені. Наприкінці XV ст. лише Трокська земля, де князював Ольгердів брат Кейстут, та Жмудська залишиямся поганськими. Цікава річ: у 1382 році Жмудь заявила Яґайлові, що визнає його князем, якщо він залишиться вірним релігії поган­ських предків, і, не діставши згоди, перейшла до Кейстута. Так творилася могутня Литовсько-Руська держава, яка орієнту­валася на давню руську, але заразом і на західньоевропейську культуру. Ольґерд твердо вірив, що «вся Русь мусити належати до Литви», і в другій половині XIV ст. розпочав її «збирання», що ха­рактеризує політику Московського князівства лише з XV ст. Добу Ольґерда може характеризувати вірш, знайдений у книзі Статуту 1588 року.