Розділ 4. Стан та перспективи реалізації державної сімейної політики в україні

4.1. Концептуальні засади державної сімейної політики

Стабільність держави, розвиток суспільства тісно пов’язані з економічним, соціальним, фізичним та духовним здоров’ям сім’ї. Ефективність функціонування інституту сім’ї залежить від ставлення держави до проблем, інтересів і потреб кожної родини. Втім соціально-економічні, політичні, культурні трансформації, що розпочалися в нашій країні 1991 року, суттєво позначилися на становищі та функціонуванні сім’ї.

З метою підтримки та забезпечення необхідних умов для повноцінного функціонування інституту сім’ї в Україні, з перших років незалежності, почала формуватися державна сімейна політика. Така політика була визнана одним з пріоритетних напрямків державної соціальної політики. За дев’ятнадцять років незалежності вдалося зробити суттєві кроки, але ще існує багато невирішених проблем. Основні зусилля спрямовуються на створення сприятливих умов для нормального функціонування сімей, особливо сімей з двома та більше дітьми, а також на розбудову системи підтримки родин, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Фактично з 1999 року державна сімейна політика позиціонувалась як невід’ємна складова програм діяльності різних урядів. Проте слід визнати, що частина ініціатив у сфері державної сімейної політики не мала успіху оскільки не було забезпечено стабілізації соціально-економічної ситуації в країні. Чинний Уряд усвідомлює свою відповідальність за створення ефективної системи державної сімейної політики через забезпечення стабілізації та поступове покращення економічної ситуації в Україні.

Конституція України проголошує, що сім’я, разом з дитинством і материнством, охороняється державою (Ст. 51), що кожна людина має право на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї (Ст. 48).

Концепція державної сімейної політики, яка затверджена Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 року № 1063-XIV, передбачає здійснення цілісної системи заходів щодо становлення та розвитку сім’ї, поліпшення її життєвого рівня, створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов і гарантій для життєвого визначення, інтелектуального, духовного, фізичного розвитку особистості починаючи з дитячого віку. Концепція визначає наступні фундаментальні принципи:

• сім’я є пріоритетом у житті демократичного суспільства;

• сім’я є суверенною та автономною в питаннях прийняття рішень щодо свого розвитку;

• сім’я має прерогативу роль у гуманістичному вихованні підростаючого покоління.

Разом з тим, чинна Концепція містить в собі низку недоліків, які стали перешкодою на шляху досягнення проголошених принципів. Зокрема, в Концепції державна сімейна політика розглядається як система пріоритетних заходів. Передбачені заходи спрямовані на усунення наслідків, а не причин, які перешкоджають повноцінному функціонуванню сім’ї як соціального інституту. Отже, розробники Концепції не врахували, що відправною точкою для формулювання її цілей та завдань має бути комплексний підхід до сім’ї, як автономного цілісного соціального інституту, а завдання державної сімейної політики – створити умови для її життєдіяльності. Натомість у Концепції сім’я розглядалася як соціальний інститут, який не здатний до самостійного й повноцінного функціонування. Внаслідок цього держава сприймає сім’ю як суспільну проблему, з якою скоріше потрібно «боротися», а не надавати всебічну підтримку для її самостійного функціонування. В результаті такого підходу, основний вектор державної сімейної політики упродовж 1999–2009 рр. був спрямований на акумулювання ресурсів для матеріальної допомоги певним категоріям сімей: багатодітним сім’ям або тим, які опинилися в складних життєвих обставинах, неповним сім’ям тощо.

Надзвичайно важливо зазначити, що у Концепції відсутні визначення основних понять, які є ключовими для даної сфери. Зокрема бракує визначень: «державна сімейна політика», «категорії сімей», «студентська сім’я» та інші. Це призводить до різного тлумачення та змістового наповнення цих термінів. Тому за період дії чинної Концепції в різних нормативно-правових актах рівноцінно вживаються словосполучення «державна сімейна політика», «сімейна політика» та «політика держави щодо сім’ї». Відтак у кожному окремому випадку йдеться про різне змістове наповнення цього процесу. На практиці це позначилося дуже суттєво. Наприклад, через відсутність офіційного тлумачення виникають проблеми з визначенням правових механізмів реалізації державної сімейної політики та технологій практичної роботи. Така ситуація негативно впливає на рівень проведення тих чи інших заходів у рамках державних чи регіональних програм.

Успішність та ефективність подальшої розробки і реалізації державної сімейної політики значною мірою залежить від того, наскільки однозначно будуть тлумачитися згадані вище концептуальні поняття кожним суб’єктом державної сімейної політики, чи вдасться розробити систему комплексної адресної допомоги сім’ї з механізмом моніторингу процесу змін та оцінкою результату.

