Родина свинухові, або паксилові - Рахіllасеае.
Об'єднує болетальні гриби із пластинчастим гіменофором, причому пластинки низько спускаються на ніжку й анастомозують одна з одною (особливо біля ніжки), інколи з'єднуючись виразними перегородками. В останньому випадку на нижніх ділянках гіменофору наявні видовжені пори, що розглядаються як видозмінені трубки трубчастого гіменофору. Гіменофор завжди відкритий, несправжні покривала відсутні, поверхня шапинки суха і забарвлена в темно-жовтий або коричневий колір. Трама пластинок білатеральна. Провідний рід – свинуха.
Рід свинуха, або корбан - Paxillus - об'єднує неїстівні та отруйні гриби. Вживання сирих плодових тіл свинухи викликає швидке отруєння, спричинене токсинами з локальною збуджуючою дією. Після відварювання та видалення відвару плодові тіла вважаються умовно їстівними. Проте принаймні у найбільш поширеного виду - свинухи тонкої - карпофори навіть після відварювання проявляють гемолітичну дію і, таким чином, зберігають отруйні властивості.
Свинуха тонка - Paxillus involutus (рис.) - має увігнуту лійкоподібну темно-жовту або коричневу гладку та злегка клейкувату шапинку, часто досить великих розмірів (до 15-20 см у діаметрі), краї якої підігнуті донизу. Пластинки гіменофору також темно-жовті, товсті, з чисельними анастомозами, спускаються на ніжку, яка дещо світліша від шапинки. М'якуш буруватий, на зламі не змінюється, має приємний смак та слабкий запах гнилої деревини. Спорова маса коричнева. Спори охристо-бурі, гладенькі. Росте свинуха тонка на ґрунті у хвойних та листяних лісах.
Довгий час гриб вважався умовно їстівним, але зараз його отруйність доведено. Тривале вживання в їжу свинухи тонкої призводить до тяжких отруєнь, особливо у людей із хворими нирками.
Рис. Paxillus involutus: А - загальний вигляд плодового тіла; Б - розріз через плодове тіло; В – спори
Родина мокрухові, або гомфідієві - Gomphidiaceae.
Включає болетальні гриби з пластинчастим гіменофором (анастамози між пластинками виражені нечітко), пластинки якого спускаються на ніжку. В молодих карпофорах гіменофор закритий плівчастим несправжнім покривалом, яке утворено клейкими гіфами шкірки шапинки. Шкірка легко відділяється від шапинки і також клейка. Трама пластинок білатеральна. Всі представники родини є їстівними. Провідний рід - мокруха.
Рід мокруха - Gomphidius (рис.). У видів цього роду плодові тіла м'ясисті, досить великі. Шапинки клейкі і на поверхні мають тонкий шар слизу. Краї шапинки з'єднуються з ніжкою слизисто-павутинистим несправжнім покривалом, від якого пізніше на ніжці залишається слизьке невиразне кільце. Пластинки гіменофору товсті, воскової консистенції, рідкі, спочатку світлі, згодом темні (переважно сірі або коричневі). Спорова маса майже чорна. Спори темно-бурі, гладенькі. Всі види мокрух утворюють мікоризу із хвойними деревами. Добрим їстівним грибом є Gomphidius glutinosus - мокруха клейка.
Рис. Gomphidius: А-зріле плодове тіло; Б - молоде плодове тіло; В - спори
Порядок Агарикальні - Agaricales
Плодові тіла гімнокарпні або геміангіокарпні, однорічні, загниваючі; гіменофор пластинчастий, без сфероцист; щетинки в гіменофорі відсутні; базидія хіастична, проста (холобазидія); парентосоми з перфораціями; спори різноманітні, але без сітчастої орнаментації. Ґрунтові сапротрофи, ксилотрофи або мікоризні гриби. Триптофан синтезується за допомогою другої групи ферментів (на відміну від інших порядків).
За ступенем однорідності гіф у ніжці та шапинці агарикальні гриби поділяють на тих, у яких шапка та ніжка гомогенні (утворені однотипними скелетними гіфами, які з ніжки переходять у шапинку), та тих, у яких вони гетерогенні. Зазвичай гомогенність та гетерогенність добре розрізняються навіть неозброєним оком на поздовжніх зрізах карпофорів.
Загальне покривало в агарикальних може бути відсутнім або наявним. В останньому випадку загальні покривала поділяють на: а) стійкі - якщо його залишки зберігаються тривалий час, утворюючи при основі ніжки мішковидний залишок - вольву (піхву), а на шапинці - пластівці або лусочки; б) нестійкі - якщо його залишки швидко зникають у дорослих карпофорах.
Часткове покривало, коли воно наявне, складається з більш-менш щільної плектенхіми, і його залишки, як правило, зберігаються у вигляді кільця на ніжці. У деяких агарикальних часткове покривало тонке і павутинчасте, утворене легко зникаючим плетивом - кортиною.
Різні роди та родини агарикальних мають різну анатомічну будову стерильної тканини, що знаходиться у пластинці між поверхневими шарами її гіменія. Цю тканину називають трамою пластинок. Розрізняють наступні основні типи трам: білатеральна - гіфи трами розміщені більш-менш симетрично в напрямку від центру пластинки вперед до периферії; інверсна - гіфи трами розміщені більш-менш симетрично в напрямку від центру пластинки назад до периферії; правильна - паралельно вздовж пластинки; неправильна - гіфи трами розміщені без певного порядку; ділянки правильної та неправавильної трами в межах однієї пластинки розглядають як траму мішану.
В агарикальних виділяють чотири основних типи забарвлення базидіоспор: а) безбарвні або світло забарвлені; б) рожевуваті; в) темно-жовті та коричневі; г) темно-фіолетові та чорні. За формою бази-діоспори поділяють на багатокутні та заокруглені (в останніх також виділяють додаткові категорії - циліндричні, еліпсоїдні, субсферичні та сферичні). За наявністю інкрустацій оболонок виділяють гладкі та бородавчасті. Із забарвленням базидіоспор зазвичай корелює забарвлення пластинок та спорової маси.
Наведені вище ознаки є провідними при поділі агарикальних на родини. Система порядку розглядається на прикладі 10 родин, до яких входить переважна більшість їстівних та отруйних агарикальних грибів.