1.2.2. Ціннісна орієнтація на народження дітей

Хоча за спрямованістю своєї життєдіяльності пересічна українська родина є дітоцентриською, це не означає, що подружжя прагне мати багато дітей. Як свідчать дані обстеження домогосподарств України, все більш поширеною стає однодітна сім’я. Так, 72,3 % сімей, які мають дітей, це родини тільки з однією дитиною і лише кожна четверта (24,1 %) має дві дитини. Сім’ї з трьома й більше дітьми є рідкісними, їх питома вага не перевищує 3,6 %²⁹ (Табл.1.6).

Таблиця 1.6.

Народжуваність, шлюби та розлучення в Україні30

Рік	Кількість народжеиих дітей (тис.)	% дітей, народжених жінками, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі ( % до всіх новонароджених)	Кількість зареєстрованих шлюбів (тис.)	Кількість зареєстрованих розлучень (тис.)
1990	657,2	11,2	482,8	192,8
1995	492,9	13,2	431,7	198,3
2000	385,1	17,3	274,5	197,3
2005	426,1	21,4	332,1	183,5
2006	460,4	21,1	355,0	179,1
2007	472,7	21,4	416,4	178,4

Таким чином, ностальгія за традицією багатодітності, яка часто простежується в обговореннях шляхів відродження української національної культури, як і спроби пропагувати багатодітність у родині як засіб від усіх лих, зокрема, пов’язаних з трудовим і моральним вихованням молоді, навряд чи досягатимуть потрібного ефекту.Традиції багатодітності в нашій країні втрачені.Зменшення кількості дітей – загальна тенденція цивілізованих країн. Вона викликана цілим комплексом причин, головними з яких є: підвищення стандартів матеріального і культурного рівня життя, якості виховання дітей; висока зайнятість жінок у сфері суспільного виробництва; поширення цінності кар’єри і самореалізації жінки не тільки в родині й дітях, але й у професійній діяльності. Здебільшого причиною однодітності або бездітності є нестабільність самого шлюбу, його висока конфліктність і невпевненість жінки в його довготривалості. Однак більшість експертів у сфері сімейних відносин сходяться на думці, що головною причиною обмеження народжуваності є прагнення батьків у майбутньому забезпечити дитину гідними умова життя. Особливо це актуально для нашої країни, де більшість сімей мають обмежені економічні ресурси.

Проте не варто погоджуватися з тим, що наша країна стає «країною однієї дитини в родині». У 2009 році рівень народжуваності на жінку дітородного віку становив 1,5 дитини. Постає питання про основні причини низького рівня народжуваності. Це низький рівень життя населення, стан здоров’я жінок та чоловіків, чи, можливо, зміна відносин поміж статями та ставлення до батьківства? Певні відповіді на ці запитання дають результати опитування населення, наведені у таблиці 1.7³¹.

Таблиця 1.7.

Умови, за яких жінки та чоловіки погодилися би мати дитину, 2007 р. ( %)*

Умови для народження дитини	Чоловіки	Жінки
Після підвищення власного матеріального добробуту	29	27
За наявності постійної роботи	9	9
За умов більш гнучкого графіку власної зайнятості	1	3
Після отримання власного житла	11	11
Після покращення відносин з чоловіком/дружиною	4	7
За умов меншого завантаження на роботі	2	3
За умови допомоги щодо домашньої роботи	1	3
За умов покращення і збільшення площі квартири /дому	5	6
За умов проходження лікування	2	3
За умов посилення соціального захисту материнства і дитинства	8	13
Не залежно від обставин	13	8
Важко відповісти	18	13

*Відхилення від 100 % за рахунок того, що респондент мав можливість відмітити декілька варіантів відповіді

Головною умовою, за якої як чоловіки, так і жінки розглядали би питання про народження дитини, є підвищення матеріального добробуту.Такої думки дотримується майже третина жінок (29 %) та більше чверті чоловіків (27 %). Значні сподівання опитані покладають на державу; до варіанту відповіді «за умов посилення соціального захисту материнства і дитинства» приєдналися 13 % жінок та 8 % чоловіків, причому ця умова на другому місці серед усіх варіантів відповідей. На третьому, за частотою згадування, – отримання власного житла (11 % жінок, і стільки ж чоловіків). Водночас аналіз цих даних свідчить про наявність певних гендерних відмінностей. Жінки частіше обирають відповіді, пов’язані з умовами поєднання роботи й домашніх обов’язків – покращення відносин з чоловіком/дружиною, більш гнучкий графік власної зайнятості, посилення соціального захисту материнства й дитинства.

