3.6. Історичні типи держави

Держава являє собою соціальне явище, обмежене певними історичними рамками. За історичними типами державно-пра­вові системи поділяються на первинні й розвинені. До першого типу належать держави, що виникли внаслідок розпаду перві­снообщинного ладу: 1) деспотії, що склалися в стародавні часи на Сході (Єгипет, Месопотамія, стародавня Індія, стародавній Китай); 2) рабовласницькі держави Середземномор'я (давньо­грецькі поліси — Афіни, Спарта, Мілет, Сіракузи та ін., а також Римська імперія); 3) феодальні державні утворення (в тому числі Київська Русь). На зміну цим державам приходять розвинуті типи державно-правових систем із властивими їм формами організації суспільства. Після занепаду феодального ладу ви­никає буржуазна держава. За теорією марксизму відомий та­кож такий тип держави, як соціалістичний і комуністичний. Його практичне вираження поки що можна спостерігати тільки на прикладі вже зниклих або ще існуючих соціалістичних дер­жав — держав "перехідного періоду", часів "будівництва основ" комуністичного суспільства.

Таким чином, марксистська теорія виділяє чотири основних типи держави залежно від форм пануючої в них власності: ра­бовласницька, феодальна, буржуазна (капіталістична) і соціа­лістична. Оскільки зазначена теорія панувала в нашому су­спільстві і вважалася головною для вітчизняної юридичної на­уки, ми не можемо не розглянути її положень докладно. Але зробити це слід критично. Марксистсько-ленінська концепція походження держави наголошує, що політична влада належить

72

лише представникам домінуючих класів, тобто тим, хто володіє засобами виробництва. Отже, ця теорія абсолютизує значення поділу суспільства за майновими ознаками, надає занадто вели­кого значення класовій боротьбі. Управляти суспільством, на думку марксистів, можуть тільки ті, хто розпоряджається про­цесом створення матеріальних благ. Прихильники марксизму не бачать у суспільстві інших важливих відносин, за винятком виробничих. Такий погляд неможливо сприйняти як цілком правильний, бо ми знаємо важливість для суспільного розвит­ку багатьох психологічних та етносоціальних факторів. Крім того, досить важливою суперечністю класиків наукового кому­нізму є й те, що Маркс і Енгельс розглядають держави так зва­ного "азіатського способу виробництва", що за своїми ознаками не відповідають визначенню класової держави.

Для рабовласницької соціально-економічної формації, від­повідно до теорії марксизму, характерна наявність двох основ­них класів суспільства — безправних рабів і рабовласників, у власності яких перебувають усі засоби виробництва, включно з рабами.

Для феодального суспільства характерне співіснування па­нівного класу феодалів, у руках яких перебуває основний засіб виробництва — земля, і класу селянства, особисто залежного від своїх сеньйорів (феодалів).

Основні класи капіталістичного суспільства — пролетаріат і буржуазія. Робітники (пролетаріат) особисто вільні, але вони позбавлені власності на засоби виробництва і змушені продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва — капіталістам. Теорію К. Маркса про капіталістичний спосіб виробництва В. Ленін доповнив ученням про імперіалізм як вищу й останню стадію капіталізму. Імперіалізм, відповідно до ленінської теорії, за допомогою концентрації і монополізації виробництва й капі­талу забезпечує сприятливі економічні умови для усуспільнення засобів виробництва і переходу до будівництва соціалізму.

Соціалістичне суспільство, відповідно до теорії марксизму-ленінізму, — це перший етап становлення комуністичної фор-

73

Тема З

Поняття держави

мації, своєрідний перехідний період, завдання якого — ліквіда­ція класів. На відміну від усіх попередніх етапів розвитку класово­го суспільства за соціалізму, на думку класиків марксизму-ле-нінізму, зникає експлуатація людини людиною, оскільки засо­би виробництва "належать трудящим" — тобто перебувають у загальнонародній власності, а отже, служать для задоволення потреб усіх членів суспільства відповідно до принципу "від кож­ного — за можливостями, кожному — за працею".

Слід визнати, що класова теорія держави не витримала ви­пробувань часом. Класову теорію не можна застосувати й до ба­гатьох сучасних постіндустріальних суспільств, у яких немає класів у марксистському розумінні, але існує складна соціаль­на структура: соціальний статус людини в них визначається не стільки її ставленням до засобів виробництва, скільки місцем у системі виробництва і розподілу.

