37.Дати характеристику роботам н.Фостера.

37. Н Фостер мав широку практику проектування в продуктивізмі. принципи (заповіді, за висловом К.Фремптона) продуктивізму. Серед них найважливішими є:

• недекорований сарай чи ангар (максимально гнучкі споруди галерейного типу);

• інтегрована інфраструктура (інженерне обладнання: електро- і тепло забезпечення, освітлення і вентиляція, кондиціювання, аудіо- і відео системи, комп’ютерізація);

• розподіл конструкцій і обладнання відповідно до канівського принципу розподілу будівель і споруд на обслуговуючі та ті, що обслуговуються;

• формування «продукт-форми»: вираження в архітектурній формі технологічного процесу виробництва і будівництва (оголена конструкція американських мінімалістів, споживацька «шкіра» фасадів та інтер’єрів»);

• «каркас» і «оболонка» як головні виразні засоби формування художнього образу.

башта тисячоліття у Токіо, Рейхстаг у Берліні (Н.Фостер).

До «облонкової» архітектури продуктивізму Н. Фостера слід віднести ранні роботи Фостера.

«Каркасний» напрямок розвитку продуктивізму Н. Фостера пов’язаний з формуванням споруд і будівель, художньо-образною основою яких стає конструкція та інфраструктура. Серед цих споруд подібними прийомами виділяються: банки у Гонконгу і та у Франкфурті-на-Майні (Н.Фостер), офіс корпорації ДЕУ в Сеулі (Н.Фостер) т.ін.

38. Дати загальну характеристику поставангардизму.

38. ПОСТАВАНГАРДИЗМ – ПОПУЛІСТСЬКО-ПЛЮРАЛІСТИЧНЕ

МИСТЕЦТВО КОМУНІКАБЕЛЬНОСТІ. Ч.Дженкс у своїй книзі «Мова архітектури постмодернізму» (1978р.) дав широке визначення постмодернізму як популістсько-плюралістичного мистецтва безпосередньої комунікабельності між людьми. Як показав подальший розвиток це визначення охоплювало не тільки постмодернізм як стиль, але й також багато його розгалужень, які в сукупності, за словами К.Фремптона, можна визначити як поставангардизм. Таким чином поставангардизм уявляє собою напрямок у розвитку контрсучасного, тобто після авангардного, розвитку архітектури.

Цей розвиток пов’язан з архітектурною практикою таких майстрів архітектури, як Г.Голляйн, Й.Кляйхус, Л.Кріє, Р.Вентурі, М.Грейвз, Р.Стерне та інших. Цей та інший творчий досвід був узагальнений у вищезгаданих книгах Ч.Дженкса і Р.Вентурі, а також у книзі Ч.Мура «Тіло, пам’ять і архітектура» (1977р.)

постулати поставангардистської ідеології та постмодернізму:

-складна і суперечлива архітектура замість простої і зрозумілої;

-поетизація потворного і буденного, відкритість архітектури для подальшого обживання;

-архітектура без архітектора, концепція природного «хаосу як архітектури».

Основні засади постмодерністського підходу, що подібні до вітрувіанської триади, сформулював у 1977р. Р.Стерн. Серед них принципи

-констектуалізму (окрема споруда як фрагмент більшого цілого, як предмет «адхокістської» методології);

-алюзіонізму (архітектура, як історичне і культурне відлуння);

-орнаменталізму (стіна як середовище архітектурного значення).

Ч.Дженкс у книзі «Мова архітектури постмодернізму»(1978р.) на основі засад «подвійного кодування» і «радикального еклектизму» сформулював основні положення постмодернізму. Провідними серед них є принципи:

-історизму (повернення втраченого зв’язку з культурою і традицією);

-ретроспектевізму (відтворення архітектурних форм минулого);

-нового звернення до місцевих традицій; «адхокізму» (врахування конкретного місця);

-«контекстуалізму»; відродження метафоричного мислення; ігрового і театралізованого характеру архітектурного простору.

Ч.Мур у своїй роботі «П’ять проектних принципів» (1979р.) сформулював наступні положення:

-будівлі можуть і мусять говорити;

-будівлі потребують свободи слова;

-будівлі мають бути пристосовані до життя тіла і думок;

-будівлі повинні задовольняти наші співчуття;

-будівлі мають зв’язок з минулим і будять спогади.

Узагальнення теоретичних положень і методів майстрів контрсучасного руху в архітектурі дозволяє сформулювати визначальні ознаки, принципи і методи постмодернізму. Серед них:

-універсальність семантики традиційних архітектурних форм, їх архетипів;

-метод «картотеки» і «бібліографічного пошуку»; метод «цитування» архітектурних взірців;

-принцип контекстуальності і плюралізму;

-програмований еклектизм; принципи ігрової відкритості у часі і просторі, у формі і змісті архітектурного середовища;

-діалог з природним хаосом, зіткнення масштабів і фрагментарність цього середовища.