11. Характеристика розмовного стилю (визнач, сфера використ, загальні особливості, особливості на мовних рівнях)

Розмо́в стиль мо́вл — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, навиробництві.

Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.

У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою стилістично знижені мовні засоби: фразеологізми, діалектизми, жаргонізми тощо. Часто вживаються в розмовній мові вигуки, частки, вставні слова, неповні речення, повтори, неузгоджені словосполучення тощо.

У розмовній мові велику роль грають нелінгвістичні засоби спілкування: міміка, жестикуляція, ситуація.

Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками,почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід розрізняти неформальне й формальне спілк. 1) -нерегламентоване, його мета і зміст значним чином визнач особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. 2) - зумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планують, не визначають його мету і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть зачіпати різні, здебільше не пов'язані теми, отже, їхнє спілкування має довільний інформативний характер.

Ділова ж розмова не виходить за межі визначеної теми, є конструктивною і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досяганню заздалегідь визначеної мети. Особливості розмовного стилю

Основні ознаки:

• безпосередня участь у спілкуванні,

• усна форма спілкування,

• неофіційність стосунків (неформальна),

• невимушеність спілкування,

• непідготовленість до спілкування (неформальна),

• уживання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, паузи, інтонації),

• уживання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка),

• емоційні реакції,

• потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, закцентувати головне.

Основні мовні засоби:

• емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми тощо.),

• суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості),

• прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові),

• часте вживання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-),

• специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо,

• заміна термінів розмовними словами (електропотяг — електричка, бетонна дорога — бетонка, залікова книжка — заліковка).

Розмовний стиль має два підстилі:

• розмовно-побутовий,

• розмовно-офіційний.

Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.