Система класу.

Система класу. За сучасними молекулярними даними, в межах класу виділяється вісім основних ліній та 14 великих відокремлених молекулярних клад, які розглядають як порядки.

Фенотипічна відокремленість порядків простежується, в першу чергу, за наступними ознаками: тип базидії (холо- чи фрагмобазидія; хіастична чи стихічна), наявність перфорацій у парентосомі, тип плодового тіла (ангіокарпне чи ні), його консистенція (загниваюче чи ні), тип гіменофору, особливості базидіоспор, еколого-трофічна приуроченість, а також деякі додаткові специфічні особливості (наявність телефорової кислоти, щетинок у гіменії, сфероцист та ін.).

Система фенотипічних ознак, яка відображує родинні зв'язки між порядками, сьогодні зрозуміла недостатньо і лише обмежено узгоджується із класичними морфологічними системами. На молекулярно-філогенетичних деревах порядки групуються парадоксально: самостійними гілками розташовуються Polyporales та Thelephorales. Досить компактну групу утворюють Agaricales, Fistulinales, Lyco-perdales та Nidulariales. Близько спорідненими є Boletales та Sclerodermataies. Уособлену позицію займає Russulales. В одному кластері розташовуються такі морфологічно несхожі порядки, як Нуmenochaetales, Cantharellales та Phallales. Найвіддаленішими від інших базидіоміцетів є Auriculariales та Tremellales.

Нижче для зручності викладання матеріалу порядки згруповані за традиційними морфологічними групами відповідно до типу базидії - холо- чи фрагмобазидія (з цією ознакою добре корелює консистенція плодового тіла -драглиста вона чи ні). Холобазидіоміцети розділені на гіменоміцети та гастероміцети. Гіменоміцети поділені на тих, що мають незагниваючі плодові тіла (більшість з них традиційно називають трутовиками) - т. зв. афілофороїдні гіменоміцети, - та гриби із загниваючими плодовими тілами (традиційна назва - шапинкові гриби), або агарикоїдні гіменоміцети.

1. Афілофороїдні гіменоміцети (Polyporales, Thelephorales, Fistulinales, Hymenochaetales, Cantharellales);

2. Агарикоїдні гіменоміцети (Boletales, Agaricales, Russulales);

3. Гастероміцети (Lycoperdales, Sclerodermatales, Nidulariales, Phallales).

4. Фрагмобазидіоміцети з драглистими плодовими тілами (Auriculariales, Tremellales).

Слід пам'ятати, що такий поділ не відповідає системі родинних зв'язків між порядками, а відображає переважно ступінь їх морфологічної конвергентної схожості.

Афілофороїдні гіменоміцети

Афілофороїдні гіменоміцети представляють групу грибів, які відіграють надзвичайно важливу роль не лише у природі, але й у практичній діяльності людини. Велике практичне значення афілофороїдних гіменоміцетів обумовлене, в першу чергу, здатністю багатьох їх представників спричиняти руйнування деревини. Звідси походить і їх традиційна назва - дереворуйнуючі гриби.

Дереворуйнуючі гриби розкладають здерев'янілі стінки клітинних оболонок дерев, руйнують клітковину, целюлозу, лігнін, пектини та інші компоненти оболонки. В наслідок цього відбувається деструкція деревини та втрата її якості. Крім того, в результаті руйнування клітинної оболонки змінюються хімічний склад, фізичні та технологічні властивості деревини.

За фізіологічною ознакою дереворуйнуючі гриби поділяють на дві основні великі групи: целюлозо- та лігнінрозкладаючі. Гриби першої групи спричиняють т. зв. буру (або червону) деструктивну гниль деревини: за допомогою ферменту целюлази вони розкладають целюлозу клітинних стінок, в наслідок чого деревина стає бурою від лігнінових речовин та дуже крихкою, її об'єм значно зменшується. Найчастіше бура гниль поширюється від периферії стовбура до центру. До целюлозорозкладаючих грибів належать види родів Coniophora, Serpula, Trametes, Lentinus та ін. Найбільш небезпечними збудниками бурої гнилі є справжній домовий гриб (Serpula lacrymans), трутовик сірчано-жовтий (Laetiporus sulphureus), губка березова (Piptoporus bеtulinus), губка дубова (Daedalea quercina), печіночниця звичайна (Fistulina hepatica).

Лігнінрозкладаючі гриби руйнують лігнін та частково целюлозу деревини. В цьому випадку деревина не темніє, в ній іноді з'являються світлі смуги або комірці, які заповнені білою целюлозою, що не розклалася. Деструкція деревини здійснюється за допомогою ферментів целюлаз та оксидаз. Така деревина зазвичай розпадається на волокна та пластини. Цей тип розкладу називають також білою (інколи - строкатою) гниллю. Типовими представниками цієї групи грибів є трутовик справжній (Fomes fomentarius), трутовик лускатий (Polyporus squarnosus), лензитес березовий (Lenzites betulina), трутовик несправжній (Phellinus igniahus) та ін.

У той же час деякі афілофороїдні гіменоміцети з м'ясистими карпофорами є цінними їстівними грибами (наприклад, гриб-баран, трутовик розгалужений, печіночниця, більшість рогатикових грибів та ін.). Окремі види таких трутовиків наразі стали рідкісними і занесені до Червоної книги України.

Серед афілофороїдних гіменоміцетів відомо чимало лікарських грибів (наприклад, трутовик лаковий, чага, лентин та ін.). Деякі з них (наприклад, шиітаке та трутовик лаковий) вже введені у промислову культуру як джерело сировини для фармакології.

Проте у філогенетичному відношенні група афілофороїдних гіменоміцетів є збірною. Нижче наводяться п'ять основих порядків, серед яких деякі (наприклад, фістулінальні), є ближчими до агарикоїдних гіменоміцетів, ніж до інших афілофороїдних.