1.1.3. Розлучуваність
Однією з найбільш гострих проблем української сім’ї залишається нестабільність шлюбних відносин тавірогідність розпаду сім’ї внаслідок розлучення. Високий рівень розлучуваності сформувався ще за радянських часів, а найвищі показники спостерігалися у середині 1990-х років.У 2000–2009 рр. спостерігається позитивна тенденція до зниження розлучуваності як в абсолютному (кількість розлучень), так і у відносному вимірі, тобто у розрахунку на 1000 населення. Якщо в 2000 році було зареєстровано 197,3 тис. розлучень (4 розлучення на 1000 наявного населення ), то в 2009 – 145,4 тис. (3,2 %). Особливо значні зміни відбулися після 2007 року (рис. 1.7).
Рис. 1.7. Кількість розлучень, зареєстрованих в Україні, загальний коефіцієнт розлучуваності та тенденція його змін у 2000-2009 рр.
Разом з тим, Україна (поряд з Росією та Республікою Білорусь) залишається у трійці «лідерів» за рівнем розлучуваності населення в Європі. Розпад шлюбу негативно впливає на життя всіх членів родини. Однак найбільшу небезпеку він становить для сім’ї, у якій є неповнолітні діти. В разі розіврання шлюбу відбувається руйнування того природного осередку розвитку дитини, яким є повна сім’я з матір’ю та батьком. Здебільшого сім’ї, які розпадаються, мають спільних дітей і щороку тисячі дітей переживають розлучення батьків. У 2007 році таких дітей було 123,8 тис., у 2008 р. – 113,4 тис., у 2009 р. – 96,9 тис.
Дослідження свідчать, що головною причиною розлучення є напруження у морально-психологічних, емоційних стосунках подружжя; почуття відчуженості, ревнощі, подружня зрада, незадоволеність інтимним життям. Емоційне напруження підсилює невирішеність матеріальних і житлових проблем. Крім того, вагомим чинником розпаду сім’ї є алкоголізм одного з її членів. Характерно, що алкоголь«вражає» сім’ї як в містах, так і в селах14.
Хоча розвиток сім’ї на всій території України відбувається в одному напрямку, однак спостерігаються певні регіональні відмінності сучасних демографічних трансформацій, пов’язані з особливостями традицій шлюбної і сімейної поведінки населення. У західних областях – Закарпатській, Львівській, Волинській, Рівненській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій – населення характеризується збереженням традиційних сімейних цінностей: більш раннім віком укладання шлюбу, низьким рівнем розлучуваності та позашлюбної народжуваності, а також незначною часткою повторних шлюбів. Сім’ї в цьому регіоні зазвичай мають більше дітей, менш поширеними є неповні сім’ї. Разом з тим, на півдні та сході країни рівень розлучуваності залишається значно вищим, поширені повторні та незареєстровані шлюби, що загострює відповідні демографічні та соціальні проблеми15.
1.1.4. Дітність сімей та дітородні орієнтації
Народжуваність значною мірою впливає на розвиток сім’ї безпосередньо, оскільки від її рівня залежить збільшення кількості сімей з дітьми, їх розмір та розподіл за кількістю дітей, а також опосередковано, формуючи вікову структуру населення, що лежить в основі сімейної структури16.
Сумарний показник народжуваності в Україні у 2009 році складав 1,46 дитини (у міських поселеннях – 1,33, а у сільській місцевості – 1,78), тоді як у 2000 році – 1,11 дитини (рис. 1.8).
Рис. 1.8. Сумарний показник народжуваності в Україні у 1990–2009 рр.