Таким чином, необхідно розробити іншу концепцію хроно­логії держави і права, базуючи її на науково обґрунтованих критеріях. Ми пропонуємо вважати за головні критерії основ­ний вид діяльності населення і походження владних кіл. На основі цього можна говорити про існування доіндустріального, індустріального та постіндустріального (інформаційного) су­спільств.

Першою стадією розвитку держави і права за сучасними уяв­леннями було доіндустріальне (аграрне) суспільство. Згідно з поглядами марксистів, цей етап об'єднує рабовласницьку та феодальну держави. Початок зазначеної стадії збігається з пе­реходом до цивілізації — приблизно 5 тис. років тому. Це була соціально-політична організація, за якої домінуючою сферою діяльності більшості населення було виробництво продуктів харчування та волокон. Звідси друга назва цього етапу. У дер­жавах такого типу стоять на ключових позиціях і здійснюють керівництво професійні воїни та духівництво. До однієї з цих груп (у більшості випадків — до першої) належить голова дер­жави та його оточення. Домінуючою формою правління була монархія. Своєрідними республіками були античні Афіни (683—

74

146 pp. до н. е.), Стародавній Рим (510 або 509—45 pp. до н. е.). У Середньовіччі республіки існували в Новгороді, Пскові, а та­кож у містах Північної Італії. Слід підкреслити, що на цій стадії держава не виконувала всіх функцій, властивих сучасній дер­жаві. Тоді влада намагалася підтримати елементарний право­порядок і захистити кордони. При цьому законність розцінюва­лася як відсутність повстань проти власників землі. Підтриман­ню економічних стосунків із сусідами стародавні держави при­діляли незначну увагу. Головною метою монархи та еліта вва­жали територіальне розширення держави. Методом її досягнен­ня була війна. Можна зробити висновок, що таке становище було зумовлене недоступністю людям ресурсів. Метали були мало-поширені, енергоносії масштабно не використовувалися. Навіть побутовий комфорт міг мати тільки вузький прошарок еліти. Суспільство розвивалося екстенсивне, широко засвоювалися лише два види ресурсів — робоча сила величезної кількості людей (рабів, селян-кріпаків) і земля. Тому на цьому етапі люд­ство вирішувало завдання прогодувати все населення.

Право доіндустріального суспільства теж не було розвину­тим. Не існувало звичної для нас структури права, галузі права тільки зароджувалися. У давньоримську епоху було теоретич­но обґрунтовано поділ права на публічне і приватне. Але навіть римська юриспруденція не відокремлювала цивільне правопо­рушення від кримінального злочину. До часів абсолютної мо­нархії існувала думка, що злочинець перш за все завдає шкоди господарству потерпілого та його родини або позбавляє їх до­ходів. Але апарат держави насамперед намагався захистити від будь-яких посягань владу і владні відносини. Тому криміналь­не покарання було жорстоким і мало за мету залякування. Дуже широко застосовувалося притягнення до відповідальності не лише винного, а і його найближчого оточення. Суд не було відділено від адміністрації, тому не існувало самостійного про­цесуального права. Слідство для встановлення обставин злочи­ну мало право застосовувати катування. Дуже сильний вплив ^н& державу мала церква. Вона навіть виробляла норми права,

75

Тема З

Поняття держави

відомого як канонічне. У країнах Заходу лише воно мало зна­чення загальнодержавного. Світське право відрізнялося у різних частинах країни. Доіндустріальна держава не мала конституції в сучасному розумінні. Монарх та ідеологічні структури моти­вували владу волею Бога. Жителі держави не мали прав, навіть не існувало поняття прав людини. Право в суб'єктивному ро­зумінні існувало як привілей.

