3.4. Функції державної влади

Здійснювана політичною елітою державна влада має дві функції: посередницьку й управління. Насамперед слід підкрес­лити її головний вимір, що полягає в організації суспільства на основі інтересів гегемонії групи, яка володіє. З цією метою елі­та створює і відтворює, якщо решта суспільства дозволяє це, політико-бюрократичний апарат, що забезпечує її збереження як цілісності. У суспільствах, поділених на касти, стани або кла­си, виникають соціальні конфлікти, що можуть бути врегульо­вані владою, яка піднімається над приватними інтересами. У кінцевому підсумку, державна влада вирішує конфлікти в інте­ресах груп, що посідають панівне становище в конкретних су­спільствах, хоча заради цього вона змушує їх піти на поступки масам. Таким чином, політична еліта перетворюється на зала-годжувача соціальних конфліктів: вона шукає формули ком­промісів, що, зберігаючи основи соціальної системи, відсували б небезпеку будь-якої сутички соціальних груп. Цю функцію

З 5-332 65

Тема З

Поняття держави

державної влади можна назвати посередницькою, причому вона не є нейтральною, а спрямована на захист особливих інтересів пануючих прошарків суспільства. У ході виконання цієї функції політична еліта змушена тією чи іншою мірою обмежувати пре­тензії цих прошарків, пропонуючи і нав'язуючи рішення, що в більшості випадків задовольняють конфліктуючі групи. У де­яких випадках політична еліта буває вимушена силувати пану­ючі групи приймати умови угод, оскільки в конкретний момент вимоги мас мають значну підтримку. За подібних обставин про­никлива еліта, не змінюючи істотно соціальної системи, попе­реджає небезпечну для інтересів пануючих груп кризу.

Однак еліта повинна виконувати посередницькі функції не лише між пануючими і підлеглими групами; у деяких випад­ках вона має виступати як арбітр у конфліктах між різними частинами самих правлячих груп. Конфлікти всередині паную­чих груп можуть виявитися настільки ж або навіть ще більш небезпечними для їхніх спільних інтересів, ніж їхні конфлікти з масами. Тому прониклива еліта прагне відновити єдність прав­лячих груп, використовуючи для цього переконання, а в разі невдачі — і відкритий примус.

Еліта відповідальна також і за вирішення зовнішніх кон­фліктів, за регулювання відносин із закордонними державами, за організацію національної оборони і здійснення дипломатич­них відносин. Уміння еліти керувати національною обороною, регулювати міжнародні відносини є настільки важливим, що вона може зміцнити або втратити свою владу залежно від успі­ху або неуспіху в цій справі. Політична еліта, щоб зберегти свою легітимність, повинна боротися за збереження суверенітету своєї держави у світовому співтоваристві.

Отже, виконуючи свою посередницьку функцію, політична еліта регулює потенційні і реальні конфлікти як усередині дер­жави, так і поза нею.

Політична еліта виконує функцію керування державою, ре­гулюючи хід державних справ у цілому. Для цього створюють­ся особливі органи і формуються норми, покликані регламенту-

66

вати розвиток суспільства. У завдання еліти входить не лише забезпечення зберігання і відтворення існуючого суспільного порядку, а й контроль, здійснюваний із більшою або меншою ефективністю й неупередженістю, за виконанням певних видів діяльності, необхідних для суспільства як цілого. У будь-якому суспільстві є проблеми, пов'язані з економікою, обороною, су­дочинством, контролем за природними ресурсами, охороною здоров'я, забезпеченням продуктами харчування, освітою, ко­мунікаціями і т. ін.; політичні еліти намагаються пом'якшити їх і по можливості розв'язати. Престиж еліт тісно пов'язаний з успіхом або неуспіхом цих спроб. Тому в політичному житті важливо не те, що говорить еліта про свої дії, а те, що вона ро­бить насправді. Між завданнями, про які заявляє або які на­справді ставить перед собою еліта, і реалізацією їх у політично­му житті, як правило, лежить багато перешкод. При цьому можуть виникати такі типи ситуацій: повне досягнення постав­лених завдань, часткове досягнення їх, недосягнення і, нарешті, непередбачені й небажані наслідки.