Необхідно визнати й той факт, що поряд з відсутністю офіційного тлумачення терміну «державна сімейна політика» існує невизначеність її об’єкта. В наслідок цього державна сімейна політика здебільшого є низкою ситуативних соціальних або квазісоціальних заходів, які формують пасивну споживацьку поведінку отримувачів й спрямовані переважно на вирішення окремих проблем дисфункційних сімей.

Як вже зазначалося протягом десяти останніх років основні ресурси держави спрямовуються на матеріальну допомогу багатодітним сім’ям або тим, які опинилися в складних життєвих обставинах, неповним сім’ям тощо. Такий підхід гальмує створення системи підтримки яка би задіювала та активізувала внутрішні механізми родини для самостійного подолання проблемної ситуації. Система підтримки мала б бути спрямована на подолання бідності, злиднів, хвороб, безробіття, бездомності. Нині чинні концептуальні засади державної сімейної політики передбачають лише окремі заходи, спрямовані на постійне надання допомоги проблемним сім’ям.

З метою досягнення цілей та реалізації завдань Концепції державної сімейної політики була розроблена Державна програма підтримки сім’ї на період до 2010 року, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2007 року № 244. Серед основних завдань Програми:

- удосконалення нормативно-правової бази з питань сім’ї для її належного розвитку та виконання соціальних функцій;

- всебічне зміцнення правових, моральних та матеріальних засад сімейного життя;

- запровадження правової, психологічної, педагогічної та методичної системи для повноцінного виховання дітей у сім’ї;

- підвищення рівня економічної активності та самостійності сімей, оптимізація їх соціального захисту, передусім тих, які мають дітей;

- створення системи цілеспрямованої підготовки майбутніх батьків до подружнього життя.

Дана Програма є одним з основних документів, яким керується в своїй роботі Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту та його структурні підрозділи.

До концептуальних засад державної сімейної політики відносяться також засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім’ї та родичів. Перелічені засади унормовані Сімейним кодексам України, нова редакція якого була ухвалена Верховною Радою України 10 січня 2000 рокуN2947-III.

Загалом, Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Разом з тим, Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником, а також між іншими родичами за походженням.

Наріжним каменем державної сімейної політики є принцип рівності прав жінки і чоловіка у сімейних правовідносинах щодо шлюбу та у сім’ї (ч. 6 Ст. 7 СК). Батьки мають рівні права на виховання дітей (Ст. 141 СК), спільне визначення питань щодо їхнього виховання (Ст. 157 СК), а діти мають право виховуватися батьками або іншими визначеними законом особами та брати участь в розпорядженні аліментами, якщо такі виплачуються на їх утримання (Ст. 179 СК).

Сімейне законодавство також визначає «осіб, які потребують матеріальної допомоги». Так, відповідно до Ст. 75 СК такими є особи, у яких заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна не забезпечують їм прожиткового мінімуму, встановленого законом. Необхідність матеріальної допомоги одним із подружжя спричиняє виникнення у другого члена подружжя обов’язку по його утриманню (ст. 75 СК). Сімейні правовідносини також існують у випадку, коли дитина не проживає спільно з батьками, незалежно від причин (ст. 3 СК).

Концептуально визначено та закріплено у Сімейному кодексі України, що захист сімейних прав та інтересів здійснюється в судовому порядку. При цьому правом на безпосереднє звернення до суду відповідно до ст. 18 СК наділені учасники сімейних правовідносин, які досягли 14 років. Сімейний кодекс України надає суду право застосовувати не лише ті способи захисту, які передбачені законом, а й ті, які передбачені договором між сторонами.

Таким чином, з часу прийняття Концепції державної сімейної політики більшість проблем, з якими стикаються сім’ї в Україні залишилися, а ті кроки, які здійснювалися Урядом впродовж 2000–2009 рр. у напрямку врегулювання державної сімейної політики були не достатніми. Адже за час, що минув, перед українськими родинами постали нові виклики, такі як зменшення соціальної терпимості та солідарності в суспільстві, відсутність діалогу між поколіннями, брак відповідального батьківства у молодого подружжя тощо. Крім того, розвиток сучасних інформаційних технологій, формування суспільства «без кордонів» поставили під загрозу збереження традиційних сімейних цінностей¹⁷¹.

Насамкінець зазначимо, що на сучасному етапі розвитку української держави виникає необхідність усвідомлення та переосмислення змін соціально-економічного, політичного, демографічного, національного та духовного життя людей з метою пошуку шляхів для покращання умов функціонування сім’ї, зокрема сім’ї з дітьми. Це можливо здійснити на основі ґрунтовного аналізу соціально-економічного стану сім’ї, умов життєдіяльності різних її категорій, комплексної оцінки реалізації головних функцій та визначення соціально-психологічних і соціокультурних проблем. Серед основних завдань державної сімейної політики на сучасному етапі слід наголосити на необхідності зміцнення цінностей сім’ї, шлюбу, батьківства та материнства, а також на важливості забезпечення умов для гідного утримання і виховання дітей.