6. Дати загальну характеристику сучасного і контрсучасного руху в архітектурі хХст.

6. Сучасний рух в архітектурі пов'язан з епохою майстрів і одночасно теоретиків архітектури, серед яких найвизначнішими є представники «чикагської школи», професори Баухауза, ВХУТЕМАСА, російські конструктивісти, німецькі функціоналісти та багато інших. Ця епоха може бути охарактеризована як доба соціальних утопій, творчості революціонерів, винахідників і новаторів в архітектурі.Передача влади молодим, їх жорстка критика функціоналізму та ін­тернаціонального стилю, нові післявоєнні умови, виникнення концеп­цій індустріального і постіндустріального суспільства, становлення демократії у розвинутих країнах, хвиля студентських революцій - все це стимулювало пошуки творчих груп і окремих молодих архітекторів нових шляхів розвитку архітектури. Настав час створення нових підходів, концепцій, доктрин і теорій.

По всьому світі виникали творчі групи, які мали власні уявлення про новації в архітектурі. Серед них англійська група «Архігрем»; представники так званого Віденського авангарду – групи «Хіммельбляу» і «Хаузруккер»; італійські групи «Тенденца», «Суперстудіо» і «Архізум»; «Тальєр де Архітекура» Р.Бофілла, «Нью-Йоркська п’ятірка» і т. ін. В утопічних і пошукових проектах цих груп закладалися філософські та теоретичні засади нових напрямків, течій і стилів сучасної архітектури, таких як популізм і продуктивізм, «хай-тек» і постмодернізм, неокласицизм і неораціоналізм.

Витоки усіх цих напрямків, течій і стилів формувались у теоріях постіндустріального та інформаційного суспільства, співвідносилися з новою філософією постмодернізму, головними засадами якої були плюралізм і нова еклектика.

В архітектурі з’явилися теоретичні роботи П.Портогезі, Ч.Дженкса, Р.Вентурі та ін., де розкривалася сутність і мова архітектурного постмодернізму як напрямку і стилю, пропагувалися цінності постурбаністичного образу життя, свобода вибору та інші демократичні свободи.

У 1980 році у Венеції відбулося бієннале, автором програми якого став П.Портогезі. На цьому бієннале під гаслом «Присутність минулого» в присутності вже відомих молодих архітекторів набув чинності постмодернізм як один з провідних напрямків розвитку сучасної архітектури. Одночасно в роботах Б.Дзеві, Л.Кріє та ін. виникала критика постмодернізму, його основних засад.

Концепція індустріального суспільства, яка сформована у працях американського соціолога Д.Белла, базувалася на наступних положеннях: перехід від виробничої до обслуговуючої економіки, від класового до професіонального поділу суспільства, перехід від орієнтації на максимальний прибуток до якості життя. Ці процеси супроводжувалися тотальною урбанізацією, виникненням інтелектуа­льних технологій, посиленням контролю за їх розвитком; центр виз­начення політики переміщується в університети; фігура менеджера поступово витісняє постать капіталіста; виникає «середній клас» і явище «масової культури».

Розвиток постіндустріального суспільства обумовив виникнен­ня феномену масової культури урбанізованого суспільства. В архі­тектурі урбанізація у більшості випадків сприймалася в негативному сенсі як втрата культурної самобутності (А.Лоос), збіднення архітек­турного середовища (К.Зітте) та його спрощеність.

Критика тотальної урбанізації привела до критики модернізма і сучасного руху в архітектурі, його концептуальних засад. На зміну концептуальному підходу сучасного руху приходить ідеологія контек­стуального підходу контрсучасного руху в архітектурі. Виникають нові ідеї формування міського контексту. Насампе­ред, це ідеї «міста-коллажа» і «міста-бріколлажа» К.Роу, міста як коллажу у просторі і часі К.Лінча, О.Гутнова.

Концепція масової культури, як повсякденної культури урбані­зованого суспільства, як культури масової комунікації стала основою для формування мистецьких течій «pop art». В архітектурі з’явилася теорія, де міське середовище досліджується як інформаційна сис­тема (Р.Мейєр), як палімпсестна структура (текст написаний зверх тексту), як архітектурний кіч т.ін.