4. Розкрити зміст функціоналізму як напрямку розвитку і стилю сучасної архітектури, містобудування і дизайну.

4. Функціоналі́зм — архітектурний напрям, різновид раціоналізму, що виник у 1920-х роках у Німеччині. Основні вимоги функціоналізму: обумовленість зовнішнього виду будівлі її конструкцією і внутрішнім плануванням, які, у свою чергу, визначаються її практичним призначенням (функцією). Архітектори-функціоналісти прагнули до типізації житлового будівництва, спорудження великих житлових комплексів на вільних територіях.

Функціоналізм : 1) архітектурний принцип, за яким певна споруда формується під впливом функції, яка повинна заповнити цю споруду. Ф. найчастіше розуміють в архітектурі та дизайні як відхід від суто естетичних принципів формотворення, що призводить до інтерпретування форми як виразника функціонального призначення споруди чи ін. об’єкта. Це популярно трактується так: краса в архітектурі та дизайні є результатом функціональності. Ф. є того ж віку, що і будівництво загалом. Цей принцип незмінно проходить усю історію архітектури: вже за часів палеолітичних печерних жител і неолітичних стовпових споруд форма керувалася функцією, у римських укріпленнях та акведуках, у середньовічних замках, у ренесансних і барокових палацах, у складських спорудах XVIII ст., у житлових будівлях XIX ст. та адміністративних будинках ХХ ст. існує тісний взаємозв’язок між формою та функцією;

2) термін, що позначає архітектуру ХХ ст. до появи постмодернізму та деконструктивізму, тотожний із раціоналізмом, а також синонімічний із поняттями “модернізм” та “інтернаціональний стиль”. Ф. в архітектурі частково діє як під поняття модерну у протиставленні до традиційної архітектури. Функціоналістська традиція сягає естетичних поглядів теоретиків XIX ст. ( Семпер, Лотцер, Грено ). Засновником сучасного Ф. вважають американського архітектора Люїса Саллівана ( Louis Sullivan ), який у 1896 році у своєму творі “The Tall Office Building Artistically Considered” твердив: “form follows function” (“форма слідує за функцією”). Пізніше поняття Ф., частково редуковане, слугувало гаслом для різноманітних напрямків авангардної архітектури I половини ХХ ст.: романтичної органічної архітектури Френка Ллойда Райта( Frank Lloyd Wright ), класичного раціоналізму Людвіга Міс ван де Роє ( Ludwig Mies van der Rohe ), життєлюбного експресіонізму Еріха Мендельсона (Erich Mendelson ), непоступливого монументалізму Джюзеппе Террані (Giuseppe Terragni ), довільних ігор з формою Гуго Герінга (Hugo Hering), суворих геометричних форм Ле Корбюзьє (Le Corbusier)

5. Охарактеризувати творчість б.Фуллєра та його послідовників.

5. Був у витокыв тотального дизайну. Починаючи з 1927р., Б.Фуллер працює над концепцією “Дімекшн” (динамізм + ефективність), у межах якої створені пошукові проекти житлового будинку , ванної кімнати і мобільного будинку, геодезичного куполу для перекриття надвеликих просторів.

У цих проектах поступово реалізовувалась ідея тотального проекту­ван­ня, яка однозначно охоплювала би світ речей, світ архітектури і містобудівний простір, створюючи образ безперервного і тотального штучного середовища, що оточує людину.

Подібні, більш гуманні і архітектурно спрямованні ідеї стали основою зміста книги В.Гропіуса “Коло тотальної архітектури”, де процес проектування розглядається як наука, мистецтво і організація оточуючого людину середовища.

Значний вплив на розвиток концепції тотального дизайну і архітектури мали роботи К.Доксіадіса щодо створення єдиного світового глобального міста-екуменополіса. Ця концепція, яка в подальшому стала основою для містобудівної теорії, стимулювала виникнення нової науки про народонаселення Землі – екістики.

Основні ідеї екістики, спиралися на уявлення про “загальне щастя” усіх меш­канців мегалополісів, які, зливаючись, у сукупності утворюють штучну урбооболонку Землі, єдине глобальне середо­ви­ще у вигляді “світового міста” – екуменополіса.

У напрямку пошуку нових форм тотального штучного середо­вища рухались футуристичні проекти англійської групи молодих архітекторів “Архігрєм”, італійської групи “Суперстудіо”, російської групи НЕР (“новий елемент розселення”). У пошукових проектах цих груп, де створювались мегаструктурні образи ”Міста, що рухається”, “Штепсельного міста”, “Розчинного міста”, середовища для “осідлих” і “кочівників”, у повній мірі одночасно реалізувалася концепція то­тального середовища, як штучної другої природи, за допомогою містобудівних засобів, засобів архітектури і дизайну.