3.Американський прагматизм. Філософія Джона Дьюї.

Прагматизм – напрямок ідеалістичної філософії, який має своєю метою не знаходження абстрактної істини при вивченні філософських питань, а випрацювання арсеналу конкретних засобів, які допоможуть людям вирішити їх конкретні життєві завдання на практиці (вирішити “проблемні ситуації”). Засновниками прагматизму вважаються філософи Ч. Пірс та У. Джемс. Однак особливий вклад у розвиток цього напрямку зробив Дж. Дьюї.

До досягнень Дж. Дьюї відносять те, що він зруйнував багато стереотипів традиційної філософії і по-новому подивився на найважливіші філософські проблеми. Він був емпіристом. В своїх дослідженнях особливу увагу звертав на досвід. Дьюї вважав, що основне завдання філософії, щоб за допомогою неї перетворити сам досвід, систематично вдосконалювати досвід у всіх сферах людського життя.

Особливе місце в працях Дьюї займає вчення про метод. Науковий метод – інструмент успішної людської діяльності, досягнення цілей. Такий підхід до методу як засобу досягення мети називається інструменталізмом.

Особливе місце в філософії Дж. Дьюї займає проблема моралі та соціальної філософії. Можна виокремити наступні положення його теорії: (1) не існує єдино можливого “вищого блага”, до якого повинне прагнути людство; (2) існує плюралізм цілей і благ; (3) основними благами є здоров’я, багатство, честь, добре ім’я, висока оцінка тощо; (4) моральні заповіді (не вбий, не вкради і т. д.) не мають абсолютного характеру і справедливі (або несправедливі) лише в кожному конкретному випадку; (5) демократія є найбільш оптимальною формою людської спільноти; (6) демократія повинна від насилля, війни і використовувати лише мирні засоби.

4. Основні напрямки сучасної позитивістської філософії.

Позитивізм – напрямок філософії, що народився в 30-40-ві рр. ХІХ ст., виступає за те, щоб філософія була звільнена від наукових ознак і спиралася лише на достовірне наукове знання. На думку позитивістів, філософія повинна використовувати лише факти, звільнитися від будь-яких оцінок, керуватися в дослідженнях саме науковим арсеналом засобів, спиратися на науковий метод. Засновником позитивізму вважається О. Конт.

Можна виокремити чотири стадії розвитку позитивізму: (1) класичний позитивізм (О. Конт і Г. Спенсер); (2) махізм; (3) неопозитивізм; (4) постпозитивізм.

Якщо говорити про махізм, то передусім зауважимо, що назва пішла від засновника цього напрямку Е. Маха. Основна ідея махізму – в основі філософії повинен лежати критичний досвід (тому інша назва цього напрямку емпіріокритицизм).

Основними представниками неопозитивізму були: (1) філософи Віденського кола (М. Шлік, Р. Карнап, О. Нейрат, Г. Рейєхенбах); (2) представники Львівсько-Варшавської школи (А. Тарський, Я. Лукасевич); (3) Б. Рассел; (4) Л. Вітгенштейн.

Основна ідея неопозитивізму: філософія повинна займатися логічним аналізом мови науки.

Основний принцип неопозитивізму – принцип верифікації – порівняння усіх фактів науки з фактами досвіду.

Іншим завдання неопозитивізму є звільнення філософії від метафізичних проблем.

Найновішим варіантом позитивізму є постпозитивізм. Його головними представниками є К. Поппер та Т. Кун. Головне завдання цього напрямку – дослідження не структури наукового знання, а розвиток наукового знання. Основні питання, які цікавили постпозитивістів: (1) як виникає нова теорія? (2) як вона здобуває визнання? (3) які критерії порівняння наукових теорій? (4) чи можливе розуміння між прибічниками альтернативних теорій?

Основні проблеми сучасного постпозитивізму: (1) проблема фальсифікації; (2) проблема правдоподібності наукових теорій; (3) проблема співмірності наукових теорій; (4) проблема розуміння, знаходження спільних точок зору між представниками протилежних напрямків.