Розподіл видів адміністративних стягнень за роками

Рік	2005	2006	2007	2008	2009	8 місяців 2010
Види адміністративних стягнень
Штрафи	61737	66873	72080	74169	83687	58893
Адміністративний арешт	10615	9334	9718	10342	14289	9279
Попередження	7157	5822	5554	5104	3304	2461
Виправні роботи	349	375	412	350	230	64
Звільнено від адміністративної відповідальності	318	380	532	591	722	328
Всього	80176	82784	88296	90556	102232	71025

Отже, після звернення до правоохоронних органів із заявою на члена своєї родини щодо випадку насильства в сім’ї, заявник ще має сплатити штраф за свого кривдника, адже більшість кривдників є безробітними. Таким чином, штраф, переважно, слугує не мірою покарання для кривдника, а мірою покарання для родини – переважно для жінки та дітей. Жертва домашнього насильства страждає двічі, а кривдник фактично не несе адекватного покарання.

Багато проблем виникає в ситуаціях, коли насильство в сім’ї відбувається в стані алкогольного сп’яніння. За свідченням консультантів «гарячих ліній» та правоохоронців, таких випадків абсолютна більшість. На жаль, сьогодні такі ситуації є фактично безвихідними. Примусове лікування заборонено, примусове лікування як санкція, ухвалена судом, практикується дуже рідко. Окрім того, в країні немає достатньої кількості доступних закладів, які б надавали професійне лікування. Добровільне лікування коштує дорого, його не може дозволити собі більшість сімей. Така ситуація лише укріплює замкнуте коло насильства в сім’ї.

Протидія насильству в сім’ї потребує, перш за все, викорінення гендерних стереотипів, що надзвичайно поширені в суспільстві. Разом з тим, спостерігається необізнаність громадськості та державних службовців щодо міжнародних норм у сфері прав жінок та їх захисту від насильства. Це вимагає проведення кваліфікованих інформаційних кампаній. 25 лютого 2008 р. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун ініціював Всесвітню кампанію з викорінення насильства над жінками. Він закликав лідерів усього світу підтримати кампанію шляхом відповідних дій на національному рівні, а також створити глобальну мережу лідерів, які допоможуть привернути увагу громадськості до проблеми насильства щодо жінок.

У рамках проведення Всесвітньої кампанії ряд громадських організацій звернувся до Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту з ініціативою проведення в Україні Національної кампанії «Стоп насильству!», спрямованої на протидії насильства стосовно жінок, дітей та насильства в сім’ї. Її мета – привернути увагу українського суспільства до проблеми насильства як до порушення прав людини і залучити всіх громадян до боротьби з цим явищем.

Проблема протидії насильству в сім’ї постала в центрі уваги членів Комітету ООН по ліквідації усіх форм дискримінації щодо жінок під час захисту Україною доповідей щодо стану виконання цієї Конвенції⁴⁶. За результатами розгляду чергової доповіді, Комітетом були передані рекомендації, хід впровадження яких має бути відображений при підготовці наступної доповіді про виконання Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка буде розглядатися Комітетом в 2014 році. Заключні зауваження Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок (45 сесія 18 січня – 5 лютого 2010 р.) містять наступні рекомендації для України:

• п. 28 - Комітет закликає державу-учасницю ефективно впроваджувати Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (від 2001 р.), відстежувати його вплив на розвиток ситуації, виробити комплексний підхід до попередження та ліквідації всіх форм насильства по відношенню до жінок у відповідності з загальною рекомендацією Комітету № 19, підвищити рівень досліджень і збору даних про масштаби поширення, причини і наслідки насильства та включити результати цього дослідження до своєї наступної періодичної доповіді. Комітет закликає вжити необхідних заходів для забезпечення ефективних методів покарання у випадках, пов’язаних з насильством в сім’ї, які були би спрямовані проти винуватців;

• у п.29 йдеться про необхідність вжити всіх необхідних заходів для того, щоб жінки, які є жертвами домашнього насильства, в тому числі сільські жінки та вразливі групи жінок, такі як ромські жінки, мали повний доступ до притулків і соціальних центрів для жертв, оперативних засобів правового захисту без жодних вікових та інших обмежень. Комітет також закликає забезпечити поінформованість державних та посадових осіб, особливо співробітників правоохоронних і судових органів, медичних та соціальних працівників, щодо Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» і обізнаність про інші форми насильства по відношенню до жінок, для надання жертвам належної допомоги.

Для вдосконалення діяльності щодо протидії насильства в сім’ї та його викорінення, велике значення мають європейські правові документи, зокрема рекомендації та конвенції Ради Європи. Наразі на завершальній стадії розробки знаходиться проект Європейської Конвенції по боротьбі з насильством щодо жінок та домашнім насильством, який має бути відкритий для підписання наприкінці 2010 – початку 2011 року. Приєднання України до підписання цього документу є важливим кроком для підняття стандартів державної політики в сфері протидії насильства в сім’ї.

Тож важливими напрямами сучасної державної політики у сфері попередження та протидії насильства в сім’ї є інформування, просвіта, навчання громадськості; створення ефективної системи надання допомоги та захисту потерпілих; покращення взаємодії між структурами, залученими до протидії насильства в сім’ї та надання допомоги потерпілим на національному, обласному та районному рівнях; підвищення ефективності правоохоронних дій та судового переслідування порушників; робота з кривдниками, термінове підвищення кваліфікації державних службовців, залучених до протидії насильству в сім’ї; формування в суспільстві неприйняття насильства як форми вирішення конфліктів; розроблення механізму підтримки громадських організацій, перш за все фінансової.