Перехід до наступної стадії — індустріального суспільства

• ознаменували буржуазні революції у Європі середини XVII

• кінця XVIII ст. Суспільство вже було в змозі засвоювати нові види ресурсів: руди та метали, вугілля та нафту, електричний струм та енергію річок. Тому сільське господарство вже не відігравало важливої ролі. Соціальний розвиток уже був пов'я­ заний зі створенням промисловим способом предметів побуту. Це було тісно пов'язане з капіталом та фінансовою діяльністю. Унаслідок цього керівні посади посідали власники заводів, фаб­ рик і капіталів та їхні помічники. Виникає республіканська форма правління майже в сучасному вигляді, організація вла­ ди ґрунтується на принципі її поділу. Разом з категорією прав людини виникають пряма й представницька форми демократії. Статус індивіда базується на рівності всіх громадян перед зако­ ном. Право набуває ознак єдності в межах країни і будується на основі розвинутої структури. Нова галузь — конституційне право — закріплює суверенітет народу, його право брати участь у розробці законів. Юридичну фіксацію дістають також особисті, більша частина політичних та деякі трудові права. Утворюють­ ся держави на суто національному принципі, але не всі народи дістали право мати свою державність. Цивільне право стає на захист приватної власності, яка оголошується недоторканною і священною. Головними принципами стали свобода підприєм­ ницької діяльності та конкуренції. Основним регулятором гос­ подарської діяльності стає цивільно-правовий договір. У сфері кримінального права відновлюються класичні положення. Але найбільш важливі зміни відбуваються в галузі процесуального права. Звинувачуваний дістає можливість користуватися послу-

76

гами адвоката, він також має право відмовитися давати пока­зання проти себе та своїх близьких. Установлюється презумп­ція невинності, за якою вину підозрюваного треба довести в судовому порядку відповідно до чинних процесуальних правил. Кримінальне судочинство здійснює суд присяжних.

Проте слід сказати і про значні проблеми індустріального суспільства. Перш за все багато прав особистості залишаються формальними. Якщо за стародавніх часів та в середні віки за­кон і влада ставали на бік знаті, то в новий період вони йшли поруч із власниками великих грошей. Звичайна людина не мог­ла відстоювати свої інтереси навіть тоді, коли вони були закрі­плені в законі. Яскравим прикладом були трудові відносини. Ось чому головним конфліктом індустріального часу була супе­речність між власниками підприємств і найманими робітника­ми. Останні схилялися на бік пропагандистів радикальних ме­тодів вирішення соціальних проблем — марксистів та анар­хістів.

По-друге, територія як один з видів ресурсів, ще не втратила свого значення. Кожна держава прагнула розширити свої кор­дони, захопити якомога більше колоній. Наслідком були війни, які спочатку велися за встановлення контролю над заморськи­ми землями, потім переростали в локальні збройні конфлікти за переділ світу, і нарешті, призвели до двох світових воєн. Такий перебіг подій став можливим тому, що міжнародне право того часу робило лише перші спроби заборонити війну як спосіб ведення зовнішньої політики.

Гілкою індустріального суспільства, у межах пропонованої нами концепції, можна вважати так звану соціалістичну дер­жаву. Слід зазначити, що реальний соціалізм XX ст. насправді являв протиприродну суміш державного капіталізму і деяких елементів феодалізму. Класи соціалістичного суспільства фак­тично перетворилися на стани, належність до правлячої партії була тотожна знатному походженню. Інститути паспортизації та прописки закріплювали населення на місці проживання. У сфері виробництва застосовувалися позаекономічні методи при-

77

Тема З

Поняття держави

мусу до праці. Але в Радянському Союзі та інших соціалістич­них країнах у певних межах існували товарно-грошові відноси­ни, робітники та службовці отримували за свою працю заробіт­ну плату. Роботодавцем майже для всіх дорослих громадян була держава. Проте при соціалістичному ладі були розроблені та втілені системи забезпечення людей, які тривалий час дозволя­ли маскувати негативні сторони життя. Економічний механізм, який базувався на централізованому плануванні, був дуже не­ефективним. Крім того, вище керівництво держави не було у змозі адекватно прогнозувати і сприймати тенденції загально­світового розвитку. Інформатизацію економіки та суспільного життя радянські державні діячі не вважали важливим чинни­ком. Навіть після енергетичної кризи початку 1970-х років у СРСР думали, що країни Заходу довічно будуть перебувати в залежності від радянського експорту нафти й газу. Тому своєчас­но не було вжито заходів для переходу від сировинної моделі господарства до інформаційної. В умовах постійної гонки озброєнь та ідеологічного протистояння це була фатальна помилка.

