3.3. Історіософія д. Донцова та в. Липинського.

Концепцію націоналізму Д. Донцова, через характерну для неї радикальну форму, називають інтегральним націоналізмом. Найголовнішими працями Д. Донцова є “Підстави нашої політики”, “Націоналізм”, “Дух нашої давнини”. Власну ідеологічну концепцію обґрунтовував у полеміці “з цілим світоглядом драгоманівського “демократизму” і соціалізму Маркса-Леніна, просякнутого отрутою москвофільства”. Формулював три головні питання: “Яка мета нації?”, “Як здобути свою мету?”, “Хто має довершити цей процес?” Відповіддю на ці питання, на думку Д. Донцова, має бути (1) незалежність і повний сепаратизм; (2) визнання боротьби, національної революції, як єдино можливого способу досягнення цієї мети; (3) ствердження людини нового духу, що здатна реалізувати поставлену мету.

Розробляючи власну концепцію націоналізму, Д. Донцов сформулював головні підстави інтегрального націоналізму:

1. Вимога зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії

2. Устремління до боротьби та свідомість її конечності, без якої неможливі ні вчинки героїзму, ні інтенсивне життя, ні віра в нього, ані тріумф жодної нової ідеї, що хоче змінити обличчя світу;

3. “Аморальність”. Реалізація національної ідеї вимагає максимуму етичної напруги. Для Донцова є неприйнятною будення, провінційна, міщанська мораль.

4. Історія не знає рівності, як і природа, є там здібні і нездібні. Своє право на самовизначення може здійснити тільки та нація, яка має геній це здійснити.

5. В життя ідею впроваджує не народ, який є лише чинник для всякої ідеї. Пануючою умовою є існування активної, відважної, спрагненої влади меншості, як найважливішого чинника історії.

6. Національна ідея повинна стверджуватись як абсолютний догмат, предмет віри.

7. Останнім постулатом є визнання, що боротьба за існування є законом життя.

Загалом, філософський зміст світогляду Д. Донцова позначається притаманним йому ірраціоналізмом, суперечливим поєднанням романтичного розуміння національного, як аристократизму духу з біологізаторським ствердження принципу боротьби за існування.

В. Липинський розробляв власну політичну доктрину. Базується вона на переконанні, що без власної української держави не може бути української нації, а без української нації не може бути на українській землі громадського життя. Розбудова української держави є метою, що забезпечує існування української нації. Разом з тим, твердить, що держави не може бути без завоювання влади. Важливу роль відіграє інтелігенція, бо вона може творити ідеологію, може морально підтримувати тих, хто бореться за здійснення цієї ідеології.

Основні категорії в концепції В. Липинського – “традиція”, “аристократія”, “нація”.

“Традицію” трактує не як консервативний чинник, що забезпечує статику, нерухомість форм життя, але як творчу, динамічну засаду історичного розвитку.

Динамізм притаманний також розумінню “аристократії”, якій відводиться вирішальна роль в історіософії В. Липинського. Основу нації становить народ. Аристократія реалізує функцію управління народом.

Для В. Липинського характерне своєрідне розуміння “нації”. Пов’язане воно з терміном Земля. “Нація, – пише він, – це всі мешканці даної Землі і всі громадяни даної Держави”. Тому українцем є кожний, хто живе на землі України і працює на її користь. Нація, на думку В. Липинського, не може виникнути без чуття любові до рідного краю як органічної цілісності.

Україна, як твердив В. Липинський, це дух, а не матерія. Тільки перемогою духа можна з хаосу матерії створити щось, що має свою душу, що існує – власне Україна.

Література: 34, 35, 53, 54, 56, 57, 67, 68, 73, 78, 90, 92, 99, 124, 131, 132, 134, 138, 146, 148, 149, 154, 156, 157