8. 2. Тектонічні структури України

Україна знаходиться в межах кількох крупних тектонічних структур, в яких виділяються структурні елементи нижчого рангу. Більшість її території належить до Східноєвропейської (Руської) платформи і охоплює

такi структурні елементи як: Український кристалічний щит, Днiпрово-Донецьку западину, Воли­но-Подiльську плиту, Галицько-Волинську западину, Прикарпатську западину та iн. (див. атлас України). На південно-східному продовженні Дніпрово-Донецької западини в тілі Руської платформи виділяється палеозойська складчаста система Донбасу. Більш молоді складчасті системи Карпат та Криму належать вже до Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу.

Український кристалічний щит складений перем’ятими в складки і пронизаними численними інтрузіями метаморфічними породами архейського та ранньопротерозойського віку. Поверхня щита перекривається лише тонким шаром четвертинних відкладів. Кристалічні породи щита часто виступають на денну поверхню.

Волино-Подільська плита має ранньопротерозойський кристалічний фундамент та багатоярусний осадовий чохол, складений породами віком від пізнього протерозою по карбон включно. Фундамент плити поступово занурюється в західному напрямку в сторону Карпат, відповідно в цьому ж напрямку зростає потужність чохла, яка у Львісько-Волинській западині сягає понад 6 – 7 км.

Дніпрово-Донецька западина являє собою обмежений глибинними розломами коритоподібний велетенський грабен, в центральній частині якого фундамент опущений на глибини 8-13 км. Вона була закладена в девоні і розвивалась до тріасу як авлакоген на продовжені складчастої системи Донбасу. Характерною особливістю цієї западини є наявність в її розрізі потужних (до 3 км) соленосних товщ.

Складчасті системи Карпат та Криму є елементами Альпійско-Гімалайського складчастого поясу. Вони розвивались як геосинкліналі в мезозої та кайнозої, а тепер утворюють гірські споруди, складені потужними товщами деформованих осадових та вулканічних гірських порід.

8. 3. Складчасті та розривні тектонічні структури

В непорушеному стані осадові гірські породи утворюють шари, прошарки та лінзи, які лежать горизонтально або пiд невеликим (до 5ْ ) кутом до горизонталi. Магматичні породи знаходяться у формі ізометричних або плитовидних тіл. Це так звані первинні форми їх залягання. Але земна кора весь час знаходиться в русі: в одних випадках пiдiй­мається, в iнших – опускається або переміщується в горизонтальному напрямку. В результатi відбуваються деформації гірських порід і формуються складчасті та розривні тектонічні структури.

С к л а д ч а с т і с т р у к т у р и утворюються внаслiдок пластичних деформацій шарів порід (зi зберженням їх цілісності) під дією тектонiчних сил, орієнтованих переважно в горизонтальному напрямку. Самими поширеними серед них є синкліналі та антикліналі (мал.. 15).

Мал. 15. Складчасті структури. В контурі а,б, д, е – синкліналь (в ядрі синкліналі залягають палеогенові відклади); в контурі в, г, є, ж – антикліналь.

Синкліналь (вiд грець. “син” - разом, “клiно” - гнути, кут) – це така складчаста форма, в якій шари порід вигнуті донизу. В її ядрi залягають молодi породи, а в крилах ­бiльш древнi і крила нахилені в сторону до ядра..

Антикліналь (вiд грець. “анти”- проти) – це така складка, в якій шари вигнуті доверху. В її ядрі залягають древнi породи, а в крилах – молодші і крила нахилені в різні сторони від ядра. Одне з крил в суміжних антикліналі та синкліналі спільне.

Крiм згаданих складок, iснують ще монокліналі - пачки шарiв, нахилених пiд одним кутом, та флексури - колiнчастi або схiдчастi вигини шарiв.

Для зображення просторового положення шару на картi служать елементи його залягання (мал.16). Серед них показуються: 1) лiнiя простягання (будь-яка горизон­тальна лiнiя в площинi шару), 2) лiнiя падiння (перпен­дикуляр до лiнiї простягання, який знаходиться в площинi пласта i направлений в бiк його занурення), 3) кут падiння (кут мiж горизонтальною площиною i лiнiєю падiння), 4) азимут про­стягання ( кут мiж лiнiєю простягання i географiчним меридiаном), 5) азимут падiння ( кут мiж лiнiєю падiння i географiчним меридiа­ном). Визначення всiх цих елементiв залягання проводиться за допомогою гiрничого компаса..

Мал. 16. Елементи залягання шару: а – лінія простягання, б – лінія падіння, в – кут падіння. Позначення залягання шарів на геологічних картах: г – нахилене, д – перевернуте, е – вертикальне.

Р о з р и в н і с т р у к т у р и утворюються в наслідок жорстких розривних деформацій гірських порід з порушенням їх суцільності. В таких структурах, як правило, відбувається не тільки порушення суцільності шарів, інтрузій та інших геологічних тіл, але і зміщення їх в просторі по площині розлому – так званому зміщувачу (на геологічних картах і розрізах показується товстою чорною лінією). При цьому частини геологічних тіл по обидва боки від зміщувача (крила) бувають піднятими, опущеними або переміщеними в горизонтальному напрямку одна відносно іншої. Якщо ж при розриві суцільності породи зміщення не відбулось, то такі розломи називаються тріщинами. Найпоширенішими розривними структурами, крім тріщин, є скиди, підкиди, зсуви та насуви.

Скид – розривна структура ,у якої зміщувач нахилений в сторону опущеного крила.

Підкид – розривна структура ,у якої зміщувач нахилений в сторону піднятого крила.

Зсув - розривна структура, у якої крила переміщені по круто нахиленому зміщувачу одне відносно іншого в горизонтальному напрямку.

Насув – розривна структура, у якої одне крило нусунуте на інше по зміщувачу, котрий нахилений полого або залягає субгоризонтально.

В результаті розривних деформацій геологічні тіла розламуються на окремі блоки з утворенням горстів та грабенів.

Горст – піднятий тектонічний блок гірських порід, обмежений підкидами.

Грабен – опущений блок порід, обмежений скидами.

Типи розривних порушень приведенi на мал.17. Iз них скиди та грабени утворюються внаслiдок розтягу дiля­нок земної кори, а насуви, пiдкиди і горсти - в умовах стиснення.

Мал. 17. Типи розривних структур: а – скид, б – підкид, в – насув, г – грабен, д – горст.