Очевидно, що саме в цьому напрямку потрібно розвивати соціальну політику – не тільки механічно збільшувати матеріальну допомогу на дитину, але й зміцнювати такі державні механізми сімейної політики, як запровадження гнучких графіків роботи, зменшення податків для батьків неповнолітніх дітей, можливість часткової зайнятості для батьків, які мають малолітніх дітей, забезпечення потреб у дитячих дошкільних закладах тощо.

У порівнянні з 1980-ми роками в Україні реєструється менша кількість шлюбів. Хоча просте порівняння кількості зареєстрованих за рік шлюбів не є коректним (потрібно враховувати «демографічні хвилі», зумовлені тим, що в різні роки на шлюбний ринок виходить різна кількість молоді). Все ж тенденція зменшення шлюбності чітко простежується. Це явище зумовлене двома головними причинами. По-перше, в умовах різкого падіння рівня життя, що припало на 1990-ті роки, різко погіршилися матеріальні можливості, необхідні для формування нової родини: низька середня заробітна плата по країні ледве забезпечувала потреби лише однієї людини, для молоді було практично неможливо купувати власне житло. Тому молодому чоловікові простіше було залишатися самотнім, ніж брати відповідальність за дружину і майбутніх дітей. По-друге, у ці ж роки Україна була охоплена другою хвилею «сексуальної революції», що відчутно похитнуло моральні норми взаємовідносин статей у молодіжному середовищі. В наслідку це призвело до легалізації дошлюбного сексуального досвіду та консенсуальних (незареєстрованих) шлюбів. Як відомо, феномен зменшення шлюбності призводить до збільшення показника позашлюбної народжуваності, що й спостерігається нині. Відсоток дітей, народжених жінками, не зареєстрованими у шлюбі (порівняно з усіма новонародженими) у 1990 році складав 11.2 %; у 2007 становив вже 21,4 %. Тобто кожна п’ята дитина була народжена поза зареєстрованим шлюбом.

Таким чином, можна констатувати певну трансформацію сучасного інституту сім’ї. На сьогодні кількість розлучень не зростає, зокрема у 2006 році їх кількість була вдвічі меншою, ніж кількість зареєстрованих шлюбів. Однак громадяни вступають до шлюбу рідше, ніж у 1980-х чи на початку 1990-х рр. Поступово, але зростає чисельність консенсуальних (незареєстрованих) шлюбів. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, частка незареєстрованих шлюбів складала 7 % до всіх шлюбів. Це може означати, з одного боку, що в Україні набуває дедалі більшої популярності така альтернативна форма сімейного життя як співжиття внаслідок поширених переконань, що основним є не реєстрація шлюбу, а почуття до партнера. З іншого - іноді саме ця форма обирається вимушено,через відсутність матеріальних умов для створення традиційної родини. Але причиною збільшення консенсуальних (незареєстрованих) шлюбів є також зміна моральних цінностей населення щодо обов’язковості реєстрації шлюбу. Відомо, що в західних країнах Європи існують доволі ліберальні погляди щодо необхідності реєстрації шлюбу. Вони, безумовно, впливають і на українську молодь. Проте за даними «Європейського соціального дослідження» 2007 року, українці все ще вирізняються досить суворими моральними поглядами щодо ситуації, коли чоловік\жінка живе з жінкою\чоловіком без реєстрації шлюбу. Половина опитаних українців не схвалює таку ситуацію, більш ніж чверть відповіли, що їм «важко відповісти», 17 % жінок та 18 % чоловіків схвалюють таку поведінку, 4 % жінок і чоловіків не знають, як оцінити ситуацію³².

Таблиця 1.8.