12. Див. Пит. № 9 (повторюється)

13.  Публіцистичний стиль — це різновид мови, який використовують у суспільно-політичному житті суспільства. Він уживається в публічних виступах, суспільно-політичних газетах і журналах, у політичних радіо- й телепередачах. Метою публіцистичного стилю стає викладення та з'ясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив на читачів або слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час мітингів і зібрань.Підстилі: газетно-інформаційний; агітаційно-пропагандиський. Жанри: стаття, замітка, нарис, репортаж, фейлетон, есе і т.д. Сфера використання: громадсько-політичне та суспільне життя, навчання. Основне призначення: інформаційно-пропагандистськими методами розв'язувати важливі актуальні, животрепетні суспільно-політичні проблеми; активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до потреби зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація, щоб утілити їх у повсякдення.Основні ознаки:доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал), поєднання логічності доводів і полемічності викладу,поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю,наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку,наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол тощо). Основні мовні засоби: синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів,насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами, гаслами,використання багатозначної образної лексики,  емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполук, перифраз,уживання в переносному значенні наукових, спортивних,  музичних, військових та інших термінів,використання чужомовних суфіксів -іст (-ист), -атор, -ація тощо, префіксів псевдо-, нео-, супер-, інтер- тощо,різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладнен. типу з повторюваними сполучниками та інше,влучні афористичні, інтригуючі заголовки.

14. Стиліст можл фонетики. Об’єктом фонетстилістики слугують функції фонетичних засобів мовлення, передусім фун­кції фонем в усіх можливих і нормативних поєднаннях їх у словах, а також наголошування слів. Фонетзасобами стилістики є: звукопис – система звукінструментування, спрям. на створ. образу. Вокалізми – система голосних. Консонанти – система приголосних.

ПРИЙОМИ:

• Алітерація – повтор однорідних приголосних.

• Асонанс – повтор однорідних голосних.

• Дисонанс – неблагозвучність.

• Евритмія – ритмічна організація поетичного мовлення.

• Евфонія – гармонійне поєднання позитивно-естетичних явищ хуж твору.

• Епаналепсис – інтонаційно-звукова та лексико-композиційна фігура, що утвор повторенням звуків, складів, слів, фраз.

• Заум – розчленування мовлення на фонетичні склади з наступним їх довільним сполученням.

• Заяння – немилозвучний збіг приголосних або голосних на місці префікса і кореня(з запоз словах).

• Іллітерат – запис певних звуків, для яких не існує певних графічних знаків.

• Кокофонія – безладне нагромадження звуків, доведене до абсурду. Логогриф – усічення слів (місто-сто).

• Ономатопея – імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ.

• Поліфонія – багатозвуччя, поєднання та розвиток рівноправних мелодійних ліній