Тема 7. Екзогеннi процеси

Екзогеннi процеси вiдбуваються на поверхнi Землi i в верх­нiх шарах земної кори. До екзогенних процесiв належать вивiтрювання, геологiчна дiяльнiсть вiтру, поверхневих вод, льодовикiв, сил гравiтацiї.

7.1. Вивітрювання

Під вивітрюванням розуміють процеси руйнування гiрських порiд на поверхнi Землi пiд впливом фізичних, хімічних та біологічних чинників.При цьому продукти вивітрювання не зазнають значного переміщення, а накопичуються поблизу материнських порід. За домінуючою роллю того чи іншого чинника розрiзняють фiзичне, хiмiчне i бiологiчне вивiтрювання.

Фізичне вивітрювання відбувається в результаті розширення та стиснення гірських порід під дією коливань температури повітря і збільшення (до 10 %) об’єму замерзаючої води в порах та тріщинах. При цьому руйнуються структурні зв’язки мiж мiнеральними зернами по­рiд, а лід розриває породу зсередини.

Хімічне вивітрювання - процес руйнування гірських порiд внас­лiдок агресивної дiї на них парiв та газiв повітря, а також атмосферної води. При цьому, вiдбува­ються процеси окислення, гідратації, дегiдратацiї, розчинення та гiдролiзу первинних мінералів, а на їх місці утворюються новi – вторинні.

Біологічне вивітрювання відбувається в результаті життєдiяльностi тварин i рослин. Землерийні тварини свердлять та подрiбнюють породи, а рос­лини своїм корiнням розширюють трiщини в породах. Гумусні кислоти, які є продуктом розпаду органiзмiв пiсля їх смертi, також спричиняють активне руйнування порiд.

Продукти вивiтрювання, якi залягають на місці свого формування, називаються е л ю в і є м (вiд лат.” елювiо” - вимивати) і позначаються буквою(е). Вони утворюють так звану кору вивітрювання, в будові якої виділяються наступні зони: а) з самого верху зона повного вивiтрювання, складена найдрiбнiшими частками (зерна мiнералiв); нижче - зона не­повного вивiтрювання, складена уламками порiд (жорства, щебiнь) а ще нижче - зона часткового вивiтрювання (брили серед дiлянок ще не зруйнованої породи).

7.2. Геологiчна дiяльнiсть вітру

Геологічні процеси, спричинені вiтром, називають е о л о в и м и (вiд грець. “Аiолос”- володар вiтрiв). Під напором вітру гірські породи зазнають дифляції (видування). i корозiї (обточування). Внаслiдок еолової дiяльностi скелі гірських порід можуть приймати самi химернi форми (камiннi стовпи, cтоли, гриби тощо).Вітер не тільки руйнує гірські породи, а і переносить та вiдкладає уламковий матерiал. Пiщанi, пилуватi та глинистi частки переносяться вiтром на величезні вiддалi і відкладаються у формі дюн та барханів. Дюни мають форму симетричних в розрізи і видовжених в плані горбiв i гряд. Вони формуються вздовж піщаних берегів морів, озер та річок. Бархани- серпоподiбні в планi та асиметричні в розрізі піщані горби характерні для пустель в зонах арідного клімату. Надвiтряний схил барханів довгий i пологий (5-14°), пiдвiтряний вiдповiдає ку­ту природного вiдкосу пiскiв (30-35°). Дюни і бархани здатні до переміщення, чим загрожують земельним угіддям, господарським і житловим спорудам.

Пилуватi та глинистi частки здатнi переноситись вiтром на великих висотах i на великi вiдстанi. В районах, де сила вiтру слабшає, вони осiдають i обволiкають трав’яну рослиннiсть суцiльною кiрочкою, яка позбавляє її доступу вуглекислого газу, i рослини гинуть, розклада­ються i, цим самим, збагачують грунт органiчними речовинами. На цьому родючому шарi з часом виростає новий трав’яний покрив, який проiснує до наступної пилової бурi. В результатi утворюються потужнi товщi пилувато-глинистих вiдкладiв, котрі iнколи досягають потужностi в декiль­ка сотень метрiв. Такi пилуваті відклади називаються л е с а м и. Вони широко розвинуті на території України, де складають основу більшості грунтів.

На картах та розрiзах еоловi вiдклади позначаються iндексом (v) і зафарбовуються в жовтий колiр.