Зміст
Типологія, як метод наукового дослідження.
Мета і задачі типологізації архітектурного середовища
Існуючі підходи до типологізації архітектурного середовища
Об’єктна типологія архітектурного середовища(Вітрувій)
Типологія архітектурного середовища за призначенням(Р.Раннєв)
Типологія архітектурного середовища за образними характеристиками(К.Лінч)
Типологія архітектурного середовища за морфологічними ознаками(Р.Кріє)
Типологія архітектурного середовища за стандартними ситуаціями життєдіяльності(К.Александер)
Типологія архітектурного середовища за сталими значеннями(А.Боков)
Типологія архітектурного середовища за характерром змінюваності у часі(о.Е.Гутнов,А.В.Іконніков)
Типологія видів і форм середовища (В.Т.Шимко,О.О.Гаврилова)
Типологія , як метод наукового дослідження
Архітектурне середовище можна розглядати як поєднання архітектурних споруд, предметів та об’єктів природи, занурених у архітектурний простір, у якому відбуваються процеси життєдіяльності. Створення середовищ із заданими характеристиками фактично є провідним заванням упорядкування штучного довкілля.
Типологія архітектурного середовища – це розділ теорії архітектури, який вивчає особливості формоутворення різних типів архітектурного середовища залежно від ситуацій життєдіяльності, що у них відбуваються, та середовищ них концепцій, їх розвитку.
Мета і задачі типологізації архітектурного середовища.
Типологія архітектурного середовища вивчає спільні типові ознаки цілісних предметно-просторових утворень та відмінності процесів і явищ, що з ними пов’язані. Організація архітектурного середовища здійснюється на основі принципів гуманізації , гармонізації та доцільності людського оточення.
Основні принципи формування різних типів штучного довкілля досліджує типологія архітектурного середовища. Вона розкриває супідрядні параметри людського оточення, створює класифікації та номенклатури типів архітектурного середовища , що відповідають окремим потребам науково-дослідного процесу чи конкретним задачам проектної практики.
Існуючі підходи до типологізації архітектурного середовища.
Підхід розподілу середовища життєдіяльності на елементарні одиниці, що сформувалися у теорії та практиці архітектури і містобудування протягом останніх десятиріч. Локальні фрагменти довкілля виступають при цьому відбитками архітектурного-містобудівного цілого. Вони є відносно автономними клітинами міського чи архітектурного організму. Концепція системного підходу , за якої можна розглядати архітектурне середовище як цілісність умов життєдіяльності суспільства, прояви яких послідовно змінюються при переході з одного системного рівня на інший.кожний елемент архітектурного середовища може розглядатися окремо.
Середовищний підхід на якому виділено чотири типи середовищного проектування.
Об’єктна типологія архітектурного середовища(Вітрувій)
До матричних моделей можна віднести першу відому нам типологію архітектурного середовища, запропоновану римським архітектором Вітрувієм наприкінці першого століття до н.е. Вона містить опис властивих тодішній епосі типів штучного довкілля різної складності від поселень до елементів обладнання. Увага зосереджується на особливостях контексту середовищ них об’єктів; традиційних для певної місцевості матералах, конструктивних системах, технологіях будівництва; відмінностях життєвого укладу, притаманного грецькій і римській культурі; ситуаціях життєдіяльності, що відбувалися у приміщеннях кожного типу будівель та прилеглих до них територіях; звичайних способах досягнення домірності, пропорційності, масштабності і доброго вигляду споруд, що зводилися за випробуваними і визнаними зразками; нарешті , на тому враженні від реалізованої будівлі, якого прагнув досягти архітектор
Типологія архітектурного середовища за призначенням(Р.Раннєв)
Модель типологічного формування об’єктів архітектурного середовища , наведена Р.Раннєвим, спирається на розподіл сфер життєдіяльності суспільства на виробництво, обслуговування і проживання . В моделі виділено три рівня архітектурного середовища: мікросередовище (інтер’єри приміщень, в яких здійснюється діяльність), мезосередовище (інтер’єри будинків, в яких здійснюється колективна діяльність), макросередовище(міські інтер’єри, в яких здійснюється сумісна колективна діяльність)
Типологія архітектурного середовища за образними характеристиками(К.Лінч)
Традиція розглядати урбанізовані території як мозаїку з цілісних архітектурно-містобудівних утворень відродилася в епоху становлення середовищного підходу в проектуванні штучного довкілля. До спроби виділити універсальні одиниці в архітектурному середовищі одним із перших вдався К.Лінч у роботі «Образ міста»(1960). К.Лінч виділив 5 типів просторових елементів, з яких, на його думку, формується образ міста.
Елемети образу середовища:
– Шляхи
– Границі
– Райони
– Вузли
– Орієнтири
Шляхи (Paths)
Шляхи - це канали, вздовж котрих спостерігач може переміщуватись постійно, періодично чи лише потенціально. Їх роль можуть грати вулиці, тротуари, автомагістралі, залізничні дороги, канали. Для багатьох це домінуючі елемнти в їх образі ооточення. Люди оглядають місто, рухаючись ним, відносно шляхів організуються всі інші елемети середовища.
Границі (Edges)
Границі - це ті лінійні елементи оточення, котрі спостерігач не використовує в якості шляхів і не розглядає їх в цій якості. Це границі між двома станами, лінійні розриви безперервності: берега, залізничні виїмки, околиці житлових районів, стіни. Це скоріше лінії співвідношення по горизонталі, ніж координуючі вісі. Такі грациці можуть бути легко і важко перебореними барьєрами, відгорожуючими один район від іншого; чи вони можуть бути швами, лініями , вздовж котрих два райони якось співвіднесені і пов’язані між собою. Хоча і не так сильно, як шляхи, ці окаймляючі елементи слугують для багатьох суттєвими організуючими ознаками, особливо в тому випадку, якщо вони охватують певні зони , як берегові лінії чи міські зони.
Райони (Districts)
Райони - це середні і крупні частини міста, представлені як двохмірна протяжність, «всередину» котрої спостерігач подуски входить, і котра володіє деяким спільним, розпізнаваємим характером. Завжди опізнаваємі з середини, вони також використовуються в якості зовнішнього напрямку, якщо видимі із зовні. Більшість людей приводить до ладу своє місто по районам в деякій мірі, із індивідуальними розбіжностями, що стає домінуючими елементами – шляхи чи райони. Це залежить не лише від індивідума, але і від певного міста.
Вузли (Nodes)
Вузли –це місця чи стратегічні точки міста, в котрі спостерігач може вільно увійти, це інтенсивні фокуси, до яких і від яких він рухається. Це перш за все поєднуючі звена, місця розриву транспортних комунікацій, перехрестя чи сходження шляхів, моменти стрибковидного переходу з одніє структури в іншу. Вузли можуть бути просто місцями максимальної концентраціїї якихось функцій чи фізичних характеристик, як кафе на розу чи замкнута площа. Деякі із таких місць концентрації являються фокусами району, на котрий розповсюджується їх вплив, і вони стають їх символами. Їх можна назвати ядрами.
Звісно, багато вузлів заключають в собі і місце поєднання шляхів, і місце концентрації. Ідея вузла дуже тісно пов’язана з ідеєю шляху, поскільки такі поєднання слугують точками поєднання шляхів, грають роль подій в ході руху. Вона також пов’язана з ідеєю району, оскільки «ядра» інтинсивно фокусують в собі активність районів, граючи для них роль центрів тяжіння. В будь-якому разі, якісь вузлові точки майже завжди присутні практично в любому образі, а інколи набувають домінантного занчення.
