2. Класифікація інженерних ґрунтів за дсту

Серед всіх існуючих класифікацій ґрунтів найбільшою універсальністю відрізняється інженерно-геологічна класифікація Ф.Саваренського, в якій враховується не тільки характер зв'язків між окремими частинками гірських порід але й комплекс фізичних, водних та механічних властивостей ґрунтів. За цією класифікацією всі ґрунти можна поділити на п'ять основних груп (класів).

Скельні ґрунти, куди відносяться масивні магматичні та метаморфічні породи, а також деякі зцементовані

і щільні органогенні утворення (конгломерати, вапняки, пісковики, доломіти тощо). Це міцні, практично нестискувані, невологоємкі породи, які відрізняються підвищеною стійкістю до процесів руйнування, формуючи досить стійкі форми і типи рельєфу.

В Україні такі ґрунти мають регіональне поширення у гірських районах Карпат та Криму, на денудаційних

рівнинах Українського щита і Донецького кряжу (фрагментарно зустрічаються і в деяких інших регіонах).

Напівскельні ґрунти об'єднують в основному ті ж самі різновиди ґрунтів, що згадувалися і в попередньому

класі, але вже зачеплені процесами вивітрювання, в зв'язку з чим вони мають підвищену тріщинуватість, а відтак і дещо знижену стійкість. З цими ґрунтами пов'язуються поля вивітрювання на кристалічних рівнинах, осипи та обвали у горах, карстові явища на вапнякових і крейдяних полях. Поширення цих ґрунтів, як правило, співпадає з ареалами попереднього класу, розповсюджуючись і на денудаційні крейдяні рівнини Західного Полісся та східної України.

М'які зв'язні ґрунти складаються з найдрібніших частинок. Сюди відносять насамперед глинисті породи (супіски, суглинки, глини) і з деякими умовностями - лесові ґрунти (сумніви викликає своєрідний характер взаємодії лесів з водою, не подібний на поведінку інших ґрунтів цього класу). Здебільшого м'які ґрунти слабоводопроникні або водотривкі, міцність і стійкість залежить від зволоження. Ці ґрунти добре тримають вертикальні стінки, в зв'язку з чим у районах їх приповерхневого поширення розвивається яружно-балковий рельєф. Поширення ґрунтів цього класу в Україні не має виразних регіональних меж. Можна лише говорити про їх другорядну роль у межах Полісся (де загалом домінують піски) та в гірських районах.

Розсипчасті незв'язні ґрунти об'єднують піщані та гравійно-галькові відклади. Невологоємкі, добре водопроникні, слабостисливі. Сухі (або необачно переосушені) піски становлять основу для розвитку еолових форм рельєфу. В Україні ґрунти цього класу зустрічаються повсюди, а регіональне рельєфотворче значення вони мають у Поліссі та на лівобережному пониззі Дніпра.

Ґрунти особливого складу, стану та властивостей, які часто визначаються як слабкі (в інженерно-геологічному розумінні), об'єднують породи різного генезису - торфи, мули, засолені ґрунти тощо. Геоморфологічна роль їх теж неоднозначна (органогенний мікрорельєф торфовищ, напівпустельні ландшафти солончаків і солонців тощо). Поширення таких ґрунтів має фрагментарний характер - порівняно невеликі ділянки, складені ними, зустрічаються всюди. Можна лише говорити про певну зональну приналежність окремих ґрунтів цього класу. Так, торфові ґрунти головним чином зосереджені у Поліссі та по долинах річок, засолені ґрунти поширені на молодих морських рівнинах Причорномор'я, Приазов'я, північного Криму тощо).

В 1997 роцi була введена класифiкацiя iнженерних грунтiв „Державний стандарт України. Основи та підвалини будинків та споруд. Грунти. Класифікація. ДСТУ Б В.2.1-2-96. Видання офіційне.”

Зміст ДСТУ Б В.2.1-2-96 в дещо скороченому та зміненому вигляді наводиться нижче (нумерація параграфів, таблиць та додатків подається за оригіналом).