Політична воля еліт реалізується головним чином через бю­рократичний апарат, до якого входять особи, що постійно зай­маються веденням державних справ. Без цього апарату політич­на воля еліти залишилася б лише наміром. Еліта намічає голов­ну мету і магістральні лінії діяльності держави, а на бюрокра­тичний апарат покладається їхня реалізація; якщо між елітою і бюрократичним апаратом немає єдності мети, останній може саботувати виконання будь-якого загального плану.

Бюрократія має ієрархічну структуру, у її рамках існує своє­рідний поділ праці. Члени її мають більш-менш високу ква­ліфікацію для виконання своїх функцій і мають явну адміні­стративну владу, яку використовують із різною сумлінністю й ефективністю. Як правило, хоч і не завжди, становище пред­ставників бюрократії більш стабільне, ніж членів політичної еліти. Є випадки, коли організована і сильна бюрократія в ос­таточному підсумку нав'язує свою волю, частково перетворю­ючись тим самим у політичну еліту. Крім того, бюрократія має

67

Тема З

Поняття держави

виражену схильність до зберігання і розширення своєї влади в державі і, таким чином, до вираження своїх особистих інте­ресів.

Бюрократія починає сама використовувати державу. У по­дібних випадках вона виступає як соціальна група з особливими інтересами, які вона може реалізувати за допомогою здійснюва­ного нею повсякденного контролю за веденням державних сцрав. Однак це не попереджує конфліктів між фракціями в рамках бюрократичного апарата. Бюрократія далека від того, щоб бути однорідною соціальною групою, оскільки інтереси "її представ­ників, що перебувають на різних рівнях ієрархії, не завжди од­накові. Тому говорять про "вищу", "середню" і "нижчу" бюро­кратії; ця ієрархія, як правило, відповідає поділу суспільства на касти, стани і класи. Однак конфлікти в рамках бюрократії ви­никають не лише через розбіжність інтересів її членів, що стоять на різних рівнях. Може статися й так, що бюрократи, які перебу­вають на одному рівні ієрархії, мають різні політичні й ідеологічні схильності. Наприклад, може виникнути конфлікт між двома бюрократичними групами в одній державі, якщо кожна з них підтримує різні фракції політичної еліти. Конфлікти всередині бюрократії відбиваються на управлінні справами держави, поз-бавляючи його узгодженості й послідовності.

Отже, політична еліта виконує дві головні функції: посеред­ницьку й управління, причому спирається на бюрократичний апарат, що за певних умов може стати самостійним, а в крайніх випадках — привласнити собі державну владу.

Досягаючи певного рівня організації і реальної влади, по­літична еліта і бюрократичний апарат піднімаються над суспіль­ством, уникаючи його контролю. При цьому державна влада сприймається іншими членами суспільства як ворожа всемо­гутня сила, що неминуче нав'язує себе, не залишаючи іншого вибору, крім сліпого підпорядкування або рішучого опору. Саме це відбувається, зокрема, в авторитарних державах будь-якого типу, у яких немає інституціональних механізмів дієвого контролю над політичною елітою і бюрократією. Однак здобут-

тя бюрократичним апаратом самостійності можливе й у держа­вах інших типів.

Так, у конституційно-демократичних державах, незважаючи на наявність певних засобів контролю, політичні еліти й бюрократія, яка їм служить, також можуть бути самостійними стосовно іншої частини суспільства. Зокрема, це може відбутися, якщо правля­ча партія тримає у своїх руках не лише виконавчу, а й законо­давчу владу, відбираючи в опозиції можливості реального конт­ролю за політичною елітою і бюрократичним апаратом.

У подібних випадках, незважаючи на видимість демократії, насправді здійснюється диктатура правлячої партії. Можна за­перечити, що, якщо певна партія одержала підтримку на вибо­рах більшості населення, вона має право використовувати вла­ду, не беручи до уваги думки меншості. Проте уряди, які пере­бувають у подібному становищі, часто думають, що підтримка більшості на виборах надає їм право діяти, як заманеться. По­літичні еліти неправильно інтерпретують довірений їм мандат, переступаючи межі своїх функцій, не беручи до уваги справжні інтереси того, кого вони представляють.

Отже, влада еліти і державно-бюрократичного апарату, що має примусовий характер, може призвести до самостійності і дати змогу піднятися над суспільством, підкоривши його своє­му диктатові: виникає явище, відоме як політичне відчуження. Політичне відчуження є однією з найскладніших проблем, із якими стикаються в наші часи різні політичні системи, тому робляться спроби якщо не позбавитися, то пом'якшити його.