1. Які етапи розвитку мали місце в історії сіам?

1. Починаючи з 1928 року і закінчуючи 1956 роком, міжнародні кон­греси архітекторів СІАМ пройшли 3 етапи свого розвитку.

Перший період (1928 – 1933р.р.) був пов’язаний з активізацією діяльності німецьких архітекторів соціалістичної орієнтації.

На другому етапі (1933 – 1947р.р.) міжнародний архітектурний рух очолили французькі архітектори.

Третій заключний період (1947 – 1956р.р.) привів до складення з себе і передачі повноважень в організації міжнародної діяльності архітекторів від керівництва конгресами, яке здійснювалось видатними майстрами архітектури, до групи молодих архітекторів, які не сприймали старих і прагнули до нових ідей.

2. Яку роль відіграли конгреси сіам у становленні сучасних архітектурних теорій?

2. Із закінченням міжнародних конгресів СІАМ закінчилась епоха видатних майстрів архітектури і почалася нова доба в її розвитку.

Перший конгрес, який відбувся у 1928 році у невеличкому містечку Ла Сараз і який зібрав 24 архітектори був присвячений проблемам раціоналізації будівельної індустрії і введенню стандартів проектування і будівництва.

Другий і третій конгреси, що відбулися відповідно у 1929р. (Франкфурт) і у 1930р. (Брюссель), були присвяченні питанням проектування мінімального житла і раціональним засобам забудови.

Третій конгрес завершував перший етап розвитку, який фактично був присв’ячений створенню нових архітектурних доктрин.

На четвертому конгресі, який відбувся у 1933р. під час середньоземноморського круїзу на теплоході “Патріс”, була розглянута концепція функціонального міста. В результаті Ле Корбюзьє запропонував учасникам конгресу текст “Афінської хартії”, розробці якої передував аналіз 34 європейських міст. У “Афінській хартії” були започатковані основні положення універсальної функціоналістської доктрини, які полягали в пропозиціях зведення складного міського організму до взаємодії історичних будівель з чотирма головними функціями, тобто з функціональними зонами міста – з житлом, відпочинком, роботою і транспортом.

П’ятий конгрес, що проходив у 1937р. у Парижі, був присв’ячений саме проблемам житла і відпочинку. Інші функціоналістські проблеми містобудування, а саме – “ядро” і “серце” міста – послідовно розглядалися на шостому, сьомому і восьмому конгресах, що відбувалися в післявоєнний період у 1947-1951 р.р. у Бріджуотері, Бергамо і Ходдестоуні.

Дев’ятий конгрес у Екс-он-Провансі (1953р.) став вирішальним у зміні архітектурної ідеології. Цей етап розпочався з критики функціональної теорії та “Афінської хартії” молодими архітекторами, серед яких були А. і П.Смітсони, Ван Ейк, Я. Бакема, Ж.Канділіс та інші. Лист, який підписав Ле Корбюзьє і Ван Естерен, де повноваження в організації міжнародного архітектурного руху передавалися молоді, ознаменував закінчення епохи майстрів, доби домінування функціональних теорій, а загалом, так званого сучасного руху.

Крапка в цьому закономірному процесі була поставлена на десятому останньому конгресі СІАМ, який проходив у 1956р. у Дубровнику. На цьому конгресі група молодих архітекторів (“Група Х”) на основі критики функціоналізму запропонувала розглядати сучасне місто не з позицій взаємодії чотирьох міських функцій і відповідних функціональних зон, а в аспекті взаємозв’язку архітектурно-містобудівних форм, таких як дім, подвір’я, квартал, майдан, вулиця т. ін. Місто почало сприйматися як складна багатошарова структура, що сформована за принципом вертикального функціонального зонування і утворює кластери, де співіснує ”гроно” архітектурно-містобудівних форм і функцій.

На цій основі з’явився цілий ряд ідей, а саме - мегаструктурне місто, палубна архітектура (А. і П. Смітсони), дім-місто (Ван Ейк), теорія сусідства німецьких архітекторів т.ін., - які стали основою для виникнення нової ідеології, яка, в свою чергу, базувалася на практиці функціоналізму і філософських засадах плюралізму, що в кінцевому рахунку поступово створювало умови для виникнення, так званого, контрсучасного руху в архітектурі із власною ідеологічною доктриною.

3. Охарактеризувати концепцію тотального дизайну.

3. Однією з визначальних ознак нової ідеології контрсучасного руху стало поступове стертя меж між архітектурою, містобудуванням і дизайном. У витоків цієї концепції стояли видатні американські архітектори Б.Фуллер і В.Гропіус.

Починаючи з 1927р., Б.Фуллер працює над концепцією “Дімекшн” (динамізм + ефективність), у межах якої створені пошукові проекти житлового будинку , ванної кімнати і мобільного будинку, геодезичного куполу для перекриття надвеликих просторів.

У цих проектах поступово реалізовувалась ідея тотального проекту­ван­ня, яка однозначно охоплювала би світ речей, світ архітектури і містобудівний простір, створюючи образ безперервного і тотального штучного середовища, що оточує людину.

Подібні, більш гуманні і архітектурно спрямованні ідеї стали основою зміста книги В.Гропіуса “Коло тотальної архітектури”, де процес проектування розглядається як наука, мистецтво і організація оточуючого людину середовища.

Значний вплив на розвиток концепції тотального дизайну і архітектури мали роботи К.Доксіадіса щодо створення єдиного світового глобального міста-екуменополіса. Ця концепція, яка в подальшому стала основою для містобудівної теорії, стимулювала виникнення нової науки про народонаселення Землі – екістики.

Основні ідеї екістики, спиралися на уявлення про “загальне щастя” усіх меш­канців мегалополісів, які, зливаючись, у сукупності утворюють штучну урбооболонку Землі, єдине глобальне середо­ви­ще у вигляді “світового міста” – екуменополіса.

У напрямку пошуку нових форм тотального штучного середо­вища рухались футуристичні проекти англійської групи молодих архітекторів “Архігрєм”, італійської групи “Суперстудіо”, російської групи НЕР (“новий елемент розселення”). У пошукових проектах цих груп, де створювались мегаструктурні образи ”Міста, що рухається”, “Штепсельного міста”, “Розчинного міста”, середовища для “осідлих” і “кочівників”, у повній мірі одночасно реалізувалася концепція то­тального середовища, як штучної другої природи, за допомогою містобудівних засобів, засобів архітектури і дизайну.

Цій концепції, витоки якої в деякій мірі кореняться у функціона­лізмі та в інтернаціональному стилі, були притаманні відповідні недоліки. Основними серед них є ігнорування регіональних особивостей, історичних традицій, занадто активний прагматизм, пріоритет незворотних і швидких динамічних змін у штучному середовищі.