2.2. Відмінність держави від родоплемінних утворень

У сучасній науці виділяють такі ознаки держави, що відрізня­ють її від організації влади в родоплемінному устрої.

Держава поєднує своєю владою і захистом усіх людей, що населяють її територію, незалежно від їхньої належності до якого-небудь роду або племені. Постійне населення, як прави­ло, має стійкий юридичний зв'язок із державою у вигляді підданства або громадянства і її захист усередині країни та за її межами. Тобто державі притаманний територіальний принцип здійснення влади, а не кровноспоріднений, характерний для родового ладу.

Для держави характерна наявність особливої публічної вла­ди, виділеної із суспільства, що не збігається з населенням. Держава має апарат управління і примусу (поліція, суд і т. ін.), що складається з професійних чиновників. При родовому уст­рої влада здійснювалася безпосередньо членами родової общи­ни. Управління її справами не було закріплене за особливим прошарком людей, не було чиєюсь професією. Органи родового ладу (загальні збори, вожді, старійшини) не мали у своєму роз­порядженні спеціального апарату примусу.

Для утримання державного апарату необхідні кошти. Дер­жава збирає їх із громадян у вигляді обов'язкових податків. Родовий устрій, що не знав особливого апарату управління, не знав і податків. Формування держави в різних народів ішло різними шляхами. Це зумовило різноманітні позиції в поясненні причин виникнення держави.

Таким чином, рід (або первісна родова громада) являв собою об'єднання людей на основі кровного зв'язку, спільної колек-

42

43

Тема 2

Походження держави

тивної праці, спільної власності на знаряддя праці й продукти виробництва. За цих умов виникали рівність соціального ста­ну, єдність інтересів і згуртованість членів роду.

•

2.3. Теорії походження держави і права

У літературі з політичної антропології виділяються два ос­новних підходи до розуміння ранньої державності. Інтегративні, або управлінські, теорії, головним чином, орієнтовані на те, щоб пояснити феномен держави як більш високу стадію економіч­ної і суспільної інтеграції. Конфліктні, або контрольні, теорії показують походження державності та її внутрішньої природи з позицій відношень експлуатації, класової боротьби, війни і міжетнічного домінування.

„

Однією з найдавніших є теологічна теорія походження дер­жави. Вона виходить із того, що походження й існування дер­жави є результатом прояву Божої волі. Відповідно до теологіч­них учень держава служить утіленням божественного провидін­ня, і тому державна влада вічна, непорушна, і підпорядкуван­ня їй природне. Правителі діють від імені Бога, їхня влада має божественний характер, а закони відповідають божественній справедливості. Літературні та історико-правові пам'ятки Ста­родавнього Єгипту, Вавилону, Індії, Китаю, що збереглися, підтверджують теологічну теорію.

Найбільшого поширення ця теорія набула в епоху Середньовіч­чя. Головна її спрямованість — обґрунтування переваги церков­ної влади над світською. Починаючи з IX—X ст. формується так звана теорія двох мечів, відповідно до якої для захисту християн­ства Богом було дано два мечі — церковний і світський. Обидва вони передаються церкві, яка, зберігши для себе духовний меч, світський передала монарху. Тому він повинен підкорятися церкві. Проте прихильники незалежної царської влади, навпаки, ствер­джували, що імператори одержали свій меч безпосередньо від Бога.

Є й сучасні послідовники цієї теорії, що вважають державну владу вічною і непорушною.

Патріархальна теорія трактує походження держави як ре­зультат історичного розростання патріархальної сім'ї. Арісто-тель, наприклад, виходив з того, що люди як колективні істоти прагнуть до спілкування й утворення родин, а розвиток родин веде до утворення держави. Арістотель трактував державу як продукт розмноження родин, їхнього розселення й об'єднання. За Арістотелем, державна влада є продовженням і розвитком батьківської влади. Він ототожнював державну владу з патріар­хальною владою глави сім'ї.

У Китаї цю теорію розвивав Конфуцій (551—479 pp. до н. е.). Він розглядав державу як велику сім'ю. Влада імператора упо­дібнювалася владі батька, а відносини правлячих і підданих — сімейним відносинам: молодші залежать від старілих і повинні бути відданими правителям, шанобливими і в усьому слухати­ся старших. Правителі ж повинні піклуватися про своїх підда­них, як це прийнято в сім'ї.

Прихильником патріархальної теорії був Р. Філмер (XVII ст.), який у своїй праці "Патріарх" доводив, що влада монарха необ­межена, оскільки походить від Адама, а він, у свою чергу, одер­жав свою владу від Бога. Адам був не тільки батьком людства, а і його володарем. Монархи є спадкоємцями Адама й успадку­вали від нього свою владу.

У Росії послідовником патріархальної теорії був соціолог М. Михайловський (1842—1904). Ця теорія одержала сучасне звучання в ідеї державного патерналізму, тобто взятті держа­вою на себе турботи про своїх громадян і підданих у разі неспри­ятливої для них ситуації — хвороби, інвалідності, безробіття тощо. Позитивним у патріархальній теорії було те, що її при­хильники, зокрема М. Михайловський, закликали усувати з життя все аморальне, шкідливе, нерозумне стосовно людини. А це можливо лише в суспільстві, що побудоване на принципі сімейних відносин.

44

45