45. Стилістичні можливості дієслівних категорій

Неозначена форма дієслова.

Стилістично нейтральні форми інфінітива на -ти (вболівати, майструвати, виступати, шити) не мають функціональних обмежень. Варіантні форми інфінітива на -ть (співать, стрибать, шукать) вживаються в усному мовленні, фольклорі й художній літературі:

Мені шляху не питать:

Прямо степом мандрувать,

Гей-гей, долю доганять!

(Народна пісня)

Іде гроза дзвінка і кучерява

садам замлілі руки цілувать.

(Л.Костенко)

Деякі дієслова мають паралельні форми на -ти. До стилістично рівнозначних належать: виштовхнути – виштовхати, випхнути – випхати, витягнути – витягти. Стилістично розрізняються форми із суфіксами -ува- (-юва-), -а- (-я-): витягувати – витягати, витискувати – витискати, доповнювати – доповняти, випробовувати – випробувати, закруглювати – закругляти. Першим із варіантів віддається перевага в науковому й офіційно-діловому мовленні, другі частіше використовуються в розмовному й художньому стилях.

Форми теперішнього часу.

Стилістично розрізняються форми I особи множини (розуміємо – розумієм, бачимо – бачим, радіємо – радієм) і форми III особи однини (виглядає – вигляда, поливає – полива, співає – співа). Перші є стилістично нейтральними, другі належать до стилістично знижених форм, які вживаються в розмовному мовленні й художній літературі:

Розпитуєм Мину Омельковича про сина Гришуню, товариша наших дитячих літ.

(О.Гончар)

Я співаю пісню морю,

І воно мені співа.

(О.Олесь)

Для відтворення просторіччя в художніх творах використовуються ненормативні форми I й III особи однини:

Сама світом нуджу, а сердюсь на тебе, думаю: що ж це він дурить мене, чи що?

(І.Карпенко-Карий)

Петрик заліз на пічку і з пічки визирає, а я сидю на лаві і тремтю вся.

(М.Хвильовий)

Елементом просторіччя є форма хотять. Літературній нормі української мови відповідає форма хочуть.

Дієслово бути в усіх особах однини та множини вживається в формі є:

Нестрінутий друже, колись в ранню рань, якщо ти ще є у безмежжі, то швидше між мною і вічністю стань в чистішій од неба одежі…

(Т.Осьмачка)

Я думаю про Вас.

Я знаю, що Ви є.

Моя душа й від цього вже світає.

(Л.Костенко)

У художньому й публіцистичному стилях для створення урочистої мови використовуються архаїчні особові форми від дієслова бути: (я) єсмь, (ти) єси, (ви) єсть,

(ми) єсьмо, (ви) єсте, (вони) суть:

Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була.

(П.Тичина)

Ти щира єсть людина; тобі я як сестрі одкрию душу всю свою.

(І.Карпенко-Карий)

Іноді під впливом російської мови замість форми є в ролі зв’язки використовуються особові форми дієслова являтися: Підприємство являється юридичною особою. Вони являються моїми найкращими друзями. Така заміна є порушенням норми. В українській мові дієслово являтися не використовується як зв’язка, воно вживається із значенням “з’являтися, примарюватися, снитися”:

Не раз у сні являється мені,

О люба, образ твій, такий чудовий…

(І.Франко)

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

(І.Франко)

Форми минулого часу.

Частина дієслів із суфіксом -ну- має в минулому часі дублетні форми: зів’яти – зів’яв – зів’янув, щезнути – щез – щезнув. Стилістично паралельні форми не розрізняються, більш вживаними є короткі форми.

Форми майбутнього часу.

Дієслова доконаного виду утворюють просту форму майбутнього часу: побачу, відпочинеш, сконструюють. Дієслова недоконаного виду мають просту й складну форми майбутнього часу: буде проводитись – проводитиметься, буде визначати – визначатиме. В офіційно-діловому й науковому стилях вживаються обидві форми. В інших стилях перевага віддається простим формам дієслова: снідатимемо, танцюватимеш, пропонуватимуть.

Форми способу.

Певні стилістичні особливості пов’язані зі взаємозаміною способів дієслова. Використання дійсного способу замість наказового пом’якшує категоричність мовлення:

–Взяли, хлопці, ящики – пішли! Нема чого час гаяти: мені ще до міста треба, – сказав вантажник Григорій.

(Ю.Смолич)

Для посилення наказу замість наказового способу вживається форма інфінітива:

Разом з населенням рухатись далі на німецькі окопи. Жодного пострілу.

(О.Довженко)

У поєднанні зі службовою групою слів візьми та й форми наказового способу відтворюють раптовість дії:

І тоді Максим здогадався, що Орина таки закохалася в Романа. Про це він наодинці візьми та й ляпни братові, а той цитькнув на нього, витріщив очі і взявся за попругу.

(М.Стельмах)

Для вираження дії, що виконується з примусу, а не з доброї волі, використовується наказовий спосіб замість дійсного:

Другі бігають, кричать, а ти сиди, пряди, ти подай, посуд перемий, та тоді й лягай, а як другі півні прокричали – вставай, світи і знову за гребінь.

(П.Мирний)

46.