6. Діалектика як філософський метод пізнання. Основні принципи, закони та категорії діалектики.

Під діалектикою в філософії розуміють теорію всього сущого і базований на ній філософський метод. Діалектика теоретично відображає розвиток матерії, духу, свідомості, пізнання та інших аспектів дійсності через: (1) закони діалектики, (2) категорії, (3) принципи.

Головна проблема діалектики: Що таке розвиток? Розвиток – загальна властивість і головна ознака матерії.

Виокремлюють три закони діалектики:

(1) перший закон – закон єдності і боротьби протилежностей. Полягає в тому, що все суще складається з протилежних начал, які будучи єдиними за своєю суттю, знаходяться в боротьбі і суперечать одне одному (наприклад, день і ніч, гаряче і холодне, зима і літо тощо).

Можна виокремити три різні види боротьби:

1. боротьба, що приносить вигоду для обох сторін (наприклад, постіне змагання, коли кожна сторона наздоганяє іншу і переходить на більш високу якісну стадію)

2. Боротьба, де одна сторона регулярно отримує перемогу над іншою, але переможена сторона зберігається і є “подразником” для переможної.

3. Антагоністична боротьба – тут одна сторона боротьби може вижити, лише повністю знищивши іншу сторону.

Окрім боротьби виокремлюють наступні види взаємодії:

1. підтримка (коли обидві сторони надають допомогу одна одній без боротьби)

2. солідарність (сторони не надають одна одній прямої допомоги, але мають спільні інтереси і діють в одному напрямку)

3. нейтралітет (сторони мають різні інтереси, не взаємодіють одна з одною, але й не вступають у боротьбу)

4. мутуалізм (повний взаємозв’язок – для здійснення якоїсь мети сторони повинні діяти тільки разом і не можуть діяти автономно одна від одної).

(2) другий закон діалектики – закон переходу кількісних змін у якісні.

Якість – тотожня буттю визначеність, стабільна система певних характеристик і зв’язків предмета. Кількість – параметри предмета чи явища, які можна вимірювати (наприклад, число, величина, об’єм, вага, розмір). Прикладом переходу кількості в якість можна спостерігати, коли ми нагріваємо воду – зміна температури воду від 0 до 100 градусів – змінює якість води – від криги до пару. Перехід кількості в якість можу відбуватися: (1) різко, одномоментно; (2) непомітно, еволюційно.

(3) третій закон діалектики – закон заперечення заперечення. Полягає у тому, що нове завжди заперечує старе і займає його місце, але поступово саме перетворюється з нового на старе і заперечується більш новим.

До основних категорій діалектики ми відносимо наступні:

Сутність і явище;

Форма і зміст;

Причина і наслідок;

Одиничне, особливе, всезагальне;

Можливість і дійсність;

Необхідність і випадковість.

Література: 1, 2, 5, 12, 18, 19, 23, 45, 48, 66, 74, 77, 79, 100, 101, 113, 123, 143, 144, 155, 159

Лекція 11: Філософія культури план

1. Сутність та структура духовного життя суспільства.

2. Поняття “культура” та основні ознаки культури.

3. Культура і цивілізація.

4. Людиновимірна сутність культури.

5. Діалектика національного і загальнолюдського в культурі.

6. Головні тенденції культури кінця ХХ – початку ХІХ ст.

1. Сутність та структура духовного життя суспільства.

Філософія відкриває можливість пізнання та пояснення сутності культури.

Філософське осмислення культури пов’язане зі ствердженням декількох тез:

1. культура людства багата та різноманітна. Вона виникла на найдавніших стадіях розвитку суспільства і невід’ємно пов’язана з його історією.

2. кожний народ вносить свій в загальний фонд світової культури.

3. в суспільстві відбувається постійний процес збагачення культури, творення і розповсюдження цінностей та досягнень.

Наш навколишній світ – це світ культури. Знаряддя праці, технічні винаходи, мова і письмо, твори мистецтва і норми моралі, філософські вчення і системи політичної влади, правові кодекси і релігійні вірування, виховання і освіта, спорт, традиції, ритуали, правові кодекси тощо. Наш навколишній світ – це передусім прояви творчої ініціативи і дільності людини.

Найважливішою ознакою культури є її всепроникаючий характер, безпосередня залученість у всі сфери життя суспільства та особистості.

Одним з головних призначень культури є сприяння духовному розвитку людини, всебічному розкриттю талантів та здібностей. Створюючи багатоманітний світ культури, людина розвиває свої творчі сили, формує свій духовний світ. У цьому сенсі можна ствердити, що людина – це міра культури. Яку б сферу культури ми не розглядали, їх значення визначається в залежності від того, який вплив вони здійснюють на духовний світ особистості. Звертається увага на те, чи сприяє дана сфера культури розвиткові гуманності. В духовній діяльності здійснюється процес самореалізації людини, коли на основі володіння історичним спадком світової та вітчизняної культури, виховання та освіти формуються духовні цінності, розвиваються здатність до праці, пізнання, творчості та спілкування.

Культура, таким чином, - це багатогранне, складне, суспільне явище, що історично розвивається, це спосіб освоєння історичної дійсності, реалізації творчого потенціалу людини в сфері матеріальної і духовної діяльності.