Тема 1

Держава, право й особистість

У цивілізованому суспільстві особистість стоїть на першому місці серед усіх суспільних цінностей, але не як об'єкт піклу­вання з боку держави, позбавлений самостійності, а як суб'єкт, наділений реальними правами й можливостями.

Довгий час у нашій країні права людини не розглядалися як самостійна правова категорія, хоч уже визначилися світові стан­дарти прав людини. Досить послатися на Загальну декларацію прав людини, яку було прийнято Генеральною Асамблеєю Орга­нізації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 p., у якій виділені:

• елементарні права: на життя, на свободу і недоторканність особи; на свободу від рабства; заборона катувань, жорстокого ставлення, покарання; рівність перед законом; низка прав, що стосуються процесуальних моментів; захист від довільного втру­ чання в особисте і сімейне життя; зазіхання на честь і репута­ цію; недоторканність житла; таємниця комунікацій;

• громадянські права: право особистості на визнання її пра- восуб'єктності; свобода пересування і вибору місця проживан­ ня; право на притулок; право на громадянство; право володіння

майном;

— політичні, економічні, соціальні та культурні права і сво­ боди.

Правам і свободам громадян присвячений розділ II Консти­туції України. Відповідно до ст. 21 Конституції, Україна прого­лошує непорушність і невідчуження прав і свобод людини, а також рівність усіх у гідності і правах незалежно від походжен­ня, національності, мови, расової належності і т. ін.

Закріплений у міжнародних джерелах і Конституції перелік прав і свобод не є вичерпним. Іншими словами, зміна обсягу прав і свобод можлива, причому вона розширюється. Необхідно підкреслити, що скасування прав і свобод неможливе. Хоча в ст. 64 Конституції України узаконено випадки правомірного обмеження в умовах воєнного або надзвичайного стану із зазна­ченням строку дії цього обмеження, проте найважливіші права

24

і свободи навіть у цей час не можуть бути обмежені (рівність усіх перед законом, неможливість позбавити громадянства, право на життя, неприпустимість катувань, жорстокого став­лення; право на свободу й особисту недоторканність, захист прав судом і т. ін.).

У питанні про права особистості одне з головних місць по­сідає проблема гарантій, тому що про реальну цінність прав, свобод і обов'язків особистості в суспільстві судять насамперед за їхньою охороною і реалізацією. Традиційно систему гарантій прав, свобод і обов'язків особистості поділяють на дві групи:

• загальні;

• спеціальні правові (юридичні).

Нерозривність правового статусу особистості і її юридичних гарантій не викликає сумнівів. Правовий статус особистості, не підкріплений юридичними гарантіями, що забезпечують осо­бистості реалізацію її прав, свобод і обов'язків, не можна роз­глядати як реальний, тому що він буде мати скоріше формаль­ний, декларативний характер.

Можна виділити такі види гарантій. У першу чергу необхідно назвати їхній головний, основний вид. Мова йде про соціальні (юридичні) гаранти, під якими розуміються конкретні правові норми, що визначають умови і порядок реалізації прав, юридичні засоби їхньої охорони й захисту в разі порушення і т. ін. За допо­могою цих правових засобів забезпечується реалізація правового статусу особистості з використанням державного примусу або можливості такого примусу з боку державних органів.

З погляду форми закріплення правові гарантії поділяються на:

• конституційні;

• галузеві.

Конституційні гарантії є базою гарантування основних прав, свобод і обов'язків громадян, подібно до того, як самі кон-

25