4. Людиновимірна сутність культури.

Культура тісно пов’язане із людським буттям. Без людини немає культури. Одне з трактувань культури ми визначили у тому, що культура є сферою вільної самореалізації особистості. Культура дозволяє вільно розвивати духовний і матеріальний світ.

В культурі людина постає як універсальна істота. Це значить, що людина в сфері культури принципово відкрита світові. Людина в сфері культури реалізує свої здібності до пізнання і творчості. Людина відчуває себе творчою особистістю.

5. Діалектика національного і загальнолюдського в культурі.

Кожна культура поєднує у собі національний та загальнолюдський чинник. Звернемося передусім до визначення народної (національної) культури. Кожна нація має певні особливості. Тому говорять про “культурну своєрідність”. Культурна своєрідність – це сукупність рис, які відрізняють один народ від іншого. Стверджується, наприклад, що кожна культура має свій національний характер. Вже в “Історії” Геродота (5 ст. до н.е.) була спроба виокремити типові групові риси азіатів і греків. Платон і Аристотель твердили про те, що кожний народ має свій своєрідний характер. У 18 ст. Монтеск’є використав поняття “характер народів”, пов’язуючи різноманітність характеру з кліматичними умовами. Пізніше подібну ідею висловлювали Вольтер і Руссо. Гердер вводить поняття “народний дух”. Розглядав народ як “корпоративну особистість”. Народний дух – це рушій історичного процесу. В 19 ст. концепції національного духу отримують розвиток в романтизмі. Воно стає одним з оснвних понять історіософії того часу. В Росії того часу отримує розвитку ідея “російської душі”. На початку 20 ст. на особливості тих чи інших народів вказувала етнопсихологія (В. Вундт, Г. Шпет). Однак ствердженням особливостей тієї чи іншої культури ми не можемо обмежитися визначаючи сутність культури. Потрібно зауважити, що кожна культура несе у собі загальнолюдський елемент. Особливо важливим звернення уваги на розвиток цього загальнолюдського чинника є сьогодні, коли спостерігається тісна співпраця різних народів.

Сьогодні за позитивні моменти людської культури вважаються демократизація суспільства, свобода особистості, плюралізм думок, повага один до одного, між культурний діалог. В кожному новому поколінні повинен зростати культурний шар, який складає основу духовного зросту і моральної стійкості. Це відбувається через поєднання досягнень традиції власного народу і загальнолюдських цінностей.

6. Головні тенденції культури кінця хх – початку хіх ст.

Сучасний світ вирізняється особливою напруженістю, динамізмом, протиріччями і альтернативними позиціями. Культура володіє величезним потенціалом в пошуку згоди, ствердження пріоритету загальнолюдських цінностей.

Стан сучасної культури характеризується часто поняттям постмодернізм. Постмодернізм – це явище сучасної культури, яке на світоглядному розчаруванні в ідеалах епохи Відродження і Просвітництва. Постмодернізм не вірить у прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей.

Для сучасної культури характерний також повсюдний розвиток масової культури. масова культура – це своєрідний феномен соціальної диференціації сучасної культури. На її появу мали вплив:

(1) процес індустріалізації, (2) урбанізація, (3) трансформація станового суспільства в національне, (4) деградація багатьох форм традиційної звичаєвої культури до індустріального типу, (5) розвиток технічних засобів тиражування та трансляції інформації.

Масову культуру часто критикують, зазначаючи, що вона є неоригінальна, стандартна, шаблонна.

Одним із явищ сучасної культури є процес глобалізації. Це явище полягає в тому, що більшість процесів та явищ сьогодні набувають загальносвітове значення, а також, що відбувається стрімкий розвиток механізмів транснаціонального зв’язку. Сам термін “глобалізація” вперше використала компанія “Соні” на початку 1990-х років для продажу леєрів, пізніше його почали використовувати інші транснаціональні компанії. Раніше вживалося англійське слово – інтернаціоналізація, яким позначали процес, в якому завдяки досягненням нових технологій одночасно вимальовується ідея, за якою комунікація є чинником просвітництва, а також ідея, за якою стверджується що дедалі тісніша взаємозалежність націй веде до культурного об’єднання.

Загалом, зауважимо, що висока місія культури не обмежена лише глобальними проблемами. Вона звернена безпосередньо до людини, його повсякденного життя, визначає орієнтири і смисли людського існування, відкриває шлях до свободи і творчості, дає внутрішні сили для подолання тривог, драм, вселяє оптимізм і надію.

Література: 13, 30, 33, 35, 50, 58, 92, 102, 107, 109, 122, 155