Після Другої світової війни найбільш розвинені країни здій­снюють поступовий перехід до постіндустріального суспіль­ства. Для цього етапу розвитку характерне перетворення на основний вид діяльності створення, переробки, зберігання та трансляція інформації. До неї насамперед належать нові наукові розробки і технології. Отже, ключові позиції в керів­ництві у постіндустріальних країнах переходять до людей, чия професійна діяльність так чи інакше пов'язана з інформацією. Значних змін зазнають держава і право. Структура національ­них правових систем стає більш розвиненою. У повоєнні роки виникають нові галузі права, які більш детально та досконало регулюють відповідні суспільні відносини. Мова йде про бан­ківське, комерційне, вексельне, екологічне, господарське пра­во, право соціального забезпечення і т. ін. Подальший розви­ток національного права відбувається в тісному зв'язку з пра­вом міжнародним. Дістає юридичну фіксацію досить широкий "каталог" прав людини і громадянина. Більшість зафіксова-

них у ньому прав набувають рис реальних, а не декларованих. Хоча підхід до прав особистості й досі відрізняється у країнах Європейської спільноти, США, на пострадянському правово­му просторі, у мусульманських країнах та Китаї. Наприклад, у Європейському співтоваристві смертна кара як вид кримі­нального покарання вважається неприпустимою. Правосві­домість країн СНД з натугою сприймає відмову від страти зло­чинців. У Америці, на Сході смертна кара застосовується й нині.

Однак постіндустріальне суспільство далеке від бажаного ідеалу. Поряд із соціально-економічним прогресом ідуть глоба­лізація злочинності, поширення наркотиків, активізація теро­ризму. Хоча на межі 80—90-х років минулого століття вдалося подолати загрозу світового ядерного конфлікту, тепер перед людством стоїть питання боротьби з екологічною кризою, де­мографічними проблемами, голодом у найбідніших регіонах земної кулі.

Нарешті, як показує історія, цивілізоване постіндустріальне суспільство спроможне породити нові революційні форми держа­ви, що можуть істотно відрізнятися від відомих нам типів і форм.

Таким чином, у різних сферах життя суспільства держава незмінно виступає як власне політична організація, як виключ­но політичний інститут. Однак абсолютизувати політичний ха­рактер держави було б помилковим: багатогранній діяльності держави, так само як і її різних органів, властиві не лише суто політичні, а й інші аспекти — такі, наприклад, як організаційні, фінансові, техніко-економічні (нормативи, стандарти і т. ін.). Перелічені заходи хоча й асоціюються з політичною діяльністю Держави, але самі такими не є.

Те саме можна сказати і про окремі державні органи — парламенти, уряди, конституційний суди, різні міністерства і відомства тощо. Будучи невід'ємними складовими частинами політичного за своєю суттю і характером державного механіз­му, вони водночас виконують і неполітичні функції — еко­номічні, фінансові і т.ін.

78

79

Тема З

Контрольні запитання

1. Перелічіть основні ознаки держави, що відрізняють її від інших організацій у сучасному суспільстві.

2. Назвіть характерні особливості публічної (політичної) влади?

3. Дайте визначення державного суверенітету.

4. Що таке функції держави?

5. Які функції держави належать до внутрішніх, а які до зовнішніх?

6. Що входить у поняття "громадянське суспільство"?

7. Перелічіть та охарактеризуйте історичні форми дер жави.

Тема 4

ФОРМИ ДЕРЖАВИ

1. Визначення форми держави і її структура.

2. Види форм правління і їхні відмінності.

3. Види форм державного устрою і їхні відмінності.

4. Політичний режим.

5. Форма Української держави.

.

У теорії держави і права, так само як і в деяких інших су­спільних науках, розглядається проблема форми держави, тоб­то проблема формування і функціонування особливої форми су­спільного життя людини — держави.

Підхід до цієї проблеми був неоднаковим на різних етапах розвитку суспільства, а також розвитку теорії держави і права як юридичної науки. Було б неправильним заперечувати всі ті наукові гіпотези, концепції, знання, створені раніше і визнані нині як такі, що не відображають суспільні відносини та їхні суб'єкти, вивченням яких займається юридична наука; однак рекомендується більше спиратися на сучасні знання і теорії, а іншим приділяти певну увагу, згадуючи їх як гіпотези або до­даткові аспекти цієї проблеми.

.

80

81