Викорінення насильства в сім’ї та вирішення проблем, що виникають в життєдіяльності сучасної родини, неможливе без реального утвердження рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Під час розгляду актуальних проблем сучасної сім’ї зазначалося, що ґендерні стереотипи відіграють роль каталізатора конфліктів між членами подружжя, а також між батьками та дітьми. Вони закріплюють існуючі ґендерні розбіжності, гальмують зміни у сфері ґендерних відносин, зокрема зміни в розподілі сімейних обов’язків. Наслідки деструктивного вияву ґендерних стереотипів досить помітні в сучасних родинах. Найвиразніше це проявляється в наступних явищах: подвійна завантаженість жінки (робота у професійній сфері та домашня праця); насильство в сім’ї (переважно по відношенню до жінок). Однією з причин подібної ситуації є саме деструктивний впливґендерної нерівності.

Гендерна проблема як частина гуманітарної та соціальної політики вийшла на порядок денний відносно недавно, з середини 1990-х років. Становлення та реалізацію державної політики щодо утвердження гендерної рівності протягом 2000 – 2010 рр. можна розділити на декілька етапів. Кожен з них пов’язаний з політичними змінами, становленням інституцій в урядових структурах держави, розвитком концепції гендерної рівності та прав жінок на міжнародному та національному рівнях.

Перший період тривав з 1991 до 1996 року. Він характеризується відходом від домінантних у Радянському Союзі форм вирішення «жіночого питання», формування інституцій, які би опікувалися питаннями жінок; тісно пов’язаний з питаннями материнства та дитинства. Характеризується участю української урядової та неурядової делегацій в Четвертій Конференції ООН зі становища жінок (Пекін, 1995 р.); впливом підсумкових документів Конференції – Пекінської платформи дій на формування політики в інтересах жінок та гендерної рівності на національному рівні; першими парламентськими слуханнями про становище жінок в Україні (1995 р.).

Протягом другого періоду з 1996 до 1999 року після створення Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, розпочалася інституалізація державної політики поліпшення становища жінок. 1997 року було ухвалено Національний план дій по поліпшенню становища жінок.

З 1999 до 2004 року тривали інституційні зміни, зокрема реформувалося Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту. Почала ідеологічного оформлюватися гендерна політика як самостійний напрям державної політики. Було здійснено огляд досягнень та проблем на національному та глобальному рівнях з реалізації рекомендацій Пекінської Конференції на Спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН «Пекін+5». Вперше в назві національного плану дій з’явилося поняття «гендерна рівність», що стоїть поряд з концептом «поліпшення становища жінок».

З 2005 року вирішення питання гендерної рівності в українському суспільстві відбувається в рамках Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві до 2010 року.

Щодо ідеологічного оформлення гендерної політики, останнє десятиліття характеризувалося незавершеним переходом від теоретичного конструкту «поліпшення становища жінок» до концепції «рівних прав та можливостей чоловіків та жінок». Якщо при використанні першого концепту йдеться лише про одну частину населення та вирішення проблем жінок фактично за рахунок суспільства, то політика досягнення гендерної рівності спрямована також і на чоловіків. Проте, хоча українське законодавство не має положень щодо дискримінації жінок, декларація рівних прав чоловіків та жінок в Конституції України ще не є гарантом рівноправності. Щоденна практика засвідчує, що ґендерний паритет, переважно в прихованому вигляді, але часто порушується в реальному житті.

Серед населення України кількість жінок перевищує кількість чоловіків (53,9 % – жінок та 46,1 % – чоловіків), що породжує серйозні демографічні проблеми гендерної нерівності. Складною проблемою, що безпосередньо впливає на економічне становище та психологічний клімат в сім’ї є суттєва відмінність у доходах жінок та чоловіків. За офіційною інформацією дохід жінок, зайнятих в державному секторі економіки, на 30 % нижчій за чоловіків. За даними Держкомстату України, середньомісячна заробітна плата жінок за січень – вересень 2010 року склала 1917 грн., що становить 77,7 % зарплати чоловіків. Робочий день жінок довший, ніж у чоловіків. Необхідно також враховувати, що окрім основної роботи, жінки виконують ще й домашню. В ситуації економічної кризи жінки першими втрачають роботу, а відповідно – і джерела існування для себе та членів своєї сім’ї.

Основним стримуючим фактором професійної активності жінок залишається відсутність якісної допомоги у вихованні дітей та виконанні домашньої роботи. Недостатнє залучення чоловіків до виконання сімейних і батьківських обов’язків ускладнює жінкам поєднання професійної діяльності та виконання домашніх обов’язків, можливості кар’єрного росту, участі у політичному та суспільному житті. Очікується, що чоловіки будуть годувальниками, а соціальне небажання сприйняти чоловіків, які не виконують роль годувальника, також сприяє їх ризиковій поведінці.

Ґендерна політика покликана виправити ситуацію з нерівністю. Її основними напрямами є: утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків; підтримка сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства; виховання і пропаганда серед населення культури ґендерної рівності, просвітницька діяльність у цій сфері; захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Ґендерна політика має стати інструментом вирішення існуючих соціальних проблем, зняття соціальної напруги як в суспільстві, так і в сім’ї за рахунок уваги до інтересів та потреб окремих соціально-демографічних груп населення та їх врахування в діяльності державних структур, органів місцевого самоврядування, бізнесу.

Отже, окреслені проблеми зосереджують завдання ґендерного розвитку в Україні - забезпечення рівних можливостей у приватному та суспільно-політичному житті, державному управлінні та скорочення розриву в рівні доходів жінок і чоловіків, формування механізмів захисту від насильства в сім’ї, створення умов для гармонійного поєднання сімейних обов’язків і професійної реалізації.