6.2. Метаморфізм

Метаморфізм- це процес перекристалізації гірських порід в надрах земної кори під дією температури і тиску. Метаморфiзмовi здатнi пiддаватись всi породи - осадовi, магматичнi i ранiше утворенi метаморфiчнi. При цьому, змiнюються мінеральний склад, структура i текстура порiд. В залежностi вiд переважання тих чи iнших факторiв, викликаючих змiни в породах, розрiзняють метаморфiзм контактовий, дина­мiчний i регiональний.

Контактовий метаморфізм пов’язаний з проникненням в земну кору магми, від якої вмiщуючi породи зазнають впливу високої температури, парiв i газiв. При цому, вапняки перетворюються в мармури, пiщано-глинистi породи переходять в роговики, якi ма­ють щiльну зернисту будову i складаються переважно з новоутворених мінералів.

Динамічний метаморфізм пов’язаний з тектонiч­ними рухами земної кори, в результаті яких виникають складки і розривні порушення. Змiни гірських порід при динамічному метаморфізмі вiдбува­ються пiд впливом одностороннього тиску, так званого стресу. Продуктами динамометаморфізму є мілоніти, філоніти, мікрокристалічні сланці та інші..

Регіональний метаморфізм проявляється на значних глибинах і охоплює великі ділянки земної кори. Рівнозначними чинниками метаморфізму тут виступають як висока температура, так і високий тиск. Пiд впливом цих факторiв гірські породи сильно перекристалiзовуються, перетворюючись в криста­лiчнi сланцi, гнейси, амфіболіти та кварцити.

Враховуючи той факт, що процеси метаморфізму відбуваються на значних глибинах, прояви його на поверхні Землі та вплив на будівельні споруди і геологічні умови територій практично відсутні.

6..3. Тектонічні рухи

Тектонічні рухи - процеси переміщення ділянок земної кори, спричинені внутрішніми силами Землі. За характером прояву вони поділяються на сейсмічні та епейрогенні.

Сейсмiчнi рухи або землетруси проявляються в хвильових пружних коливаннях земної кори, які виникають в наслідок переміщення літосферних плит. Землетруси проявляються, в основному, на межах сходження та розходження літосферних плит, утворюючи сейсмічні зони і пояси (наприклад, Альпійсько-Гімалайский та Тихоокеанський пояси).

Точку в надрах Землi, в якiй зародились сейсмічні хвилі (мал. ) , називають гiпоцентром (Г). Глибина знаходження гiпоцентрiв рiзна i часом досягає 700 км. Якщо через гiпоцентр провести земний радiус, то на його перетинi з поверхнею Землі отримаємо епiцентр (Е). Силу землетрусiв вимiрюють як за дванадцятибальною шкалою, так i за девя­тибальною шкалою Рiхтера.

Сила землетрусiв по територiї України збiльшується з пiвночi на пiвдень. На широтi Києва вони вiдмiчались силою в 5 балiв (1802, 1908 та 1940 роки). Шестибальні землетруси досягали широти Львова-Тернополя (1802 та 1908 роки), семибальнi - широти Ужгороду­ - Чернiвцiв (1802, 1834, 1927 та 1940 роки) i восьмибальнi вiдмiчались лише на пiвднi Криму в 1927 роцi. Епiцентри цих землетрусiв знахо­дились в горах Вранча (Румунiя) та на територiї Чорного моря.

Епейрогенні рухи - це повільні вікові коливання (піднімання та опускання) земної кори, інтенсивність яких вимірюється міліметрами за рік. Так, територiя Волинської та Рiвненської областей пiдiймається на 8-10 мм за рiк, Львiвської та Закарпатської - понад 10 мм за рiк. Зате пiвнiчна частина Чернiгiвської та Сумської областей та невели­ка дiлянка на схiд вiд Днiпропетровська опускаються зi швидкiстю понад 2 мм за рiк. Опускаються також територiї по узбережжю Чорного моря. Епейрогенні рухи встановлюються інструментальними (геодезичними та космічними) вимірами, а також спостереженнями за підняттями чи опусканнями історичних споруд, давніх річкових та морських терас, позитивними та негативними формами сучасного рель’єфу.