Тема 2

Походження держави

— як чоловіки, так і жінки. Вищим органом влади були за­гальні збори, на яких вирішувалися питання, що стосуються всього роду. Збори обирали старійшину, військових вождів, ватажків полювання, що управляли повсякденним життям роду. Для вирішення важливих справ збиралася рада старійшин, вождів. Але їхня влада базувалася виключно на авторитеті, повазі до старших членів роду, хоробрості мисливців і воїнів. Суперечки між членами роду вирішувалися тими, кого вони сто­сувалися. Примус застосовували нечасто, він полягав, як прави­ло, у накладенні покарання за провину. Винятковою формою покарання було вигнання з роду. Рід захищав своїх членів від зовнішніх ворогів як військовою силою, так і глибоко вкоріне­ним звичаєм кровної помсти.

Усі ці функції суспільної влади не потребували існування особливого апарату керування і примусу, виділеного із суспіль­ства, їх виконували самі члени роду.

Це характеризує суспільну владу при родовому устрої як первісну демократію. Вона не знала ні майнових, ні соціальних розбіжностей, ні державно-політичних форм. Таку неполітич-ну суспільну владу етнографи називають потестарною.

Порядок у внутрішньородових відносинах забезпечували зви­чаї. Вони закорінювалися в глибокій старожитності, складалися в процесі тривалої практики, передавалися з покоління в поко­ління через приклад, легенди, міфи. Звичаї мали в собі незапе­речні заборони (табу), ритуальні дії, міфи і релігійні уявлення.

Звичаїв дотримувалися в силу тривалої звички, спільності інтересів членів роду, рівності їхнього становища, відсутності між ними непримиренних протиріч.

У звичаях родового ладу неможливо вичленувати традиційні, моральні, релігійні і правові норми, як це спостерігається в більш розвинутих суспільствах. Звичаї мали злитий (синкре­тичний) характер початкових імперативів. У сучасній істо­ричній науці й етнографії вони дістали назву "мононорми".

На пізніх стадіях відбувається відмежування нових родових общин від початкової. Зв'язок між ними зберігався у вигляді

40

більш значних утворень — фратрій (братств) і племен. Розви­ток племінних об'єднань збігається з початком занепаду перві­снообщинного ладу.

Плем'я, як правило, мало свою територію, своє особливе ім'я, мову або діалект, релігійні та побутові обряди. Організація вла­ди в племені ґрунтувалася на зародках родової демократії. Пле­мінна рада складалася з верховних вождів (старійшин) родів, що входять до складу племені. Обирали військового вождя пле­мені. У міру подальшого розвитку функції влади і регулювання поступово все більше переходили до племінних органів.

Розвиток суспільного виробництва не міг зупинитися на пер­вісному рівні. 10—12 тис. років тому почався перехід від еконо­міки, що привласнює (полювання, рибальство, збирання плодів), р продуктивної (скотарство, орне (плужне) землеробство), юдина навчилася виплавляти і використовувати для виготов-:ення знарядь праці метали. Це явище дістало назву неолітич­ної революції, оскільки воно виникло в період пізнього неоліту.

Поява в руках давньої людини принципово нових знарядь праці спричинила серйозні суспільні наслідки. Виникли ско­тарство, орне землеробство. Це сприяло швидкому зростанню населення, розвитку виробництва, ремесел, мистецтва, виник­ненню міст, писемності й т. ін.

Головним наслідком неолітичної революції стало зростання багатства. Землеробство і скотарство давали надлишок продук­ту (додатковий продукт). На цій основі виникає регулярний обмін між племенами, а на його основі відбувається накопичен­ня багатства. Надлишок продукту давав також можливість при­тягнення додаткової робочої сили, необхідної для утримання худоби й обробка полів. Таку робочу силу в деяких народів да­вала війна.

Продуктивне господарство вело до суспільного поділу праці, соціальної, у тому числі класової, диференціації, майнового розшарування населення, поділу на багатих і бідних, рабів і панів, на нерівноправні касти. У деяких народів (Стародавні Гре­ція, Рим, Троя, Карфаген та інші античні поліси) рабовласництво

41

Походження держави

поступово стало основним устроєм. У германських та слов'ян­ських народів Європи, а в Азії в арабів, тюрків та монголів у І тисячолітті н. е. розпад родового ладу привів до формування феодалізму.

Важливим наслідком неолітичної революції став перехід від родової до сусідської (селянської) общини. Суспільна власність материнського роду поступово переходить у приватну власність окремих сімей. Чоловік стає главою сім'ї і власником основних засобів та продуктів виробництва. Матріархат змінюється пат­ріархатом.

З розвитком продуктивного господарства територія родів і племен стає ареною діяльності купців, ремісників. Тут вини­кають міста. У цей же час відбувається переселення різнома­нітних народів. Тепер на одній і тій самій території жили різно­племінні групи населення, відносини між якими не могли регу­люватися звичаями родового ладу. Нові умови потребували й нової, територіальної, організації, що охоплювала б усе насе­лення.

Одним із чинників, що прискорили перехід від родового ладу до держави, було зросле значення воєн і військової організації в багатьох племенах. Військова організація поступово перетво­рювалася в систему так званої воєнної демократії, її можна оха­рактеризувати як етап в історії того чи іншого народу, коли війна була другим після виробництва способом створення мате­ріальних благ. Це вело до зміцнення одноосібної влади військо­вих вождів, які претендували на передачу своєї влади в спад­щину, до домінування влади військового вождя над владою зборів племені, що перетворилися в збори військової дружини. У деяких народів (єгиптян, шумерів, скіфів) у руках військово­го вождя зосереджуються функції верховного жреця і верхов­ного судді. Військовий побут сприяв об'єднанню родових пле­мен у єдиний народ.

Істотний вплив на процес утворення держави, об'єднання окремих родів і племен у єдині народи справила релігія. Ди-

настії нових володарів кинулися утверджувати і загальні релі­гійні канони. Релігія підтверджувала, що вожді одержують владу від богів, виправдовувала передачу її в